56. Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.

Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селян ької війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його и'очення вирішили зламати опір колективізації' шляхом винищення українського селянства, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психо­логії. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і органі­зований голодомор. Внаслідок колективізації в Украі'ні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України не­помірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого вже наприкінці 193) р. з'явились симптоми голоду,

В серпні 1932 р. союзний уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання "соціалістичної власності". Незабаром з'явився закон про боротьбу зі спеку­ляцією, який заборонив селянам обмінювати свої домашні речі на харчові продукти в міс­тах І передбачав за це ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років. На вокзалах і морських портах, де зберігалися гори зерна для відправки за кордон, виставлялись спеціальні зйгони з к/пеметдми, щоб не допускати сюди голодних селян.

Незважаючи на голод, наступ на українське селянство продовжувався. ЗО жовтня 1932 р. Молотов на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У оголосив "зобов'язання" України по хлібо­заготівельному плану (прийнятий в ЦК ВКП(б)!) — 282 мпн. пудів, інакше кажучи, з селян вимагалося витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень (261 мли. пудів). Смертність від голоду почалася вже у перший місяць дій мопотовської комісії. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже в кінці 1932 р. становили приблизно 150 тче. чол. Наступного року голод набув ще б;пьших розмірів. В 1933 р. до організації голод/ в Україні доклали руку Лазар Каганооич, який слідом за Молотовим прибув сюди, а також генеральний секретар ЦК КП(б)У Ста­ніслав Косіор, голова Радкаркому Влас Чубар, уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев, який став фактичним диктатором у республіці.

Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку 1 навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: Їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки лю­доїдства.

На початок 1927 р. в УСРР, згідно офіційних даних, проживало 29,04 мпн. жителів, на початок 1931 р. — 31,4, на початок 1933 р. — 31,9, на початок 1939 р. — 30,96. Населення України в 1927-1938 рр. - на 6,9%, в той час, як населення СРСР - на 15%, а РРФСР аж на 16,9%. За розрахунками Роберта Конквеста (США), в 1926 році в СРСР проживало 31,2 мли. українців (в УСРР — 22,7 та за межами республіки ~ 8,5). За переписом 1939 р. — в СРСР всього 28 млн, українців, Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 5 млн. осіб (18,8% усіх жителів), Історики С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) вважають, що втрати від голоду становили від 4,3 до 6 млн. чоловік.

Білет 7.

12. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі. У Київській державі сформувалася і досягла високого рівня її своєрідна і неповторна культура. Побудована на традиціях землеробської культури східних слов'ян, вона увібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу.

За часів Володимира започатковують освіту, відкривають періпі школи. Літопис про це сповіщає так: «Послав і почав брати у визначних людей дітей і давати їх на книжну науку, а матері цих дітей плакали за ними, бо ще не утвердилися у вірі, плакали, як за мерцями». Князь Ярослав запроваджує обов'яз­кове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для май­бутньої ДІЯЛЬНОСТІ.

Шкільну справу у свої руки взяла церква, що надало освіті певної однобічності. Навчали за допомогою богословської літе­ратури, передусім Псалтиря.

Не цуралися знань і князі. Так, Ярослав Мудрий заснував першу бібліотеку при Софії, Володимир Мономах написав лі­тературні повчальні твори, уславився як філософ волинський князь Володимир Василькович. Писемність поширювалась і се­ред простого люду. Це підтверджують знайдені в Новгороді «бе­рестяні грамоти» і велика кількість написів, які робили на своїх виробах ремісники. Математичні знання зводилися до чисто практичних — чотири дії, дроби, обчислювання відсотку.

Популярністю користувалися різного роду переклади з ла­тині і грецької мови. Це були візантійські хроніки, історія Олександра Македонського та ін. Спочатку оригінальні літе­ратурні твори являли собою переробку перекладацьких мотивів. Згодом вводяться місцеві сюжети — «Моління Данила Заточ-ника» (збірка життєвих і політичних порад новгородському князю Ярославу), славнозвісне «Слово про закон і благодать» київського митрополита Їларіона (середина XI ст.). Вершиною літературної творчості було «Слово о полку Ігоревім» (кінець XII ст.), в якому широко представлено народну символіку, міфологію та звичаї, на основі котрих формулювалися основні моральні вимоги до захисників Русі, заклики до об'єднання роздроблених князівств у спільну боротьбу проти зовнішніх во­рогів, утверджувалися лицарські чесноти творців держави.

У монастирях ченці вели літописи. Найвідомішим серед них є «Повість временних літ», започаткована (близько 1039 р.) ченцем Києво-Печерського монастиря; продовжував літопис Никон, а впорядкував у 1112 р. Нестор.

Народ відтворював Історичні події у казках, билинах, піснях.

Великого поширення набули медичні знання, які почи-"акіть витісняти знахарство і ворожбитство. Згідно з літописом У Києво- Печорському монастирі в другій половині XI ст. перебували відомі лікарі — Дем'ян, Пресвітер та Агопіт Лічець. Поширюються й знання з географії. Найбільшу популярність мала праця чернігівця «Ходіння Даниїла», в якій автор описав землі, що бачив під час подорожі до Палестини (кінець XI— початок XII ст.).

Значного розвитку в Київській державі набула архітектура. Перебуваючи під впливом Візантії, Малої Азії І Балкан, давньо­руські архітектори виробили так званий візантійський стиль, відповідно до якого побудовано храм св. Софії в Києві, а також храми в Полоцьку, Чернігові, ВишгородІ, у київських монас­тирях — Видубецькому і Києво-Печерському. Про могутність оборонних споруд свідчать залишки Золотих воріт у Києві і замкового будівництва в Галичині.

Високого рівня досягає малярство. Про цс свідчать як ве­ликомасштабні високохудожні розписи церков, так і мініатюри в рукописах. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, Іконописці, зброярі. Багато з ювелірних прийомів (чернь, фініфть, зернь) залишалися секретом київ­ських майстрів.