- •Характеристика світогляду:
- •Історичні типи світогляду:
- •Філософія як світогляд:
- •Філософія в системі культури:
- •Досократівський період античної філософії:
- •Філософські погляди Сократа:
- •Вчення Платона:
- •Філософські погляди Аристотеля:
- •Філософія иізньоантичного періоду:
- •Філософія Середньовіччя:
- •Філософія епохи Відродження:
- •Філософія Нового часу:
- •Філософія Нового часу:
- •Філософські погляди і.Канга:
- •Філософські погляди г.Гегеля:
- •Філософські погляди л.Фейєрбаха:
- •Філософія марксизму:
- •Філософська думка в Україні:
- •Філософська думка в Україні:
- •Філософські погляди Григорія Сковороди:
- •Філософія життя:
- •Філософія екзистенціалізму:
- •Філософська герменевтика:
- •Філософія позитивізму та постпозитивізму:
- •Категорії діалектики: причина та наслідок:
- •Категорії діалектики: необхідність і випадковість:
- •Категорії діалектики: можливість та дійсність:
- •Закони діалектики. Закон кількісних та якісних змін:
- •Закони діалектики. Закон єдності га боротьби протилежностей:
- •Закони діалектики. Закон заперечення заперечення:
- •Сутність пізнавального процесу:
- •Сутність пізнавального процесу:
- •34Людина як предмет філософського осмислення:
- •36Свідомість як фундаментальна властивість людини:
- •37Свідомість як фундаментальна властивість людини:
- •38Суспільна свідомість:
- •39Основні категорії етики: добро та зло:
- •40Основні категорії етики: свобода та відповідальність:
Філософська герменевтика:
а) історичні етапи розвитку герменевтики;
б)основні поняття герменевтики.
А) Герменевтика – напрямок у філософії, що досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння тексту. Витоки герменевтики сягають античності і пов’язані з дослідженням класичних текстів. В епоху християнства мистецтво і теорія тлумачення розглядались як інструмент правильного розуміння Біблії, у період Відродження вперше починають розрізняти тлумачення священних текстів і текстів «профанних», що не відносились до священного письма. В епоху Нового часу продовжується процес перетворення герменевтики з монополії вузького кола богословів у проблему, яка хвилює все більшу кількість людей. Це завершується на початку 19 ст, коли Шлеєрмахер створює власну філос. Герменевтику. У своїй роботі «Монологи» в якості предмету герменевтики він розглядає тексти, що відокремлені від дослідника великою часовою, історичною, культурною дистанцією. Це створю безліч барєрів для їхнього правильного розуміння, усувати які і покликана герменевтика. Важливий етап в подальшому розвитку герменевтики пов'язаний з іменем нім філософа В.Дільтея, який розглядає герменевтику як специфічний метод наук, що займаються вивченням культури і історії. У 20ст представником герменевтики виступає Гадамер-мова є способом буття людини.
Б) Поняття: -розуміння –осягнення смислового змісту явищ історичної і соціокультурної реальності,- інтерпретація-операція мислення, що полягає в наданні смислу будь-яким проявам діяльності людини. – «герменевтичний трикутник»-взаємини між автором тексту, самим текстом і читачем.-«герменевтичне коло»-виражає циклічний характер процесу розуміння: розуміня цілого склад з розуміння окремих частин, а для розуміння частин необхідне розуміння цілого. З цього погляду розуміння тексту є рух по колу від цілого до частин і навпаки.
Філософія позитивізму та постпозитивізму:
а) три стадії розвитку позитивізму;
б) філософія постпозитивізму.
А) Позитивістський напрямок пройшов у своєму розвитку кілька стадій: класичний позитивізм(«перший позитивізм») 19ст, «другий позитивізм» кінця 19-поч 20ст, і третій-неопозитивізм або логічний позитивізм. Позитивізм був оформлений працях Конта, Мілля, Спенсера. Конт аналізує три стадії історичного розвитку людства: -теологічну-усі явища пояснюються надприродними силами.-метафізичну-коли в явищах панує філософія-«метафізика».-наукова або позитивна-коли знання спирається на факти. «Другий позитивізм»: «очищення» досвіду від зайвих допущень, що приносяться суб’єктом, не випливаючи із самого досвіду. Неопозитивізм: філософія тільки тоді буде вартою чогось, коли вона стане науковою, тобто орієнтованою на строгі зразки природничо-наукового математичного знання. Філософію треба перевіряти на науковість, і для цього було розроблено процедуру «верифікації»-перевірки положень теорій на істинність шляхом зіставлення їх з даними експерименту чи спостереження, тобто з чуттєвим досвідом суб’єкта. Хоча неопозитивізм відіграв позитивну роль в історії науки і філософії 20 ст, сприяючи вдосконаленню мови науки, розробці математичної логіки, його мета –позбавитися повністю «метафізичних понять».
Б) на зміну неопозитивізму приходить постпозитивізм, який розвивається у 60-70 рр 20ст. постпозитивізм якраз звернувся до виявлення закономірностей діяльності по виробництву наукового знання. Представники: Поппер, Кун, Лакатос, Тулмін. Кун запропонував відмовитись від образу науки як системи знань, підпорядкованої у своєму розвитку канонам методології і логіки, і замінити його образом науки як діяльності наукових співтовариств. Представники постпозитивізму зробили значний внесок у філос. Осмислення науки, поглибили уявлення про її розвиток і діяльність вчених.
Категорії діалектики: сутність та явище:
а) основний зміст категорій «сутність» та «явище»;
б) діалектичний зв'язок категорій «сутність» та «явище».
А) Сутність – філософська категорія, яка фіксує внутрішній зміст предмету, сталі, глибинні, необхідні зв’язки елементів предмету як системи. Через сутність виявляється основне, головне, визначальне в предметі - фундаментальні властивості, зв’язки, протиріччя та тенденції його розвитку. Явище – категорія, котра фіксує зовнішні сторони існування дійсності, виражає форму прояву сутності.
Б) Сутність та явище завжди нерозривно пов’язані між собою: немає сутності, яка ніяким чином не проявлялась би, не існує і явища, котре не було б пов’язане з сутністю. Сутність передбачає явище, а явище - сутність. Сутність являється, явище суттєве.