Види корекційних шкіл

Яке ставлення оточуючих людей до дітей-інвалідів? В більшості своїй дорослі ставляться до них, як до «бідненько і нещасненьким», а дитяче співтовариство відкидає їх як «ненормальних». Дуже рідко особливий дитина зустрічає зацікавленість з боку інших людей, бажання подружитися.

Ще гірше йдуть справи з навчанням. Не в кожній школі готові навчати дитину з особливими освітніми потребами. Поки інклюзія — навчання дітей з обмеженими можливостями здоров’я в масовій загальноосвітній школі — залишається тільки мрією батьків особливих дітей.

Доля багатьох таких дітей — навчання в корекційних школах, які не завжди знаходяться поруч з будинком, а, найчастіше, в іншому місті. Тому найчастіше їм доводиться жити в навчальному закладі інтернатного типу.

В даний час види корекційних шкіл визначені з урахуванням первинного дефекту учнів. Кожне з восьми видів загальноосвітніх установ для дітей з особливими освітніми потребами має свою специфіку.

Спеціальне корекційна освітня установа 1 виду приймає в свої стіни нечуючих дітей. Завдання педагогів — навчити глухого дитини спілкуватися з оточуючими, освоїти декілька видів мови: усну, письмову, дактильную, жестові. У навчальний розклад включаються курси, спрямовані на компенсацію слуху за допомогою використання звукопідсилюючої апаратури, корекція вимови, соціально-побутова орієнтування та інші.

Подібну роботу проводить і корекційна школа 2 види, але тільки для слабочуючих або поздноглохшіх дітей. Вона спрямована на відновлення втрачених слухових здібностей, організації активної мовленнєвої практики, навчання комунікативним навичкам.

Перший і другий види корекційних шкіл здійснюють освітній процес на трьох щаблях загальної освіти. Однак глухим школярам потрібно на два роки більше, щоб освоїти програму початкової школи.

Третій і четвертий види корекційних шкіл призначені для дітей з порушенням зору. Педагоги цих спеціальних навчальних закладів організовують процес навчання і виховання таким чином, щоб зберегти інші аналізатори, розвинути коррекіонно-компенсаторні навички, забезпечити соціальну адаптацію дітей у суспільстві.

У корекційну школу 3 види направляються незрячі діти, а також діти з гостротою зору від 0,04 до 0,08 зі складними дефектами, які ведуть до сліпоти. У навчальний заклад 4 види приймаються діти з гостротою зору від 0,05 до 0,4 з можливістю корекції. Специфіка дефекту передбачає навчання з використанням тіфлооборудованія, а також спеціальних дидактичних матеріалів, що дозволяють засвоювати інформацію, що надходить.

Спеціальне коректувальна установа 5 вигляду призначене для дітей, що мають загальне недорозвинення мови, а також важку мовну патологію. Основна мета школи — корекція мовного дефекту. Весь навчально-виховний процес організований таким чином, щоб діти мали можливість розвивати мовні навички протягом усього дня. При усуненні мовного дефекту, батьки мають право перевести дитину в звичайну школу.

Діти з порушенням опорно-рухового апарату можуть навчатися в корекційній школі 6 вигляду. У коррекционном установі здійснюється відновлення рухових функцій, їх розвиток, корекція вторинних дефектів. Особлива увага приділяється соціально-трудової адаптації вихованців.

Корекційна школа 7 види приймає дітей із затримкою психічного розвитку, причому з можливостями інтелектуального розвитку. У школі здійснюється корекція психічного розвитку, розвиток пізнавальної діяльності та формуванню навичок навчальної діяльності. За результатами навчання в початковій школі вихованці можуть бути переведені в загальноосвітню школу.

Корекційна школа 8 виду потрібна дітям із розумовою відсталістю для навчання за спеціальною програмою. Мета навчання — соціально-психологічна реабілітація та можливість інтеграції дитини в суспільство. У таких школах існують класи з поглибленою трудовою підготовкою.

Майже всі перераховані види корекційних шкіл навчають дітей протягом дванадцяти років, мають у своєму штаті фахівців дефектологів, логопедів, психологів.

