Ім vim мір*)фшактикав практиці сімейного лікаря

іиіий редактор Я. Є. Фоміна Нідиинідимьііа за випуск Р. Є. Панченко МОЖНІЙ редактор М. О. Толкач 11 и гиши редактор Г. С. Таран • іерна верстка: О. М. Правдюк Коректор О. А. Кравець

11 Їдиш йми до друку 08.09.08. Формат 84x108 732.

ІІ.іпір ім| ші Гарнітура Minion Pro. Друк офсетний.

Умов, друк іри 11,Ж Умов, фарбовідб. 12,18. Облік.-вид. арк. 12, І и|мж '»()() прим. Замовлення №

ГОВ «Видавництво Фоліо» < пий.ціни про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і ро motu юджувачів видавничої продукції ДК № 3194 від 22.05.2008 р.

TOB «Фоліо»

(Інідиці 10 про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і ро шоіи юджувачів видавничої продукції ДК№683 від 21.11.2001 р.

61002, Харків, вул. Чубаря, 11 Електронна адреса: wrww.folio.com.ua E-mail: realization@folio.com.ua Інтернет магазин www.bookpost.com.ua

Надруковано з готових позитивів на ПП «Прінт-Лідер» 61070, Харків, вул. Рудика, 8 Свідоцтво про реєстрацію ДК № 383264 від 10.06.2005 р.

Подаваленко А. П. та ін.

1-55 Імунопрофілактика в практиці сімейного лікаря: Навч. посіб. /А. П. Подаваленко, Т. О. Чумаченко, В. І. Задорожна, І. С. Кратенко; Худож.-оформлювач М.О.Толкач. — Харків: Фоліо, 2008. — 222 с.

Isbn 978-966-03-4573-7..

У навчальному посібнику висвітлені теоретичні основи вакцинології, зокрема механізми розвитку післявакцинального імунітету. На основі чинних в Україні нормативно-правових документів викладені практичні питання організації та проведення профілактичних щеплень, надана характерис­тика імунобіологічних препаратів. Особлива увага приділяється заходам профілактики післявакцинальних реакцій та ускладнень.

Навчальний посібник розрахований на широке коло медичних праців­ників, в першу чергу сімейних лікарів, дільничних педіатрів та терапевтів, епідеміологів, інфекціоністів, а також інтернів та студентів вищих медичних закладів.

ББК 28.073

імунізації на 2006—2015 рр. Метою цієї стратегії є забезпечення захисту більшої кількості людей від більшої кількості хвороб. Програми імунізації спрямовані на підтримку певних рівнів охоп­лення щепленнями; на поширення послуг щодо імунізації тих осіб, які нині нею не охоплені; на втілення в практику нових вакцин і технологій; на зв'язок імунізації з іншими медико-санітарними заходами; на загальний розвиток сектора охорони здоров'я тощо. Також імунізація має виключно важливе значення для забезпечення глобальної готовності до епідемій та надзвичайних ситуацій. Реалі­зація концепції імунізації передбачає підвищення якості системи епідеміологічного нагляду, на підставі результатів якого вносяться корективи до програм та оцінюється їх ефективність.

На період 2006—2015 рр. з метою попередження захворюваності та смертності ВООЗ визначені такі завдання.

До 2010 р. або раніше:

Збільшити охоплення. Країни повинні забезпечити імунізацію дітей у віці до одного року з охопленням щепленнями на рівні не нижче 90 %; досягти охоплення вакцинацією проти грипу осіб похилого віку на рівні не нижче 75 %.

Знизити смертність від кору. На глобальному рівні смертність від кору повинна бути знижена в порівнянні з рівнем 2000 р. на 90 %.

Припинити передачу поліомієліту. Досягти припинення пере­дачі «дикого» вірусу поліомієліту у 2007 р. у глобальному масштабі.

До 2015 р. або раніше (в залежності від обставин):

Забезпечити стійке охоплення. Рівень охоплення вакцинацією в 2010 р. повинен зберігатися на досягнутому рівні.

Знизити захворюваність та смертність. Загальна захворю­ваність і смертність дітей від інфекційних хвороб, що можуть бути попереджені за допомогою вакцин, повинна бути знижена не менш, ніж на дві третини в порівнянні з рівнями 2000 року. Необхідно припинити розповсюдження ВІЛ і знизити захворюваність на ма­лярію, туберкульоз та інші хвороби до 2015 року.

Забезпечити доступ до вакцин гарантованої якості. Кожна людина, яка має право на імунізацію, передбачену національними програмами, буде щеплена вакцинами гарантованої якості.

Втілити в практику нові вакцини. Імунізація за допомогою нових вакцин буде запропонована для всіх груп населення про­тягом п'яти років після включення цих МІБП до національних програм.

Забезпечити створення потенціалу в галузі епідеміологічного нагляду та моніторингу. В усіх країнах буде створено належну сис­тему епідеміологічного нагляду за інфекціями, що контролюються засобами специфічної профілактики.

Укріпити системи. Усі національні плани імунізації розробля­тимуться як частина загальносекторальних планів фінансування та матеріально-технічного забезпечення.

6. Проблеми Розширеної програми імунізації. В умовах масо­вої імунізації людство стає вакцинозалежним. Вакцинозалежність означає повернення контрольованих інфекцій, що тривалий час не виявлялися, або реєструвалися на спорадичному рівні. Це від­бувається тоді, коли кількість щеплених не досягає необхідного для обмеження циркуляції збудника рівня. Прикладом може бути епідемія дифтерії, яка охопила країни Співдружності Незалежних Держав (СНД) у 90-ті роки XX сторіччя.

Однією з проблем виконання сучасних завдань РШ є те, що при розширенні кількості інфекцій, що контролюються засобами імунопрофілактики, збільшиться кількість ін'єкцій населенню, оскільки досі практично всі МІБП вводяться парентерально. З ор­ганізаційного та економічного погляду таку велику кількість парен­теральних втручань буде дуже важко виконати. Тому актуальною є розробка комбінованих препаратів проти декількох інфекцій, а також створення щеплювальних препаратів для ентерального та інтраназального використання.

Сучасна стратегія імунізації передбачає охоплення щепленнями 90 % дітей перших років життя, що на практиці означає вакцина­цію дітей з різною патологією внутрішніх органів, ендокринної та імунної систем тощо. Це спонукає до розробки технологій безпечної вакцинації дітей з порушенням імунологічної реактивності. Така технологія повинна забезпечити у дитини розвиток протективного імунітету без загострення основного захворювання.

