4. Інші витрати

–   витрати на відрядження фізичних осіб;

–   витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

–   витрати щодо сплати за участь у семінарах;

–   витрати на проведення аудиту;

–   витрати на транспортне обслуговування;

–   оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

–   витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані для ведення господарської діяльності;

–   витрати на охорону праці;

–   витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

–   витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом;

–   витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ:

–   витрати зі страхування ризиків;

–   витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантійні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень;

–   витрати на проведення рекламних заходів;

–   витрати на організацію прийомів, презентацій і свят;

–   витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів;

–   витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій;

–   витрати на оплату експортного (вивізного) мита та митних зборів;

–   витрати, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб підприємства;

–   податки, збори та інші обов'язкові платежі;

–   витрати підприємства, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення:

–   витрати на оприлюднення річного звіту;

–   сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними активами;

–   витрати підприємств – суб'єктів валютного ринку;

–   компенсації робітникам (за власний інструмент, особистий транспорт);

–   витрати підприємства, пов'язані з випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів, встановленими стандартами або технічними умовами;

–   інші витрати (втрати від браку, витрати на операції із скляною тарою, відшкодування заробітку внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров'я працівника, відрахування на пенсійне забезпечення від вартості послуг мобільного зв'язку тощо):

–   інші операційні витрати.

5. Поділ витрат за управлінським напрямком:

1. Для оцінки запасів і визначення фінансового результату

а) вичерпані та невичерпані витрати

б) витрати на продукцію та витрати періоду

в) прямі та непрямі витрати

г) основні та конверсійні витрати

2. Для прийняття рішень

а) релевантні та не релевантні витрати

б) постійні та змінні витрати

в) маржинальні та середні витрати

г) дійсні та можливі витрати

3. За можливістю контролю

а) контрольовані та неконтрольовані витрати

Вичерпані витрати – збільшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу у поточному періоді.

Невичерпані витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або інших вигод у майбутніх періодах.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом або з придбанням товарів для реалізації.

Витрати періоду – це витрати, що не включаються у собівартість запасів, розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Прямі витрати – витрати, які віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

Непрямі витрати – не можуть бути віднесені на об’єкт прямим економічним шляхом (відношення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об’єктом виготовлення)

Виробничі витрати поділяються на основні та накладні витрати.

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції.

Виробничі накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно можливим шляхом.

Конверсійні витрати - це витрати на обробку сировини або матеріалів у процесі виготовлення готової продукції.

Релевантні витрати – це майбутні витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішень.

Нерелевантні витрати – витрати, які не залежать від прийняття рішення менеджером відповідного рівня

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрат інших активів.

Можливі витрати – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Контрольовані витрати – це витрати, які керівник може безпосередньо контролювати або може здійснювати на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати – це витрати, на які менеджер не може впливати та не може їх контролювати.

ТЕМА: Поняття та сутність постійних і змінних витрат

План

1. Витрати періоду

2. Умовно-змінні витрати

3. Умовно-постійні витрати

1. Витрати періоду – це витрати, що прямо не включаються у собівартість запасів і розглядаються як витрати періоду, в якому були здійснені (підприємства, які виробляють продукцію до таких витрат відносять витрати на здійснення інших функцій. А саме це витрати на управління підприємством, витрати на маркетинг, витрати на дослідження та розробки та деякі інші витрати в залежності від спеціалізації підприємства).

У звіті про фінансові результати витрати періоду включаються до складу операційних витрат.

- собівартість готової продукції;

- незавершене виробництво на початок періоду;

- витрати періоду;

- незавершене виробництво на кінець періоду;

- собівартість реалізованої продукції;

- вартість реалізованої продукції на початок періоду;

- вартість реалізованої продукції на початок періоду;

- валовий прибуток;

- дохід;

- операційний прибуток;

- амортизаційні відрахування;

- витрати на збут;

- інші операційні витрати;

- інші операційні доходи

2. Змінні витрати – це витрати, загальна величина яких змінюється з певною пропорційністю відповідно до змін обсягу виробництва.

Змінні витрати на одиницю продукції є сталою величиною. Змінні витрати характеризуються коефіцієнтом реагування витрат (К_РВ)

- % зміни витрат;

- % зміни обсягу виробництва (зміна потужності підприємства)

Рис.1. Динаміка дегресивних витрат

Рис.2. Динаміка пропорційних витрат

Рис.3. Динаміка прогресивних витрат

3. Постійні витрати – це частина витрат за певний період, загальна сума яких не змінюється при зміні обсягу виробництва.

Постійні витрати на одиницю продукції зменшуються при збільшенні обсягу виробництва і навпаки.

Як правило, постійні витрати змінюються внаслідок управлінських рішень і відповідно постійні витрати є такими в межах релевантного діапазону або певного часу.

Релевантний діапазон – це проміжок діяльності, в межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат і їх факторів (у багатьох випадках постійні витрати змінюються різко або стрибкоподібно).

Постійні витрати поділяються на дві групи:

• обов’язкові

• дискреційні

Обов’язкові – це витрати, що визначаються потужністю підприємства (амортизація, орендна плата, заробітна плата обслуговуючого персоналу і т.і.).

Дискреційні – це витрати, розмір яких визначається розмірами підприємства і вони не мають прямого зв’язку зі змінами поточної діяльності (витрати на дослідження та розробки, на маркетинг, на підвищення кваліфікації працівників тощо).

ТЕМА: Формування центрів витрат

План

1. Види центрів формування витрат

2. Взаємозв’язок між виникненням витрат і собівартістю продукції

1. Центри витрат створюються (базуються) на існуючій структурі управління підприємств.

Види центрів витрат:

1. Центри виникнення витрат – це обособлені у структурних підрозділах підприємства центри, в яких є можливість організувати нормування, планування і облік виробничих ресурсів;

2. Центри відповідальності за витрати – це виокремлені у просторі виробничі ділянки, де можна здійснювати певне групування витрат відповідно до структурних підрозділів, що дає можливість поєднати в одному обліковому процесі місця виникнення витрат (дільниці, бригади, цехи) з відповідно закріпленими менеджерами;

Центри відповідальності поділяються на основні та функціональні.

Основні центри відповідальності організовують для контролю на місцях виникнення витрат.

Функціональні – для забезпечення контролю за витратами, що виникають в місцях одного підрозділу.

3. Центри рентабельності виробництво окремих продуктів – це різновид центру відповідальності, в яких витрати і дохід виражені в грошових одиницях, що дає можливість визначити рентабельність центрів відповідальності і дає можливість на великих підприємствах децентралізовувати відповідальність за прибутки

2. В заємозв’язок між виникненням витрат і собівартістю продукції

Прямі технологічні витрати

1 – центри витрат на робочих місцях

2 – облік витрат бригад

3 – облік витрат на дільницях

4 – облік витрат у цехах

ТЕМА: Калькулювання витрат на виробництво та їх значення для управління

План

1. Поняття калькулювання

2. Об’єкти калькулювання та калькуляційні одиниці

3. Види калькуляцій

1. Калькуляція являє собою розрахунок у грошовому вираженні результату будь-якого господарського процесу (передбачення матеріальних ресурсів, виробництво продукції в основному та допоміжних виробництвах, реалізація продукції, визначення витрат та інше).

Калькуляція – це визначення собівартості одиниці продукції в цілому та в розрізі окремих статей витрат.

Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про складові собівартості продукції для організації та управління процесом виробництва та контроль за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу.

Калькуляція дозволяє реалізувати наступні основні цілі:

а) на основі витрат на виробництво визначається адекватна та конкурентоздатна ціна конкретного виду продукції;

б) дані про собівартість продукції, які використовуються для прогнозування і регулювання виробництва.

Предметом калькуляції є собівартість продукції, робіт або послуг як вцілому по підприємству, так і в розрізі його структурних підрозділів (центрів витрат і сфери відповідальності).

Інформація про собівартість використовується менеджментом підприємства для:

• пошуку внутрішніх резервів;

• усунення нераціонального використання ресурсів (непродуктивних витрат);

• оцінки рівня роботи структурних підрозділів;

• визначення витрат на одиницю продукції;

• здійснення аналізу відхилень від стандартних витрат та визначення причин таких відхилень.

Тобто калькулювання собівартості продукції покликане створити сприятливі умови щодо інформаційного забезпечення менеджменту підприємства з метою прийняття ефективних господарських рішень.

Основні завдання калькулювання з точки зору управління:

1. забезпечення інформацією про собівартість напівфабрикатів, деталей, вузлів, агрегатів і виробів, робіт і послуг на відповідних рівнях (процесах);

2. виявлення відхилень від нормативних витрат на виробництві;

3. визначення ефективності конструкторських, технологічних і організаційних умов виробництва продукції;

4. забезпечення спів ставності калькуляції для порівняння, аналізу і визначення сумарної ціни продукції;

5. для визначення рентабельності продукції;

6. для знаходження залежності між випуском продукції, собівартістю та прибутком;

7. для аналізу витрат з метою пошуку зниження собівартості

2. Методом калькулювання є система науково обґрунтованих прийомів розрахунку собівартості продукції з метою визначення ефективності технології та організації виробництва і функціонування окремих ланок виробничого процесу (дільниць, служб, цехів).

При здійсненні калькуляційних розрахунків використовуються наступні методи:

1. спосіб вилучення (відходи виробництва, витрати від браку, незавершене виробництво, вартість супутньої продукції)

2. метод сумування витрат

3. метод прямого розрахунку (витрати розподіляються пропорційно кількості продукції у натуральних одиницях)

4. Спосіб розподілу витрат пропорційно до обґрунтованого показника (планова собівартість, обґрунтований коефіцієнт розподілу)

Об’єктом калькулювання в широкому значенні виступають предмети праці, тобто калькуляції можуть складатися для товарів, напівфабрикатів, комплектуючих, певних видів робіт, послуг, для бракованих виробів, деталей, для допоміжних і обслуговуючих господарств.

Мета калькулювання: визначення ефективності технології, яка використовується на підприємстві, а також ефективність структурних підрозділів та апарату управління.

Основними об’єктами калькулювання є:

• Виробниче замовлення

• виріб або їх група

• послуга або їх система

• види робіт

• продукт або напівфабрикат

• Переділ (стадія, фаза)

Калькуляційні одиниці виступають вимірниками об’єкту калькулювання, вони дають можливість розрахувати витрати по кожній статті окремо і вцілому по випущеній продукції.

Економічне призначення калькуляційних одиниць полягає у забезпеченні правильного відображення споживчих якостей товару та їх кількісної характеристики.

Основні вимоги до калькуляційних одиниць:

• здатність відображати кількісну сторону продукції (споживчу вартість)

• економічна однорідність і забезпечення співставлення калькуляцій;

• стійкість у часі (однотипність між постачальниками)

• зручність для розрахунків

• відповідність одиниці ціноутворення

• практичне значення для планування виробництва та управління

Основні види калькуляційних одиниць:

1. натуральні (м, м²,м³, кг, т і т.д.)

2. умовно-натуральні (1 тис.км., 1 ум.тонна)

3. приведені (маса продукту в перерахунку на вміст корисної величини)

4. експлуатаційні (потужності двигунів, параметри приладів)

5. одиниці часу (верстато-години, кіловато-години)

6. вартісні (грн.., тис.грн., грн./літр)

3. Види калькуляцій:

• за терміном (часом) складання

• за рівнем охоплення витрат та місцем їх здійснення

• за характером виробництва

• за властивостями калькуляційних об’єктів

За терміном складання:

1. директивні (попередні) – складаються для:

• обґрунтування та вдосконалення нормативів виробництва

• для встановлення ціни та допустимих меж трудових і матеріальних витрат

• визначення величини складу витрат, які залежать від діяльності структурних підрозділів.

До директивних калькуляцій відносять:

а)стандартні (нормативні) – застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції (впроваджуються на підприємствах, де добре налагоджене нормативне господарство);

б) кошторисні – застосовуються у будівельних організаціях і дають можливість аналізувати структуру витрат, прибуток і рентабельність будівельного комплексу, тобто вони необхідні для розрахунку забудовника з генеральним підрядником;

в) планові – складаються на основі виробничих норм і дозволяють визначити допустимі обсяги витрат на виробництво, що вказує на рівень організації праці рівня управління техніки і технології виробництва.

Планова калькуляція відрізняється від стандартної тим, що вона складається за усередненими нормами.

2. звітні – складаються на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво і дають можливість спів ставити директивні калькуляції та звітні, визначити відхилення та їх причини.

За рівнем охоплення витрат або за місцем їх здійснення:

а) галузеві – показують рівень собівартості одноманітної продукції у конкретній галузі;

б) повні – показують витрати на виробництво та збут продукції; в)виробничі – складається на всі статті витрат виробництва;

г)внутрішньогосподарські – використовуються на окремих цехах основних, допоміжних і обслуговуючих виробництв;

д) змінні (перемінні) – включають в себе лише прямі витрати на виробництво;

е) технологічні – складаються на окремі деталі або вузли і характеризують рівень технології на підприємстві.

За характером виробництва:

а) масові (періодичні) – складаються за певний період з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу;

б) індивідуальні – складаються лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів;

в) проміжні – складаються на окремі етапи робіт, об’єкти з тривалим циклом виробництва.

За властивостями калькуляційних об’єктів:

а) загальні – показують собівартість продукції вцілому по підприємстві;

б)за центрами витрат – показують собівартість продукції відповідного підрозділу;

в)параметричні – дають уявлення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметру.

ТЕМА: Системи і методи обліку витрат у виробничих процесах та їх вплив на управління витратами

План

1. Основні методи обліку витрат на виробництво

2. Управління витратами за умови використання системи обліку витрат «Standart-cost»

3. Управління витратами за умови використання системи обліку витрат «Direct-cost»

4. Аналіз відхилень від нормативних (стандартних) витрат

1. Методи калькулювання – це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об’єктами та прийомами визначення собівартості за калькуляційними одиницями.

Основні методи калькулювання:

• позамовний

• попередільний (фазовий)

• попроцесний

• нормативний

Кожен з методів включає в себе певні принципи збору інформації з центрів витрат, а також способів узагальнення і розподілу непрямих витрат.

Позамовний метод – характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. Об’єктом є виробниче замовлення на одне або декілька однорідних виробів (робіт), при цьому на кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат, в якій зазначаються:

• найменування виробу;

• тип виробу (якість);

• замовник;

• термін виконання;

• підрозділ-виконавець;

• планова собівартість;

• ціна.

Основні види замовлень:

1. За видами продукції

   1. основна товарна продукція

   2. роботи та послуги виробничого характеру

   3. виготовлення інструменту

   4. ремонт устаткування, транспортних засобів

2. За призначенням

   1. продукція та послуги, надані стороннім організаціям;

   2. продукція та послуги, які надаються невиробничим господарствам свого підприємства;

   3. продукція, яка постачається у порядку внутрішньовиробничої кооперації;

3. За джерелами покриття витрат

   1. за рахунок прибутку підприємства;

   2. за рахунок амортизаційних відрахувань.

Попередільний метод – застосовується на виробництвах, у яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Суть методу полягає в тому, що собівартість продукції калькулюється по кожному переділу окремо по мірі обробки сировини. Даний метод забезпечує надходження інформації про формування собівартості продукції в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити їх діяльність і здійснити пошук резервів зниження витрат.

Попроцесний метод – використовується на тих виробництвах, де технологічний процес є нескладним (масовий тип виробництва).

Однопроцесний – всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію.

Багатопроцесний – передбачає розподіл витрат між видами продукції та визначення собівартості продукції в залежності від ефективності роботи окремих виробничих дільниць.

Нормативний метод – за своєю направленістю є по виробничим, складаються нормативні калькуляції на всі вироби, які випускаються на підприємстві.

Нормативна калькуляція використовується для:

• планування собівартості продукції;

• оцінки браку;

• визначення величини незавершеного виробництва;

• відображення збільшення або зменшення фактичної собівартості від нормативної;

• для розрахунку ціни.

Основні вихідні документи для складання калькуляцій:

• Конструкторські специфікації

• Технологічні маршрути виготовлення деталей або вузлів

• Норми витрат основних матеріалів і покупних комплектуючих

• Розрахунки трудомісткості витрат

• Інші технологічні документи