Перша допомога

(амбулаторно)

клонідін всередину або парентерально

празозин всередину

каптоприл всередину або

сублінгвально

ніфедипін всередину або сублінгвально

адельфан всередину

нітрогліцерин сублінгвально

дібазол парентерально

фуросемід всередину або парентерально

торасемід всередину або парентерально

Ускладнений криз Неускладнений криз

Амбулаторне лікування

Госпіталізація

В/в інфузія:

нітропрусид натрію

лабеталол

нітрогліцерин

триметафан

пропранолол

еналаприлат

гідралазин

При появі загроз-ливих симптомів - госпіталізація

Схема 2 ТАКТИКА ЛІКАРЯ ПРИ ГІПЕРТЕНЗИВНИХ КРИЗАХ

9. Артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків

Артеріальна гіпертензія зустрічається у 1–3 % дітей та підліт­ків. Рівень АТ у дітей поступово підвищується із збільшен­ням віку. При народженні САТ знаходиться на рівні 75 мм рт.ст., в перші тижні життя збільшується щоденно на 1–2 мм рт.ст., надалі темп його зростання сповільнюється.

Інтерпретація рівня артеріального тиску у дітей базується на епідеміологічних дослідженнях, в яких встановлено його нормативи для різних вікових груп. На відміну від дорослих, для дітей не існує єдиного рівня АТ, який трактується як нормальний. За верхню межу нормального тиску прийнято верхні 90–94 відсотки його розподілу у дітей даної вікової категорії та статі (табл. 23). Рівень АТ, що дорівнює 95-му відсотку або перевищує його, вважається артеріальною гіпертензією.

Таблиця 23

Нормальний та підвищений артеріальний тиск у дітей та підлітків *

Вік		Верхня межа нормального АТ (мм рт.ст.)
		Хлопчики		Дівчатка
		низького зросту	високого зросту
2 роки 3-5 років 6-9 років 10-12 років 13-15 рокі 16-17 років	104/70 108/70 114/74 122/78 130/80 136/84		111/73 115/75 121/77 125/81 135/85 140/90	До 15 років систолічний АТ у дівчаток на 2–3 мм нижчий, ніж у хлопчиків, діастолічний на 1 мм нижчий 130/85

* Таблицю адаптовано з п’ятої та шостої доповідей Об’єднаного націо­нального комітету США з підвищеного артеріального тиску /1993,1997/

Рівень артеріального тиску залежить не тільки від віку та статі дитини чи підлітка, але й від його зросту: чим вищий зріст, тим вищий АТ. Більшість дітей з підвищеним АТ мають м’яку гіпертензію. Якщо тиск значно підвищений – це вказує на вторинний характер гіпертензії. Розповсюдженість вторинної гіпертензії серед дітей складає від 5% до 10% всіх випадків підвищення АТ – так само, як серед дорослих.

Щоб полегшити застосування цих нормативів, слід запам’ятати,що у дітей до десятирічного віку лікаря повинен насторожити тиск, що перевищує 110/70 мм рт.ст., а після десяти років – вищий за 120/80 мм рт.ст . У таких випадках слід звернутися до таблиць, що визначають нормативи тиску для дітей, і, якщо тиск перевищує норму – вдатися до детального обстеження та лікування. Біля 70% всіх вторинних гіпертензій у дітей викликані захворюваннями паренхіми нирок, 10% – судинними захворюваннями. Діагностичні обстеження для виявлення причини артеріальної гіпертензії у дітей – ті ж самі, що й у дорослих.

Мета лікування дітей – зниження АТ до нормальних для даного віку, статі та зросту величин АТ. Негайно починати лікування слід тоді, коли у дитини тяжка гіпертензія, або якщо на фоні м’якої чи помірної гіпертензії є цукровий діабет, захворювання нирок або ураження органів-мішеней. В усіх інших випадках лікування починають з немедикаментозних заходів (зменшення ваги, обмеження вживання солі, фізичні вправи). Неускладнена артеріальна гіпертензія не є підставою для обмеження фізичної активності. Дітям слід рекомендувати динамічні фізичні вправи (без елементів змагання). Ізометричні (статичні) навантаження необхідно мінімізувати, а при тяжкій гіпертензії та наявності гіпертрофії лівого шлуночка – заборонити. У тому разі, якщо немедикаментозне лікування не дає ефекту, призначають медикаменти. Для лікування дітей застосовуються ті ж класи препаратів, що й для лікування дорослих: -блокатори, діуретики, антагоністи кальцію, інгібітори АПФ,  ₁-блокатори та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ. Дози слід підбирати індивідуально, враховуючи масу тіла. Дітям раннього пубертату слід обме-

жувати призначення бета-адреноблокаторів у зв’язку з їх дією на центральні регулюючі структури, які беруть участь у процесах статтевого дозрівання. Найчастіше у дітей та підлітків використовують інгібітори АПФ і антагоністи кальцію. Застосування інгібіторів АПФ у дітей рідко призводить до побічних ефектів

Таблиця 24