Досягнення імунізації поширюються не на всіх дітей світу. У де­яких країнах, що розвиваються, система надання медико-санітарних послуг є незадовільною, відсутні ефективні системи епідеміологіч­ного нагляду за інфекціями і реєстрації хвороб, не вистачає коштів для включення до національного Календаря щеплень нових вакцин, зокрема, вакцин проти ГВ та НіЬ.

Хоча імунізація є одним із основних напрямків розвитку держави в галузі охорони здоров'я, багато країн не мають мож­ливостей виділяти адекватні та надійні фінансові ресурси на імунізацію.

7. Досягнення Розширеної програми імунізації. Завдяки націо­нальним програмам імунізації в усьому світі з початку проведення РПІ, тобто з 1974 р., щорічно врятовують мільйони життів. Видатним досягненням була ліквідація в 1979 р. натуральної віспи. Ця перемога стала важливим моментом у боротьбі людства з інфекціями і спо­нукала на розробку аналогічних програм стосовно інших інфекцій. На жаль, при обґрунтуванні тих чи інших стратегій щодо ліквідації

інфекцій, не завжди ураховувалися біологічні властивості збудника та його взаємовідносини з організмом хазяїна.

Наступними інфекційними хворобами, що передбачається ліквідувати чи елімінувати, стали поліомієліт, кір та краснуха.

Щодо поліомієліту, то на теперішній час три регіони ВООЗ із шести існуючих сертифіковані як вільні від циркуляції «дикого» поліовірусу, захворюваність на паралітичний поліомієліт знизилася в 150—300 разів.

У 2002 році Американський регіон визнано таким, де еліміно­вано місцеві випадки кору. В Африканському регіоні смертність від кору скорочена на 60 % у період з 1999 по 2004 рік. В Україні захворюваність на кір знизилася в десятки — сотні разів, а в окремі роки — у тисячі разів.

Захворюваність на кашлюк завдяки вакцинації знизилась у десятки разів, значно зменшилась тяжкість його клінічних проявів та показників летальності.

Одним із значущих досягнень масової вакцинації протягом двох поколінь є суттєве збільшення тривалості життя та, як наслідок, зміна вікового складу населення на земній кулі. За прогнозами ВООЗ до 2025 року частка мешканців Землі віком до 5 років ста­новитиме 8 %, а частка осіб віком понад 65 років зросте до 10 %, що вимагає розширення програми вакцинації як засобу збереження активного довголіття.

3.2. Інші міжнародні спеціальні програми. За роки після 1974 p., коли була створена РПІ, ВООЗ затвердила низку інших програм, в яких наведені різні аспекти використання вакцин у боротьбі з інфекційними хворобами. На сьогодні суттєву роль у здійсненні програм імунізації відіграє Глобальний альянс з вакцин та імунізації (ГАВІ), заснований у 2000 p., в якому беруть участь зацікавлені в імунізації сторони як із суспільного, так і приватного секторів: ВООЗ, ЮНІСЕФ, Група Всесвітнього банку, національні уряди, міжнародні банки розвитку, неурядові організації, Фонд Біла і Мелінди Гейтс, Програма дитячих вакцин, Програми від­повідної технології охорони здоров я, представники підприємств, які випускають вакцини. Ці партнерські зв'язки на глобальному рівні були встановлені для того, щоб розірвати замкнуте коло недостатньої уваги до низького охоплення імунізацією у світі, що призводить до існування тягаря інфекційних хвороб у країнах, які розвиваються.

Партнери мають широкі компетенції, включаючи дослідження в галузі вакцин, їх виробництво та постачання, здійснення прог­рам імунізації, міжнародні механізми фінансування, пропаганду та комунікацію.

Альянс має мету розширити охоплення імунізацією з вико­ристанням нових та існуючих вакцин, прискорити науково-дослідні роботи щодо пріоритетних вакцин.

Між програмами, приватними фондами, державними ор­ганізаціями здійснюється тісна співпраця. В Україні вакцинація населення має законодавче обґрунтування, контролюється держав­ними органами, і може здійснюватися не тільки державними, але й приватними закладами.

3,3. Національні програми імунізації та наукове обґрун­тування Календаря профілактичних щеплень в Україні. До­сягнення цілей програм ЄРБ ВООЗ, у першу чергу РПІ, здійснюється в Україні шляхом створення і виконання державних цільових програм (програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб, програма протидії захворюванню на тубер­кульоз тощо).

У 2002 р. в Україні була затверджена Програма імунопрофілак­тики населення на 2002—2006 роки. Цілеспрямоване виконання цієї Програми органами і установами Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України шляхом реалізації передбачених програмою за­вдань стосовно фінансового забезпечення, покращення прове­дення організаційно-методичних заходів, удосконалення заходів специфічної профілактики та протиепідемічних заходів відносно інфекційних хвороб, що контролюються імунопрофілактикою, сприяло досягненню високих показників охоплення населення щепленнями згідно з Календарем щеплень та дозволило забезпечити епідеміологічне благополуччя населення завдяки зниженню рівня захворюваності, смертності та інвалідності від найпоширеніших інфекційних хвороб.

Основними досягненнями Програми імунопрофілактики на­селення на 2002—2006 роки стали:

• впровадження комбінованих вакцин для дітей (КПК, АаКДП, АаКДП+ГВ), що дозволило підвищити рівень охоплення щепленнями проти паротиту, краснухи дітей старших вікових груп, проти дифтерії, правця, кашлюку, ГВ дітей першого року життя;

• розроблення Плану з елімінації кору, контролю за краснухою та епідемічним паротитом і попередженню синдрому вродженої краснухи в Україні на 2003—2010 роки та створення лаборатор­ної мережі з діагностики та системи епідеміологічного нагляду за кором;

• зниження захворюваності на ГВ у 2,3 рази, на дифтерію у 4,1 рази, на краснуху у 10,4 рази, на епідемічний паротит у 5,4 рази, на правець на 33,3 %;

• вивчення рівня захворюваності дітей до 5 років на бактеріальні менінгіти та пневмонії, викликані НіЬ, на підставі цього вклю­чення до Календаря профілактичних щеплень вакцинації проти НіЬ- інфекції;

• покращення дотримання умов «холодового ланцюга» при отри­манні, транспортуванні та зберіганні вакцинних препаратів у регіонах шляхом закупівлі холодильного обладнання та виробів медичного призначення на суму понад 5,5 млн грн;

• затвердження нового національного Календаря профілактичних щеплень у 2006 році.

Як продовження цієї Програми зараз в Україні розроблена нова Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2007—2015 роки.

