2.2. Класифікація вакцин за призначенням.

і* За призначенням вакцини можна класифікувати так:

1. Вакцини, щеплення якими є обов'язковими і здійснюються серед населення відповідно до віку людини (вакцини проти ГВ, туберкульозу, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, краснухи, поліомієліту, НіЬ).

2. Вакцини, які застосовують за епідемічними показаннями та для окремих декретованих груп населення з метою профілактики захворюваності (вакцини проти сказу, черевного тифу, ГА, грипу, жовтої гарячки, кліщового енцефаліту, пневмококової інфекції тощо).

3.. Рекомендовані вакцини — це вакцини, щеплення якими лю­дина може отримати за власним бажанням, головним чином, у приватних кабінетах щеплень (вакцини проти вітряної віспи, менінгококової, пневмококової інфекції, ГА, грипу тощо).

4. Лікувальні вакцини. До цієї групи препаратів належать аутовак-цини, які отримують шляхом інактивації штаму мікроорганізму, виділеного від хворого, та вакцини проти герпесу і розсіяного склерозу.

2.3. Класифікація вакцин за кількістю компонентів.

За кількістю компонентів вакцини поділяються на моновакцини та комбіновані або асоційовані.

1. Моновакцини містять тільки один живий або інактиво-ваний мікроорганізм чи його антигени.

2. Комбіновані вакцини — це вакцини, до складу яких вхо­дить два і більше живих або інактивованих мікроорганізмів чи їх антигенів.

Метою їх застосування є попередження декількох захворю­вань або одного захворювання, яке викликається декількома серотипами збудника. В останньому випадку можна говорити про полівалентні вакцини. Зараз у світі існує понад 20 видів комбінованих інактивованих та живих вакцин. Кількість нових комбінованих вакцин постійно збільшується. Прикладом та­ких вакцин можуть бути АКДП-вакцина; вакцина проти диф­терії, правця, кашлюку з ацелюлярним компонентом (АаКДП); АКДП+інактивована поліомієлітна вакцина (ШВ); АКДП+ГВ; АКДП+ІПВ+ГВ; АКДП+НіЬ, АКДП+ІПВ+ГВ+НіЬ); вакцина про­

т

04

SU

и кору, епідемічного паротиту, краснухи (КПК). Полівалентними є вакцини проти поліомієліту, проти грипу, пневмококової та менінгококової інфекцій тощо.

При введенні деяких комбінованих вакцин можуть посилю­ватись імуногенні властивості окремих компонентів (антигенів). Застосування комбінованих вакцин значно полегшує організацію проведення імунопрофілактики, спрощує Календар профілактич­них щеплень, що дозволяє захистити населення в коротші терміни й проти більшої кількості інфекцій.

При введенні асоціації антигенів розвивається адекватна імунна відповідь на кожний компонент вакцини. У найближчий час такі вакцини займатимуть провідне місце серед препаратів, які використовуватимуться для рутинної вакцинопрофілак-тики.

Одним із недоліків комбінованих вакцин є те, що при виникненні побічної реакції або ускладнення після їх використання неможливо точно встановити компонент, який спричинив цей стан.

2.4. Сироватки та імуноглобуліни. Для створення пасивного імунітету широко використовуються імуноглобуліни і специфічні сироватки. Ці препарати виготовляють з крові гіперімунізованих тварин (гетерогенні) або людей (гомологічні), що перенесли в минулому інфекційну хворобу і при цьому зберегли в організмі антитіла, або із крові спеціально імунізованих волонтерів.

Імуноглобуліни отримують при фракціонуванні сироватко­вих білків за допомогою спирто-водних сумішей при температурі нижче 0 °С.

При внутрішньовенному введенні сироваток специфічні антитіла потрапляють у кров одразу після ін'єкції, при внутрішньом'язовому та підшкірному введенні максимальна концентрація антитіл спо­стерігається за 12—24 години після імунізації.

Недоліком пасивної імунопрофілактики є короткочасність утвореного специфічного імунітету. Антитіла після введення ге­терогенної сироватки зберігаються 1—2 тижні, а після введення гомологічної — 4—6 тижнів.