Безумовно, що діти, які провчилися стільки років в інтернатному закладі, мають певні труднощі в соціальній орієнтуванні. Велика роль в інтеграції особливих дітей в суспільство належить не тільки корекційним школам, але й батькам. Сім’я, яка бореться за свою дитину, обов’язково зможе допомогти йому адаптуватися в навколишньому світі.

Корекційна робота є найважливішим спеціальним завдан¬ням допоміжних шкіл як особливих навчально-виховних закла¬дів, призначених для розумово відсталих дітей. Стосовно цього основного положення не було розходжень на протязі всієї історії допоміжної школи. Так, видатний францу¬зький діяч в галузі дефектології Едуард Сеген ще в першій поло¬вині XIX ст. писав: "Виховання полягає в тому, щоб дати дитині ненормальній і нерозумному ідіоту нормальні звички, здатність до фізичної та розумової праці. Розумові здібності повинні бути предметом особливих, точних вправ". Інший відомий дефектолог Жан Дємор (Бельгія), який працював в 2-й половині XIX ст., висловився з цього питання ще більш чітко: "Недостатній розви¬ток розумово відсталих дітей вимагає використання спеціальних заходів в залежності від функціональних розладів". Менша стійкість відмічається у відборі принципів побудо¬ви системи спеціальних корекційних вправ і, особливо, практич¬ного її здійснення. І це цілком зрозуміло: на кожному етапі істо¬рії допоміжної школи те чи інше розуміння сутності розумової відсталості та особливостей розвитку розумово відсталих дітей визначало розв'язання найважливіших практичних питань роботи з ними; а це розуміння послідовно набувало цілого ряду суттєвих змін в залежності від розвитку науки. Щоб визначити основи корекційної роботи в допоміжній школі, необхідно перш за все відповісти на питання про те, що розуміється під терміном "розвиток". Відомо, що під загальним розвитком розуміється розвиток всіх сторін особистості дитини. Це складний, стрибкоподібний процес якісних змін, які призво¬дять до знищення старого і виникнення нового . Характерною рисою розумово відсталої дитини, учня допо¬міжної школи, є її здатність до розвитку, який внаслідок прита¬манного дитині дефекту має якісну своєрідність не тільки зі сторони її пізнавальних інтересів, а й емоційно-вольової сфери і усієї особистості в цілому. . Радянська олігофренопедагогіка розглядає розвиток розумово відсталої дитини в діяльності. У процесі діяльності учні взаємодіють з навколишнім середови-щем, елементи якого., виявляючись умовами розвитку дитини, самі змінюються і на кожному віковому етапі по-іншому впли¬вають на розвиток . Складна структура дефекту розумово від¬сталої дитини якісно змінює і весь хід її розвитку. Складність структури дефекту полягає в тому, що на фоні первинних пору¬шень центральної нервової системи, одержаних дитиною в емб¬ріональному стані або в ранньому дитинстві, виникає недороз¬виток всієї вищої нервової діяльності, що визначає недорозви¬ток і пізнавальної діяльності. Проте цим складна структура де¬фекту не вичерпується. Утворені вторинні відхилення стають причиною змін ряду інших психічних процесів, що й викликає сукупність породжених дефектом наслідків, що виявляються у своєрідності особистості розумово відсталої дитини в цілому. Тому розумово відстала дитина є обмеженою в спілкуванні з навколишньою дійсністю і до моменту початку навчання в школі виявляється менш підготовленою, ніж її нормальний од¬ноліток. Вона не тільки розумово нерозвинена, а й менш актив¬на у пізнанні світу, менш діяльна, більш безпорадна, а отже, і залежна від довколишніх людей. Ці якості залежать від характе¬ру і глибини дефекту й іноді роблять розумово відсталого пов¬ністю залежним. Розвиток розумової відсталості не тільки своєрідний, а й нерів-номірний . Тому, вступаючи у допоміжну школу, дитина може мати при порівняно збереженому інтелекті знижену працездатність, надмірну збудливість і загальмованість нервових процесів.