Метою сучасної Державної цільової Програми є забезпечення епідеміологічного благополуччя населення і території відносно інфекцій, що контролюються засобами специфічної імунопро­філактики, і є пріоритетними для України, за рахунок зниження захворюваності, смертності та інвалідності від цих інфекційних хвороб серед населення.

В рамках виконання запропонованої Програми передбачається проведення заходів, які дозволять підтримати статус країни, вільної від поліомієліту; довести рівень захворюваності на кір менше як 1,0 на 100 тис. населення (до 2010 року); припинити місцеву передачу вірусу кору (до 2015 року); довести показник захворюваності на дифтерію до менше як 0,1 на 100 тис. населення (до 2010 року); ско­ротити на 80 % кількості вірусоносіїв ГВ серед дитячого населення (до 2015 року); знизити розповсюдженість епідемічного паротиту, кашлюку, НіЬ-інфекції до рівня менше 1,0 на 100 тис. населення, а вродженої краснухи — менше як 0,01 на 1000 новонароджених (до 2010 року).

Реалізація пріоритетних цільових програм, визнання не­обхідності розвитку імунопрофілактики в Україні, посилення системи епідеміологічного нагляду за інфекційними хворобами, боротьба з якими проводиться засобами імунопрофілактики, дозволить суттєво вплинути на ефективність профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на недопущення активізації епідемічного процесу, сприятиме зниженню розпо-всюдженості, смертності та інвалідності від інфекційних хвороб, що контролюються засобами імунопрофілактики, забезпеченню раннього виявлення та адекватного реагування на ускладнення епідемічної ситуації.

Основним документом, який визначає порядок проведення імунізації проти інфекційних хвороб, є Календар профілактичних щеплень, який ґрунтується на сучасній стратегії і тактиці специфіч­ної профілактики.

Календар щеплень періодично переглядається, а при необхід­ності коригується, що пов'язано із активністю епідемічного процесу тієї чи іншої інфекції, змінами її епідеміологічних особливостей, розробкою та втіленням в практику безпечних, економічно доступ­них вакцинних препаратів тощо.

У Законі України «Про захист населення від інфекційних хво­роб» (2000 р.) Календар профілактичних щеплень визначається як нормативно-правовий акт спеціального уповноваженого цент­рального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я, яким встановлюється перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні терміни їх проведення.

Таким чином, Календар профілактичних щеплень є інструк­тивно-методичним документом, який регламентує застосування певних видів вакцинних препаратів, терміни, послідовність і схеми їх застосування, загальні протипоказання до введень імунобіоло-гічних препаратів тощо.

3.3.2. Основні положення сучасної стратегії і тактики специфіч­ної імунопрофілактики. Для досягнення високої епідеміологічної та імунологічної ефективності, підвищення безпеки імунізації при створенні Календаря профілактичних щеплень обов'язково враховуються основні наукові погляди та досягнення у галузі іму­нопрофілактики:

• епідеміологічна значущість інфекційної хвороби;

Кі вікові особливості імунологічної реактивності дитини та наяв­ність факторів ризику у певних вікових групах;

• наявність та якість (безпечність та імуногенність) МІБП;

#_г наукове обґрунтування схем застосування МІБП (доза, крат­ність введення, інтервали між дозами, можливість одночасного введення вакцин тощо);

• протипоказання до щеплень;

• епідеміологічна, імунологічна та економічна ефективність щеплень.

Насамперед до Календаря профілактичних щеплень включають вакцини проти інфекцій, що мають епідеміологічну значущість, яка визначається ризиком зараження, рівнем та структурою за­хворюваності з урахуванням вікових, професійних та інших груп населення, тяжкістю клінічного перебігу, віддаленими наслідками перенесеного захворювання тощо. Крім цього, епідеміологічна зна­чущість інфекційної хвороби залежить від соціально-економічних, клімато-географічних, санітарно-побутових умов, особливостей епідемічного процесу інфекції.

Показанням для використання засобів специфічної профілак­тики є висока активність механізму передачі збудника. Найбільш активним механізмом передачі збудника є повітряно-крапельний, впливати на який надзвичайно важко, тому при інфекціях дихаль­них шляхів часто єдиним засобом попередження захворюваності людей або колективу є специфічна профілактика.

Проте, при наявності ефективної вакцини і, якщо існують показання для її застосування, можуть масово проводитися щеплення проти інфекцій з іншими механізмами передачі (фе-кально-оральний, трансмісивний, контактний). Наприклад, в умовах інтенсивної циркуляції вірусу ГА при незадовільному стані водопровідної мережі у населеному пункті необхідні вак­цинації населення проти ГА.

Показанням для вакцинації також є високий ризик інфікування і відсутність контролю ймовірного зараження людей у природних осередках або при виконанні ними своїх професійних обов'язків (наприклад, мисливці повинні бути щеплені проти туляремії, працівники тваринницьких господарств, неблагополучних щодо бруцельозу — проти бруцельозу і т. д.).

При захворюваннях з тяжким перебігом, високою летальністю та інвалідизацією, відсутністю ефективних засобів лікування, щеплення показані навіть при спорадичної захворюваності. На­приклад, показані планові щеплення проти правця, оскільки до ризику захворіти додається ризик захворіти тяжко.

При складанні Календаря враховується здатність організму дитини певного віку активно виробляти антитіла як загалом, так і на певні види антигенів; вплив материнських антитіл на фор­мування імунної відповіді (особливо на це звертають увагу при встановленні термінів первинної імунізації); інші вікові особливості імунологічної реактивності дитини; вікові групи ризику щодо можливості захворіти.

До Календаря профілактичних щеплень включають тільки ви­сокоефективні та безпечні вакцини. При цьому визначаються доза МІБП, кратність його введення, інтервали між введеннями вакцини, необхідність проведення ревакцинацій у певні періоди, тобто такі схеми застосування вакцини, що будуть сприяти формуванню напруженого й тривалого специфічного імунітету.

Вакцини, що використовуються для щеплень, стандартизовані, тому незважаючи на вік, вагу або інші особливості організму всім особам вводять однакову дозу, що зазначена у відповідній інструкції. Ця доза спричиняє розвиток напруженого і тривалого імунітету у більшості щеплених.

Для того, щоб сформувався більш напружений і тривалий штучний імунітет, деякі вакцинні препарати необхідно вводити багаторазово, при цьому належить дотримуватись оптимальних інтервалів між введенням декількох доз одного антигену. Най­більш раціональним між першим і другим введенням вакцин є інтервал 1—2 місяці. З урахуванням фазності розвитку імунної відповіді після першого введення вакцини максимальна кіль­кість антитіл виробляється на 2—3-му тижні після щеплення. У подальшому антитіла зберігаються, але їх концентрація зни­жується.

