17. Закони діалектики. Закон єдності га боротьби протилежностей:

а) категорії тотожності, протилежності, суперечності;

б) загальна характеристика дії закону єдності та боротьби протилежностей.

А) Другий закон діалектики, котрий розкриває джерело розвитку - закон єдності та боротьби протилежностей. Він виражається за допомогою категорій: тотожності, протилежності, суперечності. Тотожність – граничний випадок ідентичності, відношення речі до самої себе. Але оскільки будь-який об’єкт, в силу постійної тенденції до зміни, кожну мить вже інший, то дослідник завжди має справу з єдністю тотожності та відмінності, де тотожність завжди забезпечує сталість буття, а відмінність ініціює тенденцію до його зміни. Відмінність може розвиватися до протилежності, до взаємного виключення сил та тенденцій. Виникнення протилежностей свідчить про те, що відмінність поступається місцем протиріччю.

Б) Таким чином, спостерігаючи дію закону єдності та боротьби протилежностей, можна виявити певну динаміку, а саме: тотожність - відмінність – протилежність – протиріччя – діалектичний стрибок, тобто появу іншої якості. В протиріччі, як в єдності та протистоянні протилежностей, Гегель вбачав “джерело всякого руху”.

17. Закони діалектики. Закон заперечення заперечення:

а) категорії «заперечення», «заперечення заперечення»;

б) загальна характеристика дії закону заперечення заперечення.

А) Закон заперечення заперечення характеризує спрямованість процесу розвитку, демонструє єдність поступальності та наступності в розвитку. Розвиток відбувається як руйнування старої єдності елементів системи і виникнення нового предмету, що і є запереченням старого предмету. Але заперечення не є лише руйнуванням тієї чи іншої якісної визначеності: діалектичне заперечення передбачає момент народження нового, або момент розвитку. Інакше кажучи, заперечення старого є втрата предметом своєї якісної визначеності і перехід до нової якості. Але цей процес носить не деструктивний, а конструктивний характер, бо в межах дії закону має місце не просте, а подвійне заперечення. Суть гегелівської ідеї про подвійне заперечення зводиться до так званого принципу тріади : теза - антитеза - синтез. Зв’язок старого та нового знаходить свій вираз в наступності, ”як безперервність в перервному”, як збереження окремих аспектів старого в новому.

Б) Закон заперечення заперечення -- це закон великого масштабу. Він виявляється в повному своєму обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку (наприклад, зерно -- стебло -- нові зерна), коли мають місце три ступені в процесі розвитку (Гегелівська "тріада": теза -- антитеза -- синтез) або заперечення заперечення. Отже, особливостями даного закону є те, що він здійснює свої "оберти", коли є певний цикл. Закон заперечення заперечення дає теоретичне уявлення про поступальний характер розвитку. І це теж є важливою особливістю даного закону діалектики.

17. Сутність пізнавального процесу:

а) різні підходи до сутності пізнання в історії філософії;

б) об'єкт та суб'єкт пізнання і їх взаємодія.

А). Пізнання – це процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, обумовлений суспільно-історичною практикою людства. Умови, механізми, принципи і форми пізн. Діял. людини досліджує гносеологія. Корінне питання гносеології: чи пізнаваний світ в принципі і, якщо так, то як можливе таке пізнання? Для мислителів античних часів основною проблемою було співвідношення істини та хибності. Софісти,поставили під сумнів можливість пізнання істини, заклавши ідею скептицизму. Будь-яка думка, відносна і завжди залежить від людини та обставин, тобто носить суб’єкт.й характер. Значно пізніше, в епоху Нового часу, одним з найбільш відомих прихильників скептичної ідеї став Декарт, який запропонував процес пізнання починати з радикального сумніву. Він вважав, що поки ми не доведемо, що можемо хоча б щось знати з повною достовірністю, ми не можемо стверджувати, що в світі щось дійсно існує, а не є лише ілюзією чи продуктом нашої фантазії. Пізніше Д.Юм стверджував, що ми не тільки не знаємо, які речі сам по собі, а навіть не знаємо, існують вони реально чи ні, тобто він не тільки сумнівався в можливості пізнання світу, але й мав сумніви відносно об’єктивної реальності світу. Універсальний скептицизм називають агностицизмом, найвідомішим представником якого був І.Кант. Він вважав, що люди володіють певними знаннями, але останні переплетені з тим, що тільки здається знанням., В історії філософії більш поширеним є оптимістичний підхід до проблеми пізнаваності світу. Оптимісти вважають, що з того, що світ безконечний та безначальний зовсім не випливає, що його неможливо пізнати. Навпаки, досвід людства підтверджує, що наші знання про світ не такі вже і безнадійні

Б) В ході пізнання має місце взаємодія об'єкту і суб'єкту, кінцева мета якого - отримання істинного знання про світ. Суб'єктом пізнання виступає людина, яка наділена свідомістю і є джерелом цілеспрямованої активності. Людина стає суб’єктом пізнання в тій мірі, в якій вона включена в соціальну діяльність по перетворенню світу.Об’єкт – це фрагмент об’єктивної реальності, на який спрямована людська пізнавальна діяльність.

Результатом взаємодії суб’єкта й об’єкта є пізнавальний образ того, що пізнається. Образ цей суб’єктивний за формою та об’єктивний за змістом, джерелом. Об’єкт і суб’єкт пізнання співвідносні: чим більш розвинений суб’єкт, тим більша сфера об’єктивної реальності опиняється в його полі зору.