26. Технополіси.

Технополіси («місто техніки») – це науково-виробничий комплекс з розвиненою інфраструктурою сфери обслуговування і житловим комплексом, що охоплює територію окремого міста.

Кожен технополіс повинен складатися з таких основних компонентів:

1. великих підприємств як мінімум 2-3 самих передових галузей промисловості (виробництво оптичних волокон, інтегральних схем, медичної електроніки, інформаційних систем і ін.);

2. групи державних або приватних університетів, НДІ, лабораторій;

3. житлової зони із сучасними будинками, розвинутою мережею доріг, шкіл, спортивних, торгових, культурних центрів, мати залізничний вузлом чи аеропорт.

Різновидом технополісів є регіональні чи науково-промислові агломерації, які виникають в тому випадку, коли науково-виробничий комплекс виходить за межі міста і охоплює регіон, відзначається комплексністю, процесами, що не піддаються регулюванню, активізацією венчурного капіталу (наприклад, Силіконова долина в Каліфорнії, куди входять Стенфордський науковий парк і 12 дослідних центрів).

27. Сутність інноваційних стратегій.

Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації (корпорації, фірми), що відрізняється від інших засобів своєю новизною, насамперед для даної організації і, можливо, для галузі, ринку, споживачів.

Інноваційна стратегія є одним з елементів загальногосподарської стратегії підприємства

Інноваційними стратегіями можуть бути:

інноваційна діяльність організації, спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг;

застосування нових методів у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах, виробництві, маркетингу та управлінні; перехід до нових організаційних структур;

застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів.

28. Наступальна та захисна інноваційна стратегія.

Стратегія наступу. Ця стратегія притаманна організаціям, що будують свою діяльність на принципах конкуренції і пов’язана з прагненням організації досягти технічного й ринкового лідерства завдяки створенню та впровадженню інновацій (зокрема базових). Завдяки потужним науково-технічним відділам, дослідним підрозділам здатні створювати нові ідеї, виробляти і впроваджувати нову продукцію (не боячись підвищеного ризику), запатентовувати її, диктувати нові віяння на ринку. При виборі цієї стратегії «піонерська» організація змушена відслідковувати новітні досягнення науки й техніки, швидко реагувати та пристосовуватись до нових технологічних можливостей, щоб реалізовувати власті наукові розробки, фінансування яких найчастіше здійснюється самою організацією. Цю стратегію можуть обирати як і малі фірми, так і потужні високотехнологічні підприємства, що володіють значним науково-технічним потенціалом.

Стратегія захисту (оборонна). Ця стратегія притаманна організаціям, що бажають втримати свої конкурентні позиції вже на сформованих ринках, уникають надмірного ризику і впроваджують інновацію, коли впевнені у її реалізації в майбутньому. Такі фірми аналізують помилки та переваги впровадження інновацій організаціями, що першими вийшли на ринок з такою продукцією. Вносять істотні покращення до інновації, а не просто її імітують, що сприяє розширенню сфер впровадження новації, використання за іншим призначенням чи перенесення на інші ринки збуту. І лише вдосконаливши новацію і юридично захистивши цей новий зразок, розпочинають власне виробництво. Цю стратегію також обирають як і малі фірми, так і потужні високотехнологічні підприємства, що володіють значним науково-технічним потенціалом.

29. Імітаційна та традиційна інноваційна стратегія.

Імітаційна стратегія. Цю стратегію підтримують організації, що не є лідерами на ринку, однак завдяки придбанню ліцензій у фірми-лідера, налагоджують масштабне виробництво певних видів нововведень. Інколи імітація може відбуватись й без дозволу фірми-лідерів, тобто піратським методом. Фірма-імітатор копіює основні споживчі властивості новацій, й досить часто досягає значних переваг (зниження вартості через залучення дешевої робочої сили чи місцевих ресурсів, використання вже наявних виробничих потужностей за новим призначенням тощо) у виробництві цієї інновації.

Традиційна стратегія. Такій стратегії притаманні лише незначні інноваційні риси, оскільки вона передбачає, що організація зосереджує увагу на вдосконаленні форм обслуговування традиційної продукції, а не на створенні та випуску інновації. Прикладом може бути готельний та ресторанний бізнес, форма і якість цих послуг постійно вдосконалюється, незважаючи на традиційність задоволення попиту.

30. Залежна інноваційна стратегія та стратегія “за нагодою”.

Залежна стратегія. Ця стратегія притаманна організаціям, діяльність та характер технологічних змін яких залежить від політики «батьківських» організацій. Ці фірми виконують швидше субпідрядні роботи, не спроможні змінювати свою продукцію, оскільки вимоги щодо її виробництва виставляє головна організація (наприклад, виробництво комплектуючих матеріалів). Фірми, що підтримують залежну стратегію, не здійснюють самостійних інноваційних пошуків, їх ринковий успіх залежить від успіху у споживачів основного продукту головної фірми, але вони забезпечують високі критерії якості роботи та гнучкість пристосування довимог нових технологій та ринків збуту.

Стратегія «за нагодою» або «ніші». Інноваційна діяльність організації полягає у розкритті своїх нових можливостей, потенціалу та пошуку інформації щодо знаходження особливих ніш на наявних ринках товарів і послуг, що мають споживача з нетиповим, однак суттєвим різновидом потреб.