При вирішенні питання щодо включення до Календаря щеплень нових вакцин враховується рівень організації охорони здоров'я, можливість створення умов для проведення необхідних вакцинацій та ревакцинацій, забезпечення вакцинними препа­ратами тощо.

Науково обґрунтовуються можливість одночасного введення різних антигенів, які входять до складу комбінованих чи інших вакцин, а також терміни і послідовність застосування імунобіо-логічних препаратів. Імунна система дитини справляється з анти­генним навантаженням при одночасному введенні комбінованих або інших вакцин, що підтверджується індукцією захисних рівнів антитіл до усіх одночасно введених антигенів. Крім того, одночасне введення вакцин скорочує кількість необхідних візитів до ліку­вально-профілактичних закладів (ЛПЗ) і дозволяє додержуватись оптимальних термінів вакцинації, а при використанні комбінованих вакцин — зменшує психічну дію щеплення.

Планова вакцинація є ефективним засобом контролю бага­тьох інфекцій в національному і глобальному масштабі. При цьо­му значний епідеміологічний ефект можна отримати тільки при охопленні вакцинацією не менш ніж 95 % населення. У випадку порушення планової вакцинації або після припинення щеплень, при інтенсивній циркуляції збудника, виникає великий ризик розвитку епідемії інфекційного захворювання, що контролюва­лося до цього моменту імунопрофілактикою (вакцинозалежність населення).

Кожна дитина будь-якої раси, національності, соціальної групи має право на вакцинацію. Це право належить до таких фундамен­тальних прав, як право на життя.

3.3.2. Особливості чинного Календаря щеплень в Україні. У чинно­му Календарі щеплень в Україні подовжено терміни для проведення вакцинації БЦЖ новонародженим, яких можна буде щепити з 3-го по 7-й день життя. Це дозволить у пологових будинках з невели­кою кількістю пологів вакцинувати одночасно дітей різного віку протягом одного щеплювального дня з одного флакона, що дасть можливість економно використовувати вакцину. Вакцинація проти

туберкульозу не захищає дитину від інфікування, але попереджує розвиток тяжких генералізованих форм туберкульозу, які для ди­тини можуть закінчитися летально. Передбачено дві ревакцинації БЦЖ туберкулінонегативних дітей у віці 7 та 14 років.

Вакцинацію проти ГВ новонародженим слід проводити з урахуванням результатів тестування вагітних на наявність поверх­невого антигену вірусу ГВ (НВзА§). Щеплення проти ГВ у перші часи життя дозволить захистити тих малюків, чиї матері не були тестовані на наявність НВБАд або у яких був отриманий позитивний результат. Початок вакцинації проти ГВ у пологовому будинку має певні організаційні переваги. Крім того, встановлена відсутність взаємного впливу вакцин проти ГВ та БЦЖ при їх введенні в перші дні життя.

Використання АКДП для вакцинації дітей з патологією було обмежено високою реактогенністю цієї вакцини за рахунок цілісноклітинного кашлюкового компоненту. Нині широко за­стосовуються препарати АКДП-групи з ацелюлярним кашлю­ковим компонентом, які рекомендують для імунізації дітей з порушеннями у стані здоров'я. В чинному Календарі передбачено використання вакцин з ацелюлярним компонентом для ревакци­нації дітей у 18 місяців, а також для вакцинації дітей з високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень. Зважаючи на значне покращення епідемічної ситуації з дифтерії, ревакци­нація АДП-М в 11 років відмінена, що підвищить ефективність ревакцинації в 14 років.

Вперше в Україні до Календаря профілактичних щеплень включені 4 щеплення кон'югованою вакциною проти ШЬ-ін-фекції. Це пов'язано з великим ризиком інфікування збудником НіЬ дітей перших 5 років життя та тяжкими ускладненнями. За даними наукових досліджень, в Україні щорічно виникає близько 80—240 випадків менінгітів та 400—1200 випадків пневмоній, що етіологічно пов'язані із збудником НіЬ-інфекції. Вакцинація проти НіЬ проводиться одночасно із щепленнями проти дифтерії, кашлюку, правця, поліомієліту, починаючи з 3 місяців, і дозволить захистити дітей раннього віку.

Ураховуючи поліпшення епідемічної ситуації щодо поліомієліту, в Україні два перших щеплення проти цієї хвороби проводяться не живою, а інактивованою вакциною, починаючи з 3-місячного віку. Це дозволяє, з одного боку, позбутися ризику виникнення вакцино-асоційованого паралітичного поліомієліту, з іншого — підвищити стан популяційного імунітету до поліовірусу типу 3.

3.4. Календар профілактичних щеплень в Україні. Зараз в Ук­раїні діє Календар профілактичних щеплень, затверджений наказом

03 України № 48 від 03.02.2006 р. «Про порядок проведення про­філактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічиих препаратів», який містить чотири розділи. Розділ 1. «Щеплення за віком» містить три підрозділи:

1. «Щеплення для профілактики», в якому передбачена імуні­зація проти інфекційних хвороб, які є обов'язковими в Україні.

2. «Щеплення дітей з порушенням Календаря», де наведені мінімальні інтервали між щепленнями для тих осіб, які з будь-яких причин не були імунізовані вчасно.

3. «Щеплення ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей», де представлені схеми вакцинації дітей з невизначеним ВІЛ-статусом, які народжені ВІЛ-інфікованою матір'ю, а також ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей.

Розділ 2. «Щеплення за станом здоров'я» включає щеплення проти грипу, пневмококової інфекції, менінгококової інфекції, вітряної віспи, ГА та ГВ. Ці щеплення є обов'язковими в медичному супроводі пацієнтів з високим ризиком виникнення та тяжкого перебігу інфекційних хвороб, щеплення проти яких не передбачені в плані щеплень за віком.

Окремо наводиться схема вакцинації проти ГВ дітей із зло­якісними новоутвореннями; дітей, що перебувають на гемодіалізі та отримують багаторазові довготривалі переливання донорської крові або її препаратів.

У розділі 3 «Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензо­отичних територіях та за епідемічними показаннями» наведено перелік інфекційних хвороб, зазначено терміни початку вакцинації, терміни ревакцинації, надано роз'яснення щодо контингентів, які підлягають імунізації.

Розділ 4. «Рекомендовані щеплення» включає щеплення проти • вітряної віспи, ГА та ГВ, грипу, пневмококової інфекції.