ПЛАН

1. Історія розвитку корекційно-розвивального навчання

2. Корекційна спрямованість навчання і виховання в допоміжній школі

а) Поняття «корекційне навчання», «корекційний розвиток», «корекційне виховання»

б) Цілі і завдання корекційно - виховної роботи в допоміжній школі

в) Проблеми і перспективи розвитку корекційного навчання і виховання дітей з порушеннями інтелекту

3. Аналіз прочитаної літератури

4. Висновки

Список використаної літератури

1. Історія розвитку корекційно-розвивального навчання

Найважливішим напрямком теоретичних і практичних розробок в області олігофренопедагогики є дослідження особливостей, можливостей і педагогічних умов формування в учнів допоміжної школи вищих психічних функцій за допомогою корекційно - розвивального навчання.

Сучасний напрямок організації допомоги розумово відсталим дітям і олігофреннопедагогіки представляє собою результат розвитку поглядів на слабоумство і можливості його лікування. Як відомо, погляди ці змінювалися в різні періоди розвитку медичних та педагогічних знань.

Еразм Ротердамський і Філіп Парацельс з Гонтенгейма в епоху Відродження, активно виступаючи проти середньовічної віри в демонів, бачили в недоумстві душевну хворобу. Спроби наукового аналізу цієї проблеми в країнах Європи К. Іземанн пов'язує з організацією Вінцетом фон Паулем в Парижі установи Святого лазячи (1632), в якому лікарі та педагоги почали пошуки сутності недоумства, вони глибоко цікавилися можливостями відновлення інтелекту у недоумкуватих. Такого роду пошуки були більш обгрунтованими і систематизованими у зв'язку з педагогічними дослідженнями Я. А. Каменського, Г. Песталоцці, Ж. Ж. Руссо, А. Дистерверг, К. Д. Ушинського та інших.

Велика заслуга у розвитку вчення про олігофренію і розробці практичних питань педагогіки недоумкуватим належить французьким психіатрам минулого - Імарду (учневі Пінеля) і Сегвіну (учневі Пінеля і Імарда). Результати їх досліджень у цій області не втратили значення і в наш час.

Ж. Філіп, Поль-Бонкур у своїх працях багато уваги приділяли питанням психології навчання, його корекційної спрямованості, можливостям соціальної реабілітації дітей. Їм належить термін коефіцієнт пристосованості;вводячи його в науковий обіг, вони виходили з того. що процес виховання ,по суті є процесом пристосування до суспільного життя. На думку авторів, кінцева мета виховання розумово відсталих дітей - подолання затримки у їх розвитку та виправлення недоліків останнього.

Все це породжувало в середовищі працюючих з розумово відсталими дітьми певний оптимізм, віру в силу соціального впливу на таких дітей. Сучасно звучать їхні слова про те, що «... організм не прикутий ланцюгами до спадковості, дитина не є рабом своїх предків, він може змінитися під впливом виховання, яке він отримує, так як він сильно реагує на різні діючі, на нього чинники ».

У олігофренопедагогиці трактування питань корекційно - розвивального навчання в різні часові періоди змінювалося. Так, в роботах А. М. Граборова (30-40-ті рр.) неодноразово вказувалося, що праця «забезпечує психічний розвиток розумово відсталої дитини».

Пізніше, в «Книзі для вчителя допоміжної школи» - 1995 року Г. М. Дульнєв включає завдання розвитку особистості дитини в число основних принципів навчання.

У більшості публікацій 60-70-х років розвиток розумово відсталих учнів не розглядається як самостійний дидактичний принцип, це питання обговорюється в них у зв'язку з корекційними завданнями навчання. У багатьох навчально-методичних роботах, адресованих вчителям допоміжної школи, як специфічної цільової установки навчання виділяється не розвиток дитини, а корекція його недоліків. Але в одній з останніх фундаментальних робіт з олігофренопедагогіки(«Виховання та навчання дітей в допоміжній школі», під редакцією В. В. Воронкової, Москва, 1994) вона виховує і розвиває спрямованість навчання і знову віднесена до числа основних дидактичних принципів (автор глави - Є. А. Ковальова).