91) Форми і напрямки співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю

Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю являє собою сукупність узгоджених заходів, які спільно, в т.ч. в межах спеціалізованих міжнародних організацій, здійснюються різними державами з метою попередження найбільш тяжких злочинів та покарання осіб, що їх вчинили.

Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю спрямоване на виконання таких завдань:

· узгодження кваліфікації злочинів, які становлять небезпеку для декількох держав чи міжнародного співтовариства в цілому;

· координація заходів щодо попередження та припинення таких злочинів;

· визначення юрисдикції над злочинами та злочинцями;

· забезпечення невідворотності покарання;

· надання допомоги у кримінальних справах, зокрема видача злочинців.

Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю здійснюється на трьох рівнях:

· двостороннє співробітництво. Між державами укладаються двосторонні угоди з таких питань, як надання правової допомоги у кримінальних справах, видача злочинців та передача засуджених осіб для відбування покарання тощо. Міждержавні та міжнародні угоди, як правило, доповнюються міжвідомчими, в яких конкретизуються форми співробітництва між правоохоронними органами;

· регіональне співробітництво. Таке співробітництво обумовлене єдністю інтересів держав окремих регіонів у боротьбі зі злочинністю. Прикладами регіонального співробітництва можуть бути Конвенція про попередження актів тероризму та відповідальність за їх вчинення, підписана учасниками Об’єднання Американських Держав у 1971 р. та Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписана державами-учасниками СНД у 1993 р.;

· співробітництво на універсальному рівні. В результаті такого співробітництва приймаються універсальні міжнародні договори, спрямовані, як правило, на врегулювання міжнародного співробітництва з окремими видами злочинів, визначення засобів протидії та мір покарання за ці злочини.

Міжнародна боротьба зі злочинністю здійснюється у таких формах:

        1) уніфікація кримінального законодавства різних держав, тобто визнання ними міжнародної небезпеки певних злочинів і прийняття на себе зобов’язань про покарання та (або) видачу осіб, що такі злочини вчинили, незалежно від того, на території якої держави злочин було вчинено, проти якої держави він був спрямований і громадянином якої держави є злочинець. Така форма міжнародного співробітництва найчастіше здійснюється шляхом прийняття багатосторонніх конвенцій, які стосуються протидії конкретним видам злочинів;

        2) утворення міжнародних судових органів та наділення їх компетенцією розглядати справи про певні категорії злочинів (наприклад, Нюрнберзький та Токійський трибунали, Трибунали по колишній Югославії та Руанді, а також Міжнародний кримінальний суд);

        3) надання допомоги у кримінальних справах шляхом розшуку злочинців, що переховуються на чужій території, і передача їхній зацікавленій державі для суду і покарання;

        4) надання допомоги у кримінальних справах шляхом одержання необхідних матеріалів у справі (наприклад, виконання слідчих доручень інших держав по збиранню і фіксації доказів);

        5) спільне вивчення державами проблем злочинності і заходів для боротьби з нею, зокрема, скликання і проведення міжнародних конгресів, створення відповідних міжнародних організацій;

        6) надання практичної допомоги окремим державам у вивченні та вирішенні загальних проблем злочинності проблем злочинності. Найчастіше така допомога надається радниками та експертами ООН, Інтерполу, правоохоронних органів іноземних держав тощо;

        7) обмін інформацією про злочини, осіб що їх вчинили, а також про вироки, винесені у кримінальних справах;

        8) виконання вироків, винесених судами інших держав, та соціальна реабілітація засуджених відповідно до таких вироків.