Окремим пунктом у цьому розділі виділено щеплення проти будь-якого інфекційного захворювання, для профілактики якого в Україні зареєстрована вакцина. Останнє, головним чином, сто­сується комбінованих вакцин (тетра-, пента-, гекса- тощо), основою яких є АКДП-компоненти, у тому числі з ацелюлярним кашлюко­вим компонентом. До таких препаратів, крім АКДП-компонента, можуть входити ГВ-, НіЬ, ІПВ-компоненти. Ці вакцини призначені для імунізації дітей, є високоімуногенними та низькореактогенни-ми, але у зв'язку з високою ціною можуть бути реалізовані лише за власні кошти.

- 3.4.1. Виписка із Календаря профілактичних щеплень в Ук­раїні (із наказів № 48 МОЗ України від 03.02.2006 р., № 270 від 17.04.2008 р.).

3.4.1.1. Щеплення за віком.

B-7A

Таблиця 3.1

Щеплення для профілактики

Вік	Щеплення проти						Примітка
1 день		гепатиту В2
3—7 днів	туберкульозу1
1 міс.		гепатиту В2
3 міс.			дифтерії, кашлюку, правця3	поліомієліту4 ІПВ	гемофільної інфекції5		дітям з високим -ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень вакциною АаКДП
4 міс.			дифтерії, кашлюку, правця3	поліомієліту4 ІПВ	гемофільної інфекції5		дітям з високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень вакциною АаКДП
5 міс.			дифтерії, кашлюку, правця3	поліомієліту4 ОПВ	гемофільної інфекції5		дітям 3 високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень вакциною АаКДП
6 міс.		гепатиту В2
12 міс.						кору, краснухи, паротиту6

18 міс.			дифтерії, кашлюку, правця3 вакциною АаКДП	поліомієліту4 ОПВ	гемофільної інфекції5
6 років			дифтерії, правця3	поліомієліту4 ОПВ		кору, краснухи, паротиту6
7 років	туберкульозу1
14 років	туберкульозу1		дифтерії, правця3	поліомієліту4 ОПВ
15 років						краснухи (дівчата), паротиту (хлопці)6
18 років			дифтерії, правця6
Дорослі			дифтерії, правця6

Примітки:

¹ Щепленню підлягають усі новонароджені, що не мають до цього протипоказань. Щеплення проводиться вакциною для профілактики туберкульозу (БЦЖ). Для вакцинації недоношених дітей з масою тіла >2000 грамів необхідно застосовувати вакцину для профілактики туберкульозу із зменшеним вмістом антигену (БЦЖ-М).

Щеплення для профілактики туберкульозу не проводять в один день з іншими щепленнями. Неприпустимо поєднання в один день щеплення для профілактики туберкульозу з іншими парентераль­ними маніпуляціями.

Діти, які не були щеплені в пологовому будинку з будь-яких причин, підлягають обов'язковій вакцинації в дитячих полікліні­ках. Для щеплення дітей, не щеплених у пологовому будинку через наявність медичних протипоказань^ необхідно застосову­вати вакцину БЦЖ-М або половинну дозу вакцини БЦЖ. Якщо дитина не щеплена в пологовому будинку, не через медичні протипоказання, щеплення проводиться вакциною БЦЖ. Дітям, яким не виповнилося 2 місяці, щеплення проти туберкульозу проводиться без попередньої постановки проби Манту. Після виповнення дитині двомісячного віку перед виконанням щеп­лення БЦЖ слід провести пробу Манту. Щеплення здійснюється при негативному результаті проби.

Ревакцинації проти туберкульозу підлягають діти у віці 7 та 14 років з негативним результатом проби Манту. Ревакцинація проводиться вакциною БЦЖ.

При відсутності післявакцинального (БЦЖ) рубчика, дітям з негативною реакцією на пробу Манту, слід здійснювати додаткове щеплення через 2 роки після вакцинації БЦЖ.

Проба Манту проводиться щороку з 2 туберкуліновими одини­цями (ТО). У зв'язку із тим, що профілактичні щеплення можуть вплинути на чутливість до туберкуліну, туберкулінодіагностику необхідно планувати до проведення профілактичних щеплень. У випадках, якщо з тих або інших причин пробу Манту проводять після проведення профілактичних щеплень, туберкулінодіагнос-тика повинна здійснюватись не раніше, ніж через 1 місяць після щеплення.

² Вакцинації для профілактики ГВ підлягають усі новонароджені, вакцинація проводиться моновалентною вакциною.

Якщо мати новонародженого HBsAg «—» (негативна), що документально підтверджено, можливо розпочати вакцинацію протягом перших місяців життя або ж поєднати з щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця, поліомієліту. У разі поєднання імунізації з щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця, поліо­мієліту рекомендуються схеми: 3—4—5—18 місяців життя або: З—4—9 місяців життя.

• Новонародженим з масою тіла <2000 грамів, що народилися від HBsAg негативних матерів, вакцинація проводиться при досягненні дитиною 2000 грамів, або при досягненні віку 1 місяць.

• Якщо новонароджена дитина в тяжкому стані, імунізацію ди­тини слід проводити після його покращання, перед випискою з лікарні.

Щеплення проти вірусного гепатиту В для вакцинації ново­народжених, матері яких є носіями НВэАд, необхідно проводити за прискореною схемою: 0—1—2 та 12 місяців (0 — дата першого введення вакцини при народженні, мінімальний інтервал між першим, другим та третім щепленнями — 1 місяць, третім та чет­вертим щепленнями — 10 місяців). Перша доза вводиться у перші 12 годин життя дитини незалежно від маси тіла. За наявності специфічного імуноглобуліну проти гепатиту В разом з вакциною в іншу ділянку тіла необхідно ввести специфічний імуноглобулін з розрахунку 40 МО/кг маси тіла, але не менше 100 МО; у цьому випадку вакцинацію можна проводити за схемою: 0—1—6 місяців. Якщо маса новонародженої дитини менша 2000 грамів, вакцинація проводиться обов'язково, але введена доза вакцини не зараховується як доза первинної імунізації; при досягненні дитиною віку 1 місяця вакцинація має бути проведена серією з трьох доз вакцин 0—1—6 (0 — дата першого введення вакцини, мінімальний інтервал між першим та другим щепленнями — 1 місяць, другим та третім щеп­леннями — 5 місяців).

Якщо у матері новонародженого з HBsAg невизначений HBsAg статус, щеплення дитини проводиться обов'язково в перші 12 го­дин життя з одночасним дослідженням статусу матері за HBsAg. У разі отримання позитивного результату у матері профілактика ГВ проводиться, як у випадку щеплення новонародженої дитини від HBsAg «+» матері.

