43. Марксизм і соціал-демократизм.

Соціалізм — вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матері­альних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціальне забезпеченої свободи особистості.

У політичній науці існують різноманітні тлумачення соціалізму. Найпоширеніші з них — з позиції марксизму і з погляду соціал-демократії.

Марксистська концепція соціалізму розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму — суспільно-економічної формації, яка характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу “від кожного за здібностями, кожному за працею”, забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.

Соціал-демократична концепція соціалізму визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.

Основним методом соціал-демократичної політики вважають реформу як певне коригування соціально-економічної сфери з метою забезпечення чіткого та ефективного функціонування суспільства. Такі реформи неминуче приведуть до демократичного соціалізму. Реформування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства.

44. Християнсько-демократична ідеологія та альтернативні ідейно-політичні течії.

Християнсько-демократичний рух розпочався як протест проти лібералізму, соціалізму і націоналізму. Його видатні представники переконували, що християнська традиція підтримує середню позицію, яка стоїть над лібералізмом своїм зацікавленням робочим класом і бідними, над соціалізмом – своїм акцентом на “допоміжній” ролі держави та сприянні проміжних груп і над націоналізмом – своїм схваленням ширших міжнародних структур. Цей рух спирався на студентство та інтелектуальну еліту як творчий відгук сучасності, який все ще підтримував зв’язки із західними релігійними та філософськими традиціями.

В Україні історія християнської демократії починається наприкінці 19 сторіччя. З набуттям Україною незалежності почали з'являтися партії та молодіжні громадські організації християнсько-демократичного спрямування, серед них: Християнсько-Демократичний Союз, Християнсько-демократична Молодь України (ХДМУ).

Масові рухи, що виникли в капіталістичних країнах за останні півтора-два десятиріччя, відомі під найменуванням альтернативних, зелених і нетрадиційних. Вони спрямовані на пошуки нових економічних, політичних, культурних форм організації життя сучасного суспільства.

Носіями альтернативного світогляду виступають не класи, партії і соціальні групи, а об'єднання однодумців, які утворюються на основі їх прихильності до певних соціальних цінностей.

До них відносяться:

1. пацифісти (лат. «pacificus» - миротворний) - противники всіляких воєн, прибічники миру на Землі;

2. феміністи - прихильники утвердження рівноправ'я жінок і підвищення їх ролі в соціальному житті;

3. екологісти - особи, що виступають на захист навколишнього середовища;

4. прибічники розвитку альтернативних систем освіти, демисифікації культури та інші.

Альтернативні концепції та ідеї - політичні, економічні та етичні – зводяться до декількох узагальнених положень.

Ідея децентралізації є альтернативою сучасному соціальному розвитку; вона має багато аспектів і включає:

1. розукрупнення, тобто конфлікт з панівною економічною моделлю масового товарного виробництва;

2. антиетсітизм, тобто конфлікт з державою;

3. самоврядування, тобто конфлікт з механізмом представницької демократії;

4. зняття відчуження особистості, неминучого у великих соціальних системах.

Суть пропонованої альтернативи - суспільство, метою якого с вільний розвиток особистості.