94) Поняття види і характерристика злочинів міжнародного характеру

Міжнародний злочин – це міжнародне протиправне діяння, яке виникає внаслідок порушення державою міжнарод­ного зобов’язання, основоположного для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародної спільноти, що можна розгля­дати як злочин перед міжнародною спільнотою в цілому4, ВИдИ міжнародних злочинів:

• геноцид;

• застосування ядерної зброї для нападу; _ колоніалізм;

• міжнародний тероризм;

• систематичні і масові порушення прав людини і основних свобод;

• військові злочини;

• незаконний транскордонний обіг наркотиків;

• транскордонна навмисна і серйозна шкода довкіллю;

• агресія тощо.

Перелік міжнародних злочинів не є вичерпним, він створений на основі проекту Комісії міжнародного права, а також походить з переліку міжнародних злочинів, що міститься в Статуті міжнародного військового трибуналу для суду над головними німецькими військовими злочинцями. Суб’єкти міжнародних злочинів: суб’єкти міжнародного права і фізичні особи. Перші несуть політичну відповідальність, ос­танні – кримінальну. Визнається кримінальна відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини зазвичай за умови, що їх злочинні дії, пов’язані з злочинною діяльністю держав.

Визнається міжнародна і національна юрисдикція щодо між­народних злочинів. Офіційний статус особи не звільняє Іі від кримінальної відповідальності за міжнародний злочин, так само факт виконання наказу не звільняє від кримінальної відповідаль­ності за міжнародний злочин. Строки давності до міжнародних злочинів не застосовуються.

Під геноцидом розуміються на­ступні дії, що вчиняються з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

1. вбивство членів такої групи;

2. завдання серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;

3. навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, що розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

4. заходи, розраховані на запобігання народженню дітей у середовищі такої групи;

5. насильницьке передавання дітей з однієї людської групи до іншої.

Підлягають покаранню такі дії:

• - геноцид;

• - змова з метою здійснення геноциду;

• - пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду;

• - замах на здійснення геноциду;

• - співучасть в геноциді.

95. Види міжнародної відповідальності держав

Міжнародно-правова відповідальність – це юридичний обов’язок суб’єкта правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної їм іншому суб’єкту міжнародного права внаслідок вчиненого ним правопорушення. Існують також інші визна­чення міжнародно-правової відповідальності. Під відповідаль­ністю в міжнародному праві розуміються несприятливі для суб’єкта міжнародного права юридичні наслідки вчинення ним правопорушення. Комісія міжнародного права ООН визначила зміст міжнародної відповідальності як ті наслідки, які те чи інше міжнародно-правове діяння може мати згідно з нормами міжнародного права.

Відповідальність – один з найстаріших інститутів міжна­родного права, але його норми не кодифіковані, застосовуються звичаєві норми, рішення міжнародних організацій, міжнародних судів і трибуналів.

Види міжнародно-правової відповідальності:

• політична;

• матеріальна.

• Форми політичної відповідальності:

• сатисфакція – моральне задоволення потерпілої сторони;

• репресалій – насильницька дія у відповідь;

• реторсія – акція у відповідь на недружню дію, яка не є правопорушенням;

• колективні санкції.

Виділяються такі форми нематеріальної (політичної) відповідальності:

       1) ресторація – відновлення державою-правопорушницею колишнього стану (status quo) і ліквідація нею усіх несприятливих наслідків. Прикладом такої форми відповідальності може бути звільнення окупованої території та відновлення попередньої лінії державного кордону;

       2) ординарна сатисфакція – задоволення нематеріальних вимог потерпілої сторони щодо відшкодування шкоди, заподіяної її честі, гідності та політичним інтересам. Як правило, сатисфакція полягає у формі вибачень, офіційного вираження жалю чи співчуття, запевнення у тому, що подібні правопорушення не повторяться у майбутньому і т.п.;

       3) надзвичайна сатисфакція – тимчасове обмеження суверенітету і міжнародної правосуб’єктності держави-правопорушниці. Наприклад, згідно з Декларацією про поразку Німеччини та Рішенням Берлінської (Потсдамської) конференції Німеччина була зобов’язана визнати верховну владу Контрольного комітету замість утворення власного уряду;