Для вакцинації дітей та дорослих поза Календарем щеплень проти ГВ рекомендовано використовувати схему 0—1—6 місяців.

Не слід розпочинати серію вакцинації, якщо була пропущена доза, незалежно від того, скільки часу минуло. Необхідно ввести дози, яких не вистачає за графіком з дотриманням мінімальних інтервалів (див. підрозділ 7.5 «Щеплення дітей з порушенням Календаря»).

³ Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку за віком у 3,4 та 5 місяців проводяться АКДП або АаКДП. Інтер­вал між першим, другим і третім щепленнями АКДП вакциною

дорівнює ЗО днів. Інтервал між третім і четвертим щепленнями повинен становити не менше 12 місяців.

Щеплення дітям, які мали післявакцинальні ускладнення на попередні щеплення АКДП, а також дітям з високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень за висновком вакци-нальної комісії або дитячого імунолога щеплення проводяться тільки АаКДП. Для профілактики дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, гепатиту В та інфекцій, які викликаються бактерія­ми Haemophilus influenzae типу b, можна використовувати ком­біновані вакцини (з різними варіантами комбінацій антигенів), які зареєстровані в Україні.

Щеплення дітей до 4 років поза строками Календаря признача­ються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразову імунізацію АКДП або АаКДП до 3 років 11 місяців і 29 днів.

Для дітей, які отримали первинний вакцинальний комплекс (у 3, 4, 5 та 18 міс.) АаКДП або отримали три дози АаКДП та одну АКДП, ревакцинація у 6 та 14 років проводиться комбі­нованою кашлюково(ацелюлярний компонент)-дифтерійно-правцевою вакциною із зменшеним умістом антигенів (далі — АаКДП-М).

Для дітей, які отримали первинний вакцинальний комплекс АКДП (з цільноклітинним кашлюковим компонентом) або отрима­ли дві дози АКДП та дві дози АаКДП; першу ревакцинацію проти дифтерії та правця (у 6 років) проводять АДП, другу (у 14 років) та третю (у 18 років) — АДП-М.

Дітям, щепленим проти правця з приводу травми анатоксином правцевим (далі — АП) протягом останніх двох років, чергову ревакцинацію проводять анатоксином дифтерійним із зменшеним вмістом антигену (далі — АД-М).

Дітей у віці 5 років 11 місяців 29 днів, які перехворіли на кашлюк, щеплюють АДП. Вакцинація проводиться триразово з інтервалом між першим та другим щепленнями ЗО днів, між другим і третім — 9—12 місяців.

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпо-казами, які раніше були щеплені, проводять АД-М з інтервалом 5 років після останнього щеплення. Подальші планові ревакцинації дорослих проводяться АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення.

Підліткам та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо імунізації, проводять щеплення АДП-М триразово (інтервал між першим і другим щепленнями має становити 30—45 днів, між другим і третім — 6—12 місяців). Ре­вакцинація підлітків, які щеплюються поза схемою, здійснюється з мінімальним інтервалом 3 роки після останнього щеплення проти дифтерії та правця.

Для активної імунізації проти правця осіб старше 60 років, не щеплених останні 10 років, слід використовувати скорочену схему вакцинації (одноразове щеплення АП у подвійній дозі — 20 оз/мл, з обов'язковою ревакцинацією через 12 місяців дозою 10 оз/мл) та надалі кожні 10 років без обмеження віку.

Не слід розпочинати серію вакцинації, якщо була пропущена доза, незалежно від того, скільки часу минуло. Необхідно ввести дози, яких не вистачає за графіком, з дотриманням мінімальних інтервалів.

Для запобігання розвитку післявакцинальних реакцій у ви­гляді підвищення температури тіла на введення АКДП необхідно рекомендувати батькам давати парацетамол дитині у віковій дозі протягом доби після щеплення.

⁴ Інактивована вакцина для профілактики поліомієліту (ШВ) застосовується для перших двох щеплень, а при протипоказаннях до введення оральної поліомієлітної вакцини (ОПВ) — для усіх наступних щеплень за Календарем.

Вакцина ОПВ застосовується для 3—6-го щеплень (третьої вакцинації та вікової ревакцинації) при відсутності протипоказань до ОПВ.

Після щеплення ОПВ пропонується обмежити ін'єкції, парен­теральні втручання, планові операції протягом 40 днів, виключити контакт з хворими та ВІЛ-інфікованими.

Не слід розпочинати серію вакцинації, якщо була пропущена доза, незалежно від того, скільки часу минуло. Ввести дози, яких не вистачає за графіком, з дотриманням мінімальних інтервалів.

⁵ Вакцинація для профілактики НіЬ-інфекції може проводи­тись моновакцинами та комбінованими вакцинами, що містять НіЬ-компонент. У разі використання НіЬ-вакцини та АКДП різ­них виробників, вакцини вводяться в різні ділянки тіла. Бажано використовувати комбіновані вакцини з НіЬ-компонентом для первинної вакцинації.

Особливості вакцинації проти НіЬ-інфекції дітей поза Календа­рем (див. підрозділ 7.5 «Щеплення дітей з порушенням Кален­даря»).

⁶ Вакцинація для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи проводиться комбінованою вакциною (КПК) у віці 12 місяців. Друге щеплення для профілактики кору, паротиту та краснухи проводять дітям у віці 6 років.

Дітям, що не були вакциновані проти кору, паротиту чи крас­нухи за віком у 12 місяців та в 6 років, щеплення можна починати у будь-якому віці до 18 років. У даному разі дитина має отримати 2 дози з дотриманням між ними мінімального інтервалу

Д

Продовження табл. 3.2

Щеплення для профілактики і	Терміни початку вакцинації	Терміни 1 ревакци­нації	Примітки
Чуми 1 і	ючинаючи : 12 років	ггідно 1і іінструк- і цією про засто­сування вакцини	мунопрофілактику прово­дять за епідпоказаннями
Черевного тифу4	починаючи з 7 років	через два 1 роки	імунізація проводиться при визначенні території неблагополучною за 2—3 місяці до епідпідйому за рішенням Головного державного санітарного лікаря території
Грипу5	згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцини	згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин
Жовтої лихоманки	починаючи з 9 місяців	через 10 років	імунізація проводиться за 10 діб до виїзду особам, які виїжджають у країни, ендемічні з цієї інфекції
Сказу6	при звер­ненні за медичною допомогою з приводу покусів, подряпин, ослизнення хворими або підо­зрілими щодо за­хворюван­ня на сказ тваринами	згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин	планову імунопрофілак­тику проводять особам з групи ризику захворюван­ня на сказ; проводиться курс щеплень вакциною і антирабічним імуноглобуліном
Дифтерії7	прово­дяться за епідпока-заннями	згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин

ітям у віці 15 років, які отримали 1 або 2 щеплення проти кору але не вакциновані проти епідпаротиту й краснухи і не хворіли на зазначені інфекції, проводиться планове щеплення проти епідпа­ротиту (хлопці) або проти краснухи (дівчата).

