2.6. Інтервали між введеннями вакцин і препаратів крові.

Досить часто в практичній діяльності приходиться вирішувати питання про вакцинацію дітей, яким вводилися чи будуть вводитися імуноглобуліни чи інші препарати крові. При цьому слід ураховувати, яка вакцина використовується — жива чи інактивована.

При застосуванні живих вакцин слід додержуватися таких правил:

• жива оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ) може бути введена без дотримування інтервалів до та після введення імуногло-буліну;

• всі препарати крові містять антитіла проти кору, краснухи та паротиту, тому при введенні моновакцин проти кору, паротиту, краснухи чи комбінованої вакцини проти цих інфекцій після препаратів крові необхідно дотримуватися визначених інтер­валів (табл. 2.1);

• препарати крові після корової, краснушної та паротитної вак­цин можна вводити не раніше, ніж через 2 тижні. У випадку, якщо препарати крові ввели раніше, вакцинацію необхідно повторити.

Таблиця 2.1

Рекомендовані інтервали між введенням препаратів крові, що містить специфічні антитіла, та вакцинацією проти кору, епідпаротйту, краенухи та вітряної віспи

Рекомендований інтервал (місяців)

(із наказу МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р.)

Препарат/показання до застосування

кстрена імунопрофілактика правця імуноглобуліном людини протиправцевим

Пасивна імунопрофілактика гепатиту А нормаль-ним імуноглобуліном людини

Пасивна імунопрофілактика гепатиту В специфіч­ним імуноглобуліном проти гепатиту В

Пасивна імунопрофілактика кору нормальним імуноглобуліном ЛЮДИНИ

• стандартна контактному (без імунодефіциту)

• з імунодефіцитом

6 6

7

Трансфузія крові

• відмиті еритроцити

• еритроцити з додаванням консерванту (adenine saline)

• цільна кров (Ht 65 %)

• цільна кров (Ht 35—50 %)

• плазма/тромбоцити

8 10 11

Імуноглобулін протицитомегаловірусний в/в

В/в імуноглобулін

• сепсис

• тромбоцитопенічна пурпура

• хвороба Кавасакі

При застосуванні інактивованих вакцин слід ураховувати таке: препарати крові менше впливають на імунну відповідь щодо інак­тивованих вакцин та анатоксинів, ніж живих вакцин. З огляду на це у разі необхідності такі вакцини й імуноглобуліни можуть бути введені одночасно в різні ділянки тіла. Збільшення дози вакцини або числа вакцинацій не рекомендується.

2.7. Способи введення медичних імунобіологічних препара­тів. Розрізняють два способи введення МІБП — це парентеральний та непарентеральний. До парентерального способу відносять на­шкірний, внутрішньошкірний, підшкірний та внутрішньом'язовий

шляхи введення; до непарентерального — аерозольний, інтрана-зальний, пероральний. Для проведення профілактичних щеплень частіше застосовують парентеральний спосіб, який, порівняно з ентеральним, має вагомі недоліки (небезпека передачі збудників кров'яних інфекцій; виникнення післявакцинальних реакцій та ускладнень; небажані при імунізації болючість, емоційний стрес тощо).

Вибір шляху парентеральної імунізації визначається видом вакцини, яка застосовується, що, у свою чергу, пов'язано з наяв­ністю допоміжних речовин у складі препарату, реактогенністю та імуногенністю компонентів вакцини. При використанні будь-якого МІБП обов'язковим є дотримання інструкції щодо шляхів його введення. Високореактогенні вакцини можна вводити тільки внут-рішньошкірно або нашкірно (бруцельозна жива, туляремійна жива, чумна жива вакцини та ін,), Адсорбовані вакцини (проти ГВ, АКДП, АаКДП, адсорбована дифтерійно-правцева (АДП), адсорбована дифтерійно-правцева із зменшеним антигенним навантаженням (АДП-М) тощо) рекомендується вводити внутрішньом'язово, оскільки у цьому випадку знижується ризик розвитку гранульом (стерильних абсцесів). Для полісахаридних вакцин необхідно орієнтуватися на інструкцію виробника, оскільки для деяких із них рекомендовано два альтернативних шляхи введення — підшкірно або внутрішньом'язово.

