3. Валютний курс і фактори, що на нього впливають.

Валютний курс – це вартість грошової одиниці однієї країни, виражена у валюті іншої країни, групі валют або міжнародних грошових одиницях. Обмінний курс по суті являє собою коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу. В умовах обігу нерозмінних знаків вартості основою для визначення валютного курсу є паритет купівельної спроможності.

Паритет купівельної спроможності – це співвідношення між двома або кількома валютами за їх купівельною спроможністю відносно певного набору товарів і послуг. На сьогодні рівень обмінних курсів під впливом дії різних факторів може суттєво відхилятися від паритету купівельної спроможності. Основні фактори, що визначають зміну обмінних курсів порівняно із паритетом купівельної спроможності поділяються на дві групи: кон’юнктурні (короткострокові) і структурні (довгострокові).

Кон’юнктурні фактори впливають на динаміку обмінного курсу, виходячи із короткочасних змін ділової активності, не пов’язаних із зрушеннями у реальному секторі господарства. До них, зокрема, належать:

1. Зміна представницької влади.

2. Політичні рішення, що позначаються на грошовій системі.

3. Участь у воєнних діях.

4. Нестабільність законодавчої бази.

5. Поширення інформації, що викликає надмірний ажіотаж на валютному ринку.

Структурні фактори відображають стан реального сектора економіки країни та участь країни у світовому господарстві, що позначається на рівні обмінного курсу національної валюти. До числа основних структурних факторів належать:

1. Рівень розвитку національної економіки і динаміка ВВП. Як правило, збільшення ВВП країни призводить до подорожчання національної валюти, а виробничий спад – навпаки, зумовлює її здешевлення.

2. Темпи інфляції в країні – це фактор, що визначає імовірність знецінення національної валюти в залежності від динаміки внутрішніх цін. Чим вища інфляція, тим нижча купівельна спроможність національних грошей, а відтак – нижчий обмінний курс.

3. Рівень відсоткових ставок – це фактор, що визначає спрямованість міжнародного руху капіталів і кредитів, притік або відтік яких безпосередньо позначається на динаміці обмінного курсу.

4. Стан платіжного балансу країни, що впливає на обмінний курс залежно від наявності активного чи пасивного сальдо, від якого залежить попит, відповідно, на національну та іноземну валюту.

5. Державне регулювання обмінного курсу – це фактор, котрий визначає масштаби втручання державних органів у діяльність суб’єктів валютних відносин, що впливає на зміну обмінного курсу.

6. Спекулятивні потоки капіталів – це фактор, що може вплинути на динаміку обмінного курсу в тому разі, якщо центральний банк намагається утримати його на противагу дії ринкових сил.

4. Сутність та структура валютного ринку.

Валютний ринок у широкому розумінні (за своїм економічним змістом) – сукупність економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій, пов’язаних з переміщенням валютних капіталів.

У вузькому розумінні (з організаційної точки зору) валютні ринки – це сукупність певних інститутів та механізмів, які у своїй взаємодії забезпечують можливість здійснювати валютні операції із врахуванням поточної ринкової ситуації.

Об’єктами купівлі-продажу на валютному ринку є іноземна валюта, а також кредитні та платіжні інструменти, виражені в іноземній валюті. Попит та пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти водночас є попитом на національну валюту.

Суб’єктами валютного ринку в ринковій економіці можуть виступати усі без винятку економічні агенти – від фізичних осіб до наддержавних органів чи міжнародних організацій. Особливими учасниками валютних ринків є посередники, до яких, насамперед, належать комерційні банки. Це зумовлено такими причинами: вони ведуть поточні та строкові рахунки своїх клієнтів (як в національній, так і в іноземній валюті); володіють розвиненими телекомунікаційними мережами та відповідним програмним забезпеченням; мають кваліфікованих працівників, що спеціалізуються на проведенні валютних операцій та інші.

Валютний ринок виконує в економіці низку функцій, які можна розділити на основні та другорядні. До основних функцій відносяться:

• забезпечення можливості своєчасного здійснення міжнародних розрахунків;

• надання можливості страхування валютного ризику;

• забезпечення змоги диверсифікувати валютні резерви банків, підприємств, держави;

• визначення і формування попиту і пропозиції на іноземні валюти;

• регулювання валютних курсів (ринкове та державне);

• забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави.

Серед другорядних функцій валютного ринку можна виділити:

• сприяння інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності, інтернаціоналізації виробництва та міжнародному поділу праці;

• забезпечення взаємозв’язку валютних, кредитних та фінансових ринків на національному та міжнародному рівні;

• сприяння розвитку форм міжнародних розрахунків та прискоренню міждержавного платіжного обороту.

Найчастіше валютні ринки класифікують на:

• міжнародні;

• національні (місцеві або внутрішні).

Міжнародні валютні ринки займають перше місце за оборотами і суттєво впливають як на всю світову економіку, так і на економіку окремих країн. Висока ліквідність міжнародних валютних ринків забезпечується крупними транснаціональними банками, а самі ринки вільні від будь-якого адміністративного регулювання і обмежень.

Forex – електронний валютний ринок, який функціонує за допомогою електронної мережі, вузлами котрої є банки, корпорації і приватні особи, що торгують валютами один з одним.

Національні валютні ринки функціонують всередині однієї держави, покликані забезпечувати рух грошових потоків всередині країни та обслуговувати зв’язок зі світовим господарством. Вони обмежені економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

В межах національного валютного ринку функціонує готівковий валютний ринок, на якому здійснюються готівкові валютообміні операції. При цьому, він може бути організованим (мережа обмінних пунктів, валютні каси комерційних банків), та неорганізованим (“чорним”).

За інституційним критерієм валютний ринок поділяється на:

• біржовий – організований в межах валютних бірж;

• позабіржовий (міжбанківський).

Основна кількість операцій припадає на міжбанківський валютний ринок (близько 90% обороту іноземної валюти), однак роль валютних бірж залишається досить важливою.

Валютна біржа – здебільшого некомерційне підприємство, основне завдання якого полягає не в отриманні високого прибутку, а в організації торгів валютою і в мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів. Як показує світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджуються окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф’ючерсні, опціонні та інші).