Особи старші 18 років, які не були раніше вакциновані проти зазначених інфекцій, можуть бути щеплені однією дозою за епі­демічними показаннями в будь-якому віці до ЗО років.

Перенесене захворювання на кір, епідемічний паротит чи краснуху не є протипоказанням до щеплення тривакциною. Якщо в анамнезі перенесені дві з названих хвороб, щеплення треба про­водити моновакциною проти тієї інфекції, на яку дитина не хворіла. Робити достовірні висновки про імунність дитини можна тільки за результатами серологічних досліджень: при наявності антитіл класу І^Є до відповідного вірусу особа вважається імунною.

Жінки дітородного віку, що не хворіли на краснуху і не були проти неї щеплені, можуть отримувати індивідуальні щеплення за власним бажанням згідно з інструкцією до вакцин.

Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями

3

Таблиця 3.2

Щеплення для профілактики	Терміни початку вакцинації	Терміни ревакци­нації	Примітки
Туляремії1	починаючи з 7 років	через кож­ні 5 років	планову імунопрофілак­тику проводять окремим професійним групам населення та тим, які мешкають на ендемічних територіях
Бруцельозу2	починаючи з 18 років	через 1 рік
Сибірки3	починаю­чи з 14 до 60 років	через 1 рік	позапланову імунопро­філактику проводять за рішенням територіальних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та санітарно-епідеміологіч­ної служби
Лептоспірозу	починаючи з 7 років	через 1 рік
Гарячки Ку	починаючи з 14 років	згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцини
Кліщового енцефаліту	починаючи з 4 років	щорічно протягом трьох років

.4.1.2. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

П

Продовження табл. 3.2

Щеплення дл; профілактикі	я Терміни [ початку вакцинац	Терміни ревакци-ії нації	+*г^уолі,ьппл тиил. d.z Примітки
Правця	прово­дяться за епідпока-заннями	1 згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин
Гепатиту А8	прово­дяться за епідпока-заннями	згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин
Поліомієліту9	прово­дяться за епідпока-заннями	1 згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин
Кору10	прово­дяться за епідпока-заннями	1 згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин
Епідемічного паротиту10	прово­дяться за епідпока-заннями	згідно 3 інструк­цією про І засто­сування вакцин
Краснухи10	прово­дяться за епідпока-заннями	згідно 3 інструк­цією про засто­сування вакцин
Менінгококової Інфекції11 ; <	прово­дься за -підпока- ] *аннями ; с і	згідно 3 нструк-дією про ^сто­гування іакцин
Гепатиту В12 г Л е 3	ірово- з [яться за і підпока- ь аннями з с 1к	гідно 3 нструк- [ією про асто- ування акцин

римітки:

Щепленню підлягають:

¹ Персонал пунктів, підприємств із заготівлі шкір промислових тварин, їх первинної переробки; працівники овоче-, зерносховищ, цукрових заводів, елеваторів; мисливці, лісники, меліоратори; медичний персонал відділів і лабораторій особливо небезпечних інфекцій, протичумних установ, які працюють з живими культу­рами туляремії або зараженим матеріалом; працівники млинів, комбікормових заводів, льонозаводів, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції та сировини тваринного похо­дження, працівники, які працюють з фуражем, пастухи, рільники, меліоратори, геологи, будівельники, які працюють у природних осередках туляремії; інші.

² Працівники тваринницьких господарств, неблагополучних щодо бруцельозу незалежно від форми власності; працівники м'ясокомбінатів, забійних пунктів та інших підприємств з переробки сировини й продуктів тваринництва, в які надходять сільськогос­подарські тварини або сировина тваринницького походження з господарств, неблагополучних щодо бруцельозу; ветеринарні пра­цівники, які працюють з живими культурами бруцел або зараженим матеріалом, а також обслуговують господарства, не благополучні щодо бруцельозу; інші категорії населення у разі стійкого небла-гополуччя територій, згідно з рішенням територіальних закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, надзвичайних про­тиепідемічних та протиепізоотичних комісій.

³ Працівники лабораторій відділів особливо небезпечних ін­фекцій санітарно-епідеміологічних станцій (CEC) та ветеринарної медицини, які працюють з живими культурами сибірки або зара­женим матеріалом.

⁴ Працівники водогінної та каналізаційної мереж; інші.

⁵ Групи медичного ризику (висока можливість клінічних усклад­нень грипу): особи з хронічними захворюваннями (дихальної та серцево-судинної систем, нирок, обміну речовин); особи віком понад 60 років; особи, що перебувають у спеціалізованих колективах (ін­тернатах, будинках для осіб похилого віку, будинках дитини тощо).

Групи епідемічного ризику (висока можливість інфікування грипом):

• діти дошкільного віку, школярі, підлітки, студенти середніх та вищих навчальних закладів; персонал медичних закладів; персонал дошкільних, середніх та інших навчальних закладів, інтернатів, будинків дитини та осіб похилого віку тощо;

• робітники сфери послуг, торгівлі, транспорту, військові, а також особи, що перебувають у контакті з великою кількістю людей; персонал підприємств, установ, організацій (з метою запобі­гання спалахам).