Живі вакцини (корова, паротитна, краснушна, проти жов­тої гарячки) вводяться підшкірно. Для підшкірної ін'єкції частіше використовують зовнішню ділянку верхньої частини плеча, а також передньолатеральну ділянку стегна (дітям віком до 36 мі­сяців).

При внутрішньом'язовому введенні вакцини важливе значення набуває вибір місця для ін'єкції із тим, щоб зменшити ступінь ризи­ку пошкодження розташованих в оточенні нервів та кровоносних судин. Деякими інструкціями із застосування вакцин основним місцем імунізації при внутрішньом'язовому введенні визначено верхній зовнішній квадрант сідничного м'яза, що нині вважається небажаним. На сучасному етапі існує численний фактичний ма­теріал, який доводить, що введення будь-яких МІБП у сідничні м'язи може привести до ушкодження сідничного нерва із виникненням м'язової слабкості, контрактури, провисання стопи та уповільнення росту ноги на стороні ушкодження. При неправильному виборі місця введення препарату можуть бути також ушкоджені нерви, які іннервують сідничну ділянку або ті, що проходять через неї (верхній сідничний нерв, задній стегновий шкірний, статевий та нижній сідничний нерви).

У зарубіжній практиці при внутрішньом'язовому введенні віддають перевагу передньобічній ділянці верхньої частини стегна для дітей грудного та раннього віку, а для дітей старше 3 років — ді­лянка дельтоподібного м'яза (рис. 2.1). У новонароджених та дітей раннього віку сіднична ділянка складається переважно із жирової тканини, тоді як чотириголовий м'яз стегна є найбільш великим м'язом людського тіла, і він добре розвинутий у дітей із перших місяців життя. Крім того, у передньобічній ділянці стегна немає життєво важливих нервів та кровоносних судин. Небажано вико­ристовувати бічну ділянку стегна, оскільки це може призвести до введення вакцини біля нервово-судинного пучка. При введенні дітям старше 3 років у дельтоподібний м'яз (посередині між лате­ральним кінцем ості лопатки та дельтоподібною горбкуватістю) необхідно уникати ін'єкції в триголовий м'яз через імовірність травмування променевого, плечового та ліктьового нервів, а також глибокої артерії плеча.

Таким чином, внутрішньом'язовий шлях особливо бажаний у тому випадку, коли треба одержати менш виражену місцеву реакцію (наприклад, при введенні АКДП) або посилення імунної відповіді (наприклад, при введенні рекомбінантних вакцин).

Внутрішньошкірні ін'єкції проводять на зовнішній поверхні плеча або внутрішній поверхні передпліччя. Це дуже складний шлях введення вакцини, тому персонал повинен проходити спе­ціальну підготовку та перепідготовку не менш, ніж два рази на

рік. Порушення техніки введення внутрішньошкірним шляхом (наприклад, БЦЖ) може привести до виникнення холодових абс­цесів, гранульом та некрозів.

Щоб попередити виникнення непритомності у пацієнта, щеп­лення слід здійснювати в положенні пацієнта лежачи і протягом ЗО хвилин проводити нагляд за ним на випадок виникнення ана­філактичного шоку.

Треба пам'ятати, що ефективність імунізації залежить від пра­вильного введення МІБП. Обов'язково всі препарати треба вво­дити згідно з відповідною інструкцією, яка є в кожній упаковці.

Профілактичні щеплення повинні проводити медичні праців­ники, які пройшли підготовку з техніки їх проведення та володіють навичками надання своєчасної медичної допомоги при виникненні післявакцинальних ускладнень.

Контрольні питання:

1. Види вакцин, їх характеристика.

2. Переваги і недоліки живих вакцин.

3. Переваги і недоліки інактивованих вакцин.

4. Характеристика хімічних вакцин.

5. Характеристика вакцин, які нині перебувають у стадії роз­робки.

6. Класифікація вакцин за призначенням.

7. Класифікація вакцин за кількістю компонентів.

8. Показання до використання сироваток та імуноглобулінів.

9. Інтервали між введеннями вакцин.

10. Інтервали між введеннями вакцин і препаратів крові.

11. Способи введення МІБП.

12. Правила введення вакцин і препаратів крові.