У залежності від спрямованості дії сироваток та імуноглобулінів розрізняють антитоксичні, антивірусні, антибактеріальні препарати. Антитоксичні сироватки та імуноглобуліни містять антитоксини, що нейтралізують дію відповідних токсинів. Вони використову­ються для профілактики та лікування правця, дифтерії, ботулізму, газової гангрени.

Нині застосовують такі антивірусні та антибактеріальні пре­парати:

Сироватки — протидифтерійна, протиправцева тощо. ^тмуноглобуліни — стафілококовий, протигрипозний, проти кліщового енцефаліту, антирабічний. Нормальний імуногло-^улін (з абортивної та плацентарної крові породіль) викорис­товують і для профілактики ГА, кору, краснухи, кашлюку, при гіпо- та агаммаглобулінемії у дітей.

Перед введенням гетерогенних сироваток обов'язково визна­чають індивідуальну чутливість організму до чужорідного білка шляхом внутрішньошкірної проби, а гомологічні імуноглобуліни вводять без проби на чутливість до препаратів.

2.5. Інтервали між введеннями вакцин. Для досягнення оп­тимальної імунної відповіді на деякі антигени не завжди достат­ньо одного щеплення. Іноді первинний вакцинальний комплекс складається з 2—4 щеплень, а для підтримки захисного рівня специфічних антитіл необхідно періодичне введення бустерних доз вакцини, тобто проведення ревакцинацій.

При незначному збільшенні інтервалів між щепленнями гу­моральна імунна відповідь істотно не знижується. У зв'язку з цим при перериванні графіку імунізації в більшості випадків не слід відновлювати всю серію вакцинації або додатково вводити дози вакцини.

Проте зменшення рекомендованих інтервалів між щепленнями є недопустимим. Щеплення живими вакцинами можуть впливати на результат туберкулінової проби, тому пробу проводять не раніше, ніж через 2 місяці після імунізації живими вакцинами.

При індивідуальній імунізації дітей рекомендується дотриму­ватися таких інтервалів:

• між первинним вакцинальним комплексом проти дифтерії і першою ревакцинацією інтервал повинен складати не менше 1 року; між першою та другою ревакцинаціями — не менше 4 років; між подальшими ревакцинаціями до досягнення віку 18 років інтервали повинні бути не менше 5 років; далі — кожні 10 років;

• мінімальний інтервал після первинного вакцинального комп­лексу проти поліомієліту і ревакцинаціями повинен складати не менше 1 року;

• дітей, які щеплені проти кору, паротиту, краснухи пізніше встановленого Календарем терміну ревакцинувати можна не раніше, ніж через 1 рік після отриманої 1-ої дози вакцини, а тих, що не отримали ревакцинацію в 6 років, можна ревакцинувати у будь-якому віці до 18 років.

У практиці охорони здоров'я застосовується одночасне введення вакцин (в один день, але не в одну ділянку тіла!), якщо це передба­

чено Календарем щеплень та інструкцією з медичного застосування препаратів. Зазначене не впливає на специфічну імунну відповідь і не призводить до збільшення числа ускладнень.

В інших випадках таку тактику імунізації слід застосову­вати тільки при деяких ситуаціях: при одночасній епідемічній небезпеці декількох інфекційних захворювань; при підготовці до подорожі за кордон; при невпевненості в тому, що пацієнт у майбутньому прийде на наступні вакцинації; при усиновленні дитини за кордон; при відсутності документів про раніше про­ведені щеплення.

На теперішній час дітям згідно з віком (у 12 місяців та 6 років) щеплення проти кору, краснухи та паротиту проводять комбіно­ваною вакциною.

Одночасне введення вакцин показано дітям, які досягли від­повідного віку згідно з рекомендаціями для цих вакцин і не мають медичних протипоказань до кожної з них під час візиту до лікаря. Крім того, одночасне введення тих чи інших вакцин повинно бути рекомендовано інструкцією з медичного використання даного МІБП, регламентовано відповідною нормативною до­кументацією МОЗ України, і вакцини не повинні бути змішані в одному шприці!

Мінімальні інтервали між вакцинами для щеплення дітей з порушенням Календаря згідно з наказом МОЗ України № 48 від 03.02.2006р. наведені в п. 6.5.1.