3. Форми суспільної свідомості

Свідомість як феномен існує в 2 формах: індивідуальній і суспільній. Суспільна свідомість вивчається переважно соціальною філософією.

Суспільної свідомості відрізняється від індивідуальної тим, що:

1. Носієм є певна соціальна група або суспільство.

2. Йдеться не лише про те, що вона виникає, функціонує і розвивається в суспільстві, а більш конкретне її значення: суспільна свідомість завжди відображає соціальні умови життя людей, ті чи інші сфери суспільної життєдіяльності або суспільне буття. Вона більше ніж у пізнанні природи зумовлена потребами та інтересами людей, їх соціальними позиціями, економічним та політичним статусом та ін. Через те, суспільна свідомість є формою самопізнання людини як суспільної істоти.

Суспільна свідомість має 2 рівневу структуру:

1. Стихійний рівень - суспільна психологія

2. Усвідомлений рівень - суспільна ідеологія

Основними формами суспільної свідомості є:

1. Політична свідомість

2. Правова свідомість

3. Моральна свідомість

4. Естетична свідомість

5. Релігійна свідомість

6. Філософська свідомість

5. Мовно-символічна система як засіб вираження свідомості.

Якщо попервах спілкування відбувалося з приводу знарядь праці (виготовлення, застосування і зберігання), або щодо їхнього призначення, то згодом – з приводу їх значення, цінності як засобу кодування соціального досвіду, духовно-культурного надбання загалом. Сукупність значень у знаряддях праці й предметах культури складає смисл, або вищу мету його існування, розпізнавання, осягнення якого також потребує зусиль свідомості людини, змістовно збагачує її. В такому разі вони стають знаками, символами, що вказують на щось інше, аніж те, що вони безпосередньо являють. Отже, символ – то форма вираження духовного змісту за допомогою предметних, діяльнісних і поведінкових образів та засобів. З давньогрецької це можна перекласти приблизно як повнота значень і смислів. У цьому плані людину можна назвати в повному розумінні істотою символічною, оскільки лише людям дано створювати символи, а отже, зовнішній та внутрішній світ. До того ж у символі постає як свідомий рівень осягнення змісту і смислу, так і несвідомий; іншими словами, символ ніколи не може бути переданий засобами розуму, знання.

До світу символів належить і мова. Зароджується вона, що ми вже зазначали, як результат вираження через вигук або властивостей зовнішніх предметів, або внутрішніх станів у момент безпосереднього переживання. Відтак ці звуки стають замінниками набутих вражень, тобто за їх допомогою можна було викликати спогад, асоціацію з предметом чи подією. Вигуки стають знаками, що вказують на щось інше й передають значення цього іншого. Вони його називають і цим викликають до життя. В такий спосіб мова стає замінником замінника, а тому універсальним знаком, або символом символів. Перевага мови перед іншими символами в тому, що вона є найекономнішим засобом позначення всіх інших позначень, легко передається чи то усно, чи письмово від одної людини до іншої, від попередніх до наступних поколінь.

Оскільки мова є осмислене позначення і знання, остільки в її виробленні бере участь свідомість. Більшість учених і філософів вважають мову зовнішнім буттям свідомості, а свідомість – внутрішнім буттям, функціонуванням мови. Незаперечним фактом є те, що ми думаємо за допомогою мови, ніби ведемо діалог самі з собою. Але це завжди є розмова з приводу, спілкування, комунікація навколо будь-яких тем і питань. Тим-то можна говорити про мовне поле, або контекст, у якому розкривається зміст і значення предмета мови. І в такому разі мова постає як певний смисловий простір, що простягається між тим, хто говорить, і тим, про що (про кого) говорять. Варто зазначити, що не все в мові може бути усвідомлено, так само, як не все усвідомлене може бути виражене за допомогою мови.

Функції мови:

Комунікативна, коли мова постає як засіб спілкування й передачі змісту свідомості між різними суб’єктами мовлення.

Когнітивна, або пізнавальна – засіб пізнання і мислення, набування знань просвіт і людину, без чого неможлива свідомість.

Емотивна функція – засіб вираження почуттів та емоцій.

Волюнтативна – засіб вираження волевиявлення і впливу.

Номінативна – мова називає, позначає предмети,явища, дії

Мова також є:

• Засобом мислення, вираження предметного змісту знання

• Засобом управління поведінкою людей

Власне, в процесі опредметнення виникає суперечність між тим, що хоче людина і зо вона робить. Найадекватнішою формою опредметнення є мова, яка ще є і способом організації думки. Отже, свідомість і мова нерозривно пов’язані між собою. Кожна думка прагне вилитись у мовний еквівалент.

Мова – прямий і найгнучкіший спосіб прояву свідомості.

Думка і свідомість – не тотожні. Свідомість – значно ширша