6.Етика Античності

 Етика - філософська наука, об'єктом якої є мораль. Етика - одна з найдавніших теоретичних дисциплін, що виникла як частина філософії в період становлення рабовласницького суспільства. Для позначення вчення про моральність термін «Етика» було введено Аристотелем. Етика теоретично повинна була вирішувати практичні моральні проблеми, які виникали перед людиною в житті.

Якщо мораль, як життєву мудрість громадських законодавців, слід визнати що існувала в самої глибокої давнини, то мораль, як філософську теорію, можна констатувати тільки після Сократа.

Роздуми Сократа починаються з одного спостереження: люди користуються поняттями типу справедливості, прекрасного, мужності, але не можуть їх визначити. Не знають, що це таке. Парадокс полягає в тому, що ці поняття з їхньої точки зору висловлюють найважливіші та цінні речі в житті. До них люди апелюють як до вищої інстанції, виправдовуючи свої думки та дії. Мова йде про поняття, що утворюють вищий ціннісний ряд і складають основу людської ідентичності. Саме в них люди не можуть дати собі звіт.  Сократ поділяв переконання своїх співвітчизників, що в разі понять, які згодом отримали назву етичних, мова справді йде про першорядних, найважливіші речі, орієнтувальних людини в житті. Саме це переконання складає як вихідний пункт, так і внутрішній пафос його філософування. Якщо чеснота є найважливіше і найцінніше з усього, до чого прагнуть люди, то треба розглянути природу людських прагнень і з'ясувати, що заважає їх повного здійснення. . