81) Міжнародно-правове регулювання громадянства

МП як особлива правова система бере під захист осіб, що пов’язані з інститутом громадянства. Громанство – це правовий зв’язок особи з державою, який полягає в наявності взаємних прав та обов’язків і є нерозривним у просторі і часі.

МП зафіксувало, що кожна особа має мати громадянство. Ніхто не має бути позбавлений громадянства, з тим щоб кожна особа мала юридичний зв’язок з державою. В МП зафіксовано, що особи які не мають громадянство мають на нього право. Згідно норм МП кожна особа має мати тільки одне громадянство., тобто сучасне МП виступає за ліквідацію інституту біпатридів.

Європейська Конвенція „Про громадянство”, закріплює новели стомовно громадянства, які існують в Харті прав людини та інших документах. Ця Конвенція передбачає наявність подвійного громадянства.

Особи без громадянства. Стосовно біженців, чиє громадянство не вдається визначити. Повернення громадянства – реінтеграція. Особи без громадянства за своїм статусом прирівнюються до іноземців. Для осіб без гр. передбачається спрощений порядок надання громадянства:

В Україні чинні такі основні міжнародно-правові акти з пи-гань громадянства:

1. Загальна декларація прав людини 1948 p.;

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.;

3. Конвенція про скорочення бсзгромадянства 1961 p.;.

4. Конвенція про статус апатридів 1954 p.;

5. Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 p.;

6. Гаазька конвенція з деяких питань, що стосуються колізій за­конодавства про громадянство 1930 p.;

7. Конвенція про скорочення випадків множинності громадян­ства 1963 p.;

8. Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 p.;

9. Віденська конвенція про консульські відносини 1963 p.;

10. Декларація про права людини по відношенню до осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, 1985 p.;

11. Європейська конвенція про громадянство 1997 р.

У державах з унітарною формою правління існує єдине гро­мадянство, тоді як для багатьох федеративних держав характерна наявність подвійного громадянства — громадянства федерації і громадянства відповідного суб'єкта федерації (штату, провінції тощо). Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації можуть мати своє законодавство, що зумовлює необхідність визначення кола тих суб'єктів, на яких воно поширюється.

В Європейському Союзі діє громадянство Європейського Союзу, що поширюється на всіх громадян держав—членів ЄЄ. Однак це не скасовує пріоритет національного громадянства, а це означає, що в межах держави своєї громадянської належнос­ті особа розглядається як громадянин цієї держави; умовою ж реалізації прав, пов'язаних з європейським громадянством, є ви­їзд за межі своєї країни¹.

82) Поняття і способи набуття громадянства

1) Філіація- набуття громадянства в силу народження. може здійснюватися на основі двох основних принципів: “права крові” (jus sanguinis) та “права ґрунту” (jus soli).

Принцип права крові полягає в тому, що дитина, народжена від осіб, котрі є громадянами певної держави, автоматично визнається громадянином останньої. У випадку різного громадянства батьків питання вирішується за їхньою домовленістю. Якщо батьки не домовилися, то народжена в шлюбі дитина набуває громадянство батька, позашлюбна - матері. Відповідно до принципу права ґрунту, громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства батьків.

Особливості розширеного застосування:

1) права ґрунту щодо дітей офіційних представників іноземних держав, народжених на території даної держави, як це практикується, наприклад, в США;

2) права крові до безкінечного числа поколінь дітей, народжених у громадян певної країни, які постійно проживають за кордоном та які втратили будь-який реальний зв'язок з батьківщиною. Даний недолік характерний для багатьох правових систем.

2)Натуралізація- означає прийом у громадянство за заявою. Натуралізація розподіляється на два основні види: індивідуальна за заявами та натуралізацію в силу правонаступництва держав. В силу правонаступництва держав нове громадянство виникає в результаті національно-визвольних революцій, розділення або об'єднання держав, у випадку територіальної цесії або анексії, а також при автоматичній зміні громадянства при трансферті. Існує два види індивідуальної натуралізації: натуралізація, що не поширюється на дітей та партнерів по шлюбу, передбачена, наприклад, в Конвенції про громадянство, укладеній в Монтевідео у 1933 році, та індивідуальна натуралізація, що поширюється на малолітніх дітей особи, що натуралізується.

Процедура прийому в громадянство цілком визначається внутрішнім законодавством держави. Можна виділити, принаймні, чотири види процедур натуралізації:

1. натуралізація, здійснювана вищими органами державної влади;

2. натуралізація, здійснювана органами державного управління: урядом або центральними галузевими органами державного управління (звичайно відомствами внутрішніх справ);

3. натуралізація, здійснювана місцевими органами державної влади (трапляється дуже рідко);

4. судова натуралізація (також не дуже поширена).

Вимоги до особи щодо натуралізації певної країни є:

1. досягнення особою повноліття;

2. письмова заява особи;

3. володіння мовою даної країни;

4. ценз осілості. тобто певний мінімум часу проживання особи у даній державі.