36.Анотація.

Анотацією називається короткий огляд змісту книги, статті час-то з критичною оцінкою її.

До анотації входять:

• опис бібліографічних ознак книги (указуються автор, назва, місто, видавництво, рік, кількість сторінок);

• короткий переказ змісту;

• вказівка, кому ця книга адресована.

Інколи до анотацій включають відомості про автора(ів) книги, відомості про те, як оцінюють цю книгу у науковому світі. Розміщують анотацію на звороті титульної сторінки. Прочитав-ши її, можна мати уявлення про зміст книги, інакше кажучи, анота-ція – елемент довідкового апарату книги.

117.Вимоги до оформлення бібліографії?

Список літератури - необхідний елемент довідкового апарату будь-якої друкованої праці (опублікованої чи неопублікованої): монографії, дисертації, дипломної або курсової роботи, статті. 1. Список включає цитовану, згадувану та вивчену автором літературу.

2. Зміст списку визначається автором роботи. Особлива увага приділяється відображенню літератури останніх 3-5 років, як показник інформованості автора про сучасний стан досліджуваної теми. 3. При оформленні бібліографічного списку доцільно його назвати «Список використаної літератури». 4. Список відображає всі види документів незалежно від форми (способу) їх представлення та носія (друковані матеріали, географічні карти, електронні носії, інформація віддаленого доступу тощо). 5. При складанні списку літератури можливі різні способи розстановки бібліографічних описів джерел:

алфавітна;6. Вказані у списку публікації подають в наступному порядку:

-роботи вітчизняних та іноземних авторів, надрукованих російською та українською мовами в загальному алфавіті, з урахуванням транскрипції написання; -твори вітчизняних та іноземних авторів іноземними мовами, спочатку латинський алфавіт, потім східні мови, якщо є; -інформація online;

7. В бібліографічному списку літератури використовується наскрізна нумерація всіх джерел.

8. Наповнення бібліографічного списку до наукової роботи визначається автором.

98.Нарада.Види нарад. З якою метою їх проводять?

Нарада – це форма організації ділового спілкування з метою обговорення актуальних питань і прийняття рішень у всіх сферах виробничого, громадського та політичного життя. Вона дає змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішення. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: виробничий, дисциплінарний, організаційний тощо. Залежно від поставлених завдань та мети ділові наради поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні. Оптимальна кількість учасників наради як однієї з колективних форм обговорення – 10-15 осіб. Нараду в будь-якій організації, як правило, проводить керівник. Тому її результати залежать передусім від нього, від того, як він уміє працювати з людьми. Неабияке значення для присутніх на нараді мають психологічні якості керівника, дотримання ним етичних норм. Через невміле їх використання нарада, навіть якщо в ній беруть участь досвідчені фахівці, може стати неконструктивною.

99.Збори. Види зборів.

Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори, що проводяться з метою спільного осмислення певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються люди, яких об’єднує спільний інтерес .

Збори готуються заздалегідь, як і інші форми спілкування, збори складаються з кількох етапів:

– підготовка зборів;

– висвітлення проблеми та її обґрунтування;

– обговорення проблеми;

– ухвалення рішення.

Збори — це форма колективного обговорення ділових проблем, які хвилюють громадськість. їх проводять з метою спільного осмислення певного питання.

Розрізняють партійні збори, збори акціонерів, виборців, жителів мікрорайону тощо.