4) Висловлення згоди на обов’язковість договору.

У ст. 11 Віденські конвенції дають невичерпний перелік способів вислов-лення згоди:

— підписання договору - це форма вираження згоди на обов’язковість договору шляхом підписання договору представником держави.

Підписання надає до-говору обов’язкової сили у трьох випадках:

1)  договір передбачає, що підписання має таку силу;

2) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу;

3)  намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.

Підписання двосторонніх міжнародних договорів здійснюється за прин-ципом альтернату (чергування) — кожний уповноважений ставить підпис першим на своєму екземплярі, а потім уже другим підписує екземпляр іншої сторони; назва держави, печатка, а також текст договору відповідною мовою також розташовуються на першому місці в примірнику, що належить цій сто-роні.

—  обмін документами, що складають договір - це спрощена процедура, яка застосовується до двохсторонніх угод. Звичайно обмінюються нотами чи листами. У біль-шості випадків таких обмін здійснюється відомством закордонних справ дер-жави з акредитованим у ньому дипломатичним представником іншої держа-ви або ж безпосередньо відомствами одне з одним.

—  ратифікація договору - це найбільш авторитетний акт, яким держава висловлює свою остаточну згоду з міжнародних договором, шляхом прийняття його тек-сту парламентом цієї держави. Ратифікація виражається у двох аспектах: у внутрішньому та міжнародному.

У внутрішньому праві ратифікація являє собою комплекс норм, які ви-значають порядок ініціювання, розгляду та прийняття рішення стосовно пи-тання про ратифікацію. Рішення оформлюється законодавчим або іншим ак-том ратифікації, що символізує завершення внутрішнього етапу ратифікації.

—   Прийняття та затвердження («конфірмація») міжнародних договорів отримали розповсюдження приблизно у середині ХХ ст. Дефініція «прийняття» охоплює дві різні процедури. Якщо договір передбачає, що він може бути прийнятий без підписання, то процедура не відрізняється від приєднан-ня. Якщо ж договір відкритий для підписання з наступним прийняттям, то процедура схожа з ратифікацією.

Така форма, як затвердження («конфірмація»), — це вираження згоди на обов’язковість договору, який не потребує ратифікації,

—  приєднання - означає згоду на обов’язковість договору суб’єкту, який його не підписував, і, як правило, не приймав участі в його підготовці. У доктрині проводиться межа між поняттями «accession» та «adhesion». Якщо першою дефініцією позначають повне прийняття по-ложень договору, то друга використовується для позначення лише ситуації, коли приймаються лише деякі положення договору.

Узагалі, у практиці можна виділити три основні види приєднання:

1)  приєднання, що висловлює згоду на обов’язковість міжнародного до-говору в цілому;

2)  приєднання, що висловлює згоду на прийняття та застосування дер-жавою усіх положень договору, але без оформлення участі у ньому. Таке при-йняття характерне, наприклад, для договорів, що стосуються права збройних конфліктів;

3)  приєднання як правило про те, що положення визнаються держава-ми, які не беруть участь у договорі, в якості норм загального міжнародного права.