28. Структура міжнародного договору

Структура виражає впорядкованість елементів договору, їх розташуван-ня, характер взаємозв’язку, тобто внутрішню організацію. Вона впорядковує зміст договору, забезпечує його цілісність, єдність. Структура найменування або титул, преамбула, центральна частина, заключні положення, додатки.

Наявність усіх компонентів не є обов’язковою, і відсутність одного чи іншого не впливає на юридичну силу договору.

І. офіційна назва або титул. Він має значення, зокрема, для визначення об’єкту та цілей договору, у відповідності з якими тлумачиться його зміст. Найменування може бути повним та неповним. Останнє характерно для договорів у спрощеній формі, в яких вказується лише назва самого акту. У повному найменуванні зазначається окрім цього його зміст (наприклад, про дружбу, торгівлю та мореплавство) та повна назва сторін.

ІІ. Преамбула являє собою вступну частину договору. Її призначення поля-гає у закріпленні офіційних цілей, принципів договору та мотивів його укла-дення. Положення преамбули мають юридичну силу. Преамбула складається з ряду формул:

1.Найменування держав, чи органів, від імені яких укладається угода (intitulatio).

2. Передісторія (narratio), в якій можуть викладатися обставини, що пе-редували укладенню договору, підтверджуватися попередні договори чи за-гальні цілі та принципи, вказуватися зв’язок даного договору з іншими уго-дами.

3.Мотиви укладання договору та його цілі (agenda), які несуть основне політичне навантаження. Вони фіксують заради чого укладений договір.

4.Повідомлення про рішення укласти договір.

5.Призначення вповноважених.

6.Зазначення вповноважених.

7.Перевірка повноважень.

8.Формула, що вводить згоду.

ІІІ. Частина договору, яка йде безпосередньо за преамбулою і містить кон-кретні норми називається центральною, а її положення — постановами. Зміст центральної частини в залежності від його об’єму, характеру та за розсудом сторін ділиться на частини, глави, статті, пункти та абзаци. Постанови розмі-щуються за видами відносин, які регулюються, а потім об’єднуються у тексті за ступенем важливості. На перше місце ставляться найбільш загальні норми, а за ними — все більш конкретні постанови. Постанови бувають основними та спеціальними. Перші встановлюють загальне правило, а другі — його кон-кретизують, уточнюють та встановлюють виключення. При цьому спеціальні постанови мають пріоритет застосування по відношенню до загальної норми, коли мова йде про випадок, який ними передбачений. Таким чином діє за-гально правовий принцип спеціального закону (lex specialist).

ІV. У заключній частині договору містяться положення, які здебільшого ма-ють процесуальний характер. Вони визначають порядок набуття чинності до-говору та його прийняття сторонами. Встановлюється строк дії договору та підстави його припинення. Також типовими для заключної частини є наступні питання: коло держав, які можуть стати учасниками; пролонгація; застережен-ня; тлумачення; розв’язання спорів; перегляд; депозитарій; обмін ратифікацій-ними грамотами чи здача їх на зберігання; реєстрація; автентичність текстів; статус додатків. Заключна частина завершується формулою (corroboration), яка встановлює згоду вповноважених та спосіб посвідчення цієї згоди.