⁶

Таблиця 3.3

Рекомендовані щеплення
Щеплення для профілактики	Групи ризику
Вітряної віспи	— здоровим дітям, які досягли 15-місячного віку і не хворіли на вітряну віспу; — дітям при вступі до школи, які раніше не хворіли на вітряну віспу (згідно з документацією); — працівникам охорони здоров'я та освіти, які мають високий ризик інфікування і не хворіли на вітряну віспу
Гепатиту А	— медичним працівникам; — персоналу дитячих дошкільних установ; — персоналу установ громадського харчування та підприємств харчової промисловості, який бере участь у приготуванні (виробництві), транспортуванні та реалізації продуктів харчування; — військовослужбовцям, співробітникам Міністерства внутрішніх справ (МВС) України, пожежникам, пер­соналу служб спеціального призначення (оперативні служби); — персоналу з обслуговування водоочисних споруд, водопровідних мереж, з обслуговування каналізаційних систем та каналізаційних очисних споруд; — персоналу та пацієнтам закритих закладів (психіат­ричних установ, установ для утримання розумово відсталих осіб тощо); — персоналу та особам, що перебувають у закладах виконання покарань; — студентам медичних навчальних закладів; ■— особам, які беруть участь у миротворчих заходах, наданні гуманітарної допомоги тощо; — особам, які вживають наркотичні речовини внут­рішньовенно, ВІЛ-інфікованим, особам з венеричними захворюваннями; — особам, що проживають в ендемічних регіонах, щодо ГА; — особам, які подорожують до регіонів з високою ендемічністю ГА; — особам, які спілкувались з хворим на ГА в осередках інфекції

Працівники ветеринарних лабораторій та клінік, мисливці, ветеринари, собаколови, працівники боєнь, таксидермісти; особи при зверненні за медичною допомогою з приводу укусів, подряпин, ослизнення хворими або підозрюваними щодо захворювання на сказ тваринами.

⁷ При виникненні вогнища (наявність контактних осіб) дифтерії необхідно: провести вакцинацію не щеплених осіб після закінчення карантину проти дифтерії у даному вогнищі (вакцинація та перша ревакцинація згідно з віком);

провести ревакцинацію, згідно з Календарем щеплень, особам, які підлягають ревакцинації в поточному році; провести додаткову імунізацію особам, щепленим без порушення схеми імунізації однією дозою анатоксину дифтерійного (АД) або анатоксину дифтерійного із зменшеним антигенним навантаженням (АД-М) анатоксину згідно з віком, якщо після останнього щеплення для профілактики дифтерії минуло понад рік.

⁸ При епідемічному підйомі захворювання; діти від 2 до 10 років, які мешкають на ендемічних територіях (середні показники захво­рюваності на ГА за останні 5 років перевищують аналогічні середні показники захворюваності по Україні більш ніж у 2 рази); при виникненні вогнища вакцинацію контактним особам проводять протягом першого тижня; персоналу з обслуговування водоочисних споруд, водопровідних мереж, з обслуговування каналізаційних систем та каналізаційних очисних споруд; особи, які беруть участь у миротворчих заходах, наданні гуманітарної допомоги тощо; особи, які подорожують до регіонів з високою ендемічністю ГА.

⁹ У разі завезення «дикого» поліовірусу на територію України.

¹⁰ При виникненні вогнища (наявність контактних осіб) кору, епідемічного паротиту або краснухи проводять вакцинацію в перші три дні від моменту контакту дітям старше 1 року, які не хворіли на зазначені інфекції і не були щеплені. Дорослим (у віці до ЗО років) роблять щеплення, якщо вони не хворіли на зазначені інфекції і не отримали вакцинацію та ревакцинацію проти них.

¹¹ При епідемічному підйомі захворюваності з генералізованими формами; особи, які мешкають на ендемічних територіях; у вогнищах інфекції, викликаної менінгококом відповідної серогрупи.

¹² Медичні працівники, студенти середніх та вищих навчальних закладів, які професійно мають контакт з кров'ю, її препаратами та здійснюють парентеральні маніпуляції; особи, які контактували з хворими на ГВ; реципієнти донорської крові та її препаратів; діти в дитячих будинках та будинках дитини; члени родин, в яких є хворі на ГВ та носії вірусу ГВ; пацієнти з хронічними захворюван- нями печінки; пацієнти, які підлягають плановому оперативному втручанню.

Примітка: Перелік ендемічних та ензоотичних територій ви­значається МОЗ України за поданням МОЗ Автономної Республіки

Крим, управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністра­цій, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпе­чення Київської та управління охорони здоров'я Севастопольської міських державних адміністрацій та СЕС Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських санітарно-епідеміологічних станцій і Центральної СЕС. 3.4.1.3. Рекомендовані щеплення.

Продовження табл. 3.3

Щеплення для профілактики	Групи ризику
Гепатиту В	— військовослужбовцям, співробітникам МВС України, пожежникам, персоналу служб соціального призначення (оперативні служби); — персоналу та пацієнтам закритих закладів (психіат­ричних установ, установ для утримання розумово відсталих осіб тощо); — персоналу та особам, що перебувають у закладах виконання покарань; — персоналу сфери послуг, що за специфікою своєї про­фесійної діяльності може мати контакт з біологічними рідинами людини (перукарі, персонал салонів краси, масажисти тощо), а також особам, які навчаються за цими спеціальностями; — спортсменам; — особам, які вживають наркотичні речовини внут­рішньовенно, ВІЛ-інфікованим, особам з венеричними захворюваннями; — особам, які часто змінюють сексуальних партнерів, повіям, гомосексуалістам; — молодим людям у віці 20—40 років, у першу чергу жінкам; — хворим на хронічні та онкологічні захворювання, з хронічною печінковою недостатністю; — особам, які подорожують до регіонів з високою ен-демічністю щодо ГВ
Грипу	— військовослужбовцям, будівельникам, працівникам Державної автомобільної інспекції МВС тощо; — особам, які доглядають хворих на грип вдома; — дітям дошкільних закладів та школярам; — трудовим колективам підприємств, установ, органі­зацій; — жінкам, які, ймовірно, будуть перебувати у 2-му чи 3-му триместрі вагітності під час епідемії грипу
Пневмококової інфекції	— дітям, старшим 2 років; — дорослим з порушеннями імунного статусу та особам похилого віку, особливо, які мешкають в інтернатах
Захворювання, для імунопро­філактики якого існує вакцина, зареєстрована в Україні	особи, які бажають зробити щеплення в лікувально-профілактичних закладах за направленням лікаря

Контрольні питання:

1. Загальна характеристика та етапи РП І.

2. Перспективні вакцини для включення в РПІ.

3. Основні завдання РПІ.

4. Проблеми та досягнення РПІ.

5. Національні програми імунізації.

6. Основні положення сучасної стратегії і тактики імунопрофілак­тики.

7. Основні розділи Календаря профілактичних щеплень в Ук­раїні.

8. Щеплення за віком для профілактики інфекційних хвороб.

9. Щеплення дітей з порушенням Календаря.

10. Щеплення ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей.

11. Схема щеплень дітей за станом здоров'я.

12. Схема вакцинації дітей проти ГВ із злоякісними новоутворен­нями.

13. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних тери­торіях.

14. Щеплення за епідемічними показаннями.

1. Рекомендовані

щеплення.

■

і