       4) репресалії – примусові заходи, що здійснюються державою, права та інтереси якої були порушені, щодо держави-правопорушниці. До таких заходів можуть бути віднесені індивідуальна та колективна самооборона, затримання судна за незаконний вилов риби тощо;

       5) реторсії – акції у відповідь на недружні дії, що не мають ознак міжнародного правопорушення, наприклад, тимчасове відкликання свого посла внаслідок недружніх заяв з боку країни його перебування;

       6) санкції – колективні дії, які застосовуються щодо держав, котрі своїми діями створюють загрозу миру, міжнародній безпеці чи порушують права і свободи людини. Як правило, санкції застосовуються на підставі рішення Ради Безпеки ООН. Санкції можуть бути економічними (повне чи часткове зупинення економічних відносин, припинення функціонування комунікацій тощо), політичними (оголошення бойкоту), військовими (демонстрація сили, військова блокада, застосування військової сили), дипломатичні (розірвання дипломатичних відносин) та ін.;

       7) виключення держави зі складу міжнародної організації за вчинення державою дій, несумісних з принципами та завданнями відповідної міжнародної організації.

Формами матеріальної відповідальності є:

       1) реституція – відновлення матеріального стану, що існувало до вчинення правопорушення, яке здійснюється шляхом повернення неправомірно вилученого майна. Особливістю реституції як форми міжнародно-правової відповідальності є те, поверненню підлягає не лише майно, незаконно вилучене правопорушником, а й майно, яке з різних причин опинилося у володінні третіх осіб;

       2) субституція – передача потерпілому суб’єкту майна, рівноцінного втраченому, знищеному чи пошкодженому за значенням та вартістю;

       3) ординарна репарація – грошова чи натуральна компенсація збитків потерпілої сторони. Така репарація найчастіше здійснюється шляхом виплати грошових сум, постачання товарів, надання послуг тощо;

   95=)    4) надзвичайні репарації – обмеження права держави-правопорушника вільно розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. Метою таких репарацій є не лише компенсація матеріальних збитків, а й ліквідація факторів, що сприяють вчиненню міжнародних правопорушень;

       5) анексія – насильне приєднання території однієї держави чи її частини до території іншої держави;

       6) контрибуція – виплата переможеною стороною державі-переможцю витрат, пов’язаних із веденням війни, незалежно від того, з чиєї ініціативи війна була розпочата.

Анексія та контрибуція як форми міжнародної відповідальності можуть розглядатися лише в історико-правовому аспекті, оскільки сучасним міжнародним правом розглядаються як незаконні (суперечать нормам jus cogens) і не застосовуються. Востаннє анексія була застосована за рішенням Потсдамської конференції 1945 р., коли до СРСР було приєднане місто Кенігсберг та прилеглий до нього район Східної Прусії. Контрибуція перестала застосовуватися уже після першої світової війни.

Генеральна Асамблея ООН в Резолюції від 12 грудня 2001 р. прийняла до відома підготований Комісією міжна­родного права проект статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння і включила його в додаток до  зазначеної Резолюції. В ньому мова йде про контрзаходи, які потерпіла держава може вжити проти держави, відповідальної [10 міжнародно-протиправне діяння (міжнародне правопорушення), з метою примусити її виконати свої зобов’язання, зумовлені її міжнародно-правовою відповідальністю. В статтях o особливо не виділені реторсії і репресалії. Передбачається, що контрзаходи не можуть порушувати: зобов’язання утримуватися від погрози силою або її застосування; зобов’язань із захисту основних прав людини; зобов’язань гуманітарного характеру, які забороняють репресалії; інших зобов’язань, що випливають з імперативних норм загального міжнародного права. В ст. 51 додатку до Резолюції зазначається, що контрзаходи повинні відповідати завданій шкоді. Матеріальна відповідальність передбачає компенсацію заподіяної шкоди в формі:

реституції – поновлення матеріального стану, що існував до правопорушення;

репарації – грошової або іншої компенсації потерпілій стороні.

На основі договорів виникає абсолютна матеріальна відповідальність. Мова йде про шкоду, заподіяну правомірною діяль­ністю. Існує поняття договірного обмеження абсолютної ма­теріальної відповідальності (максимальна сума компенсації). Максимальна сума компенсації передбачена, зокрема, Конвен­цією про збитки, завдані іноземними повітряними судами третім особам на поверхні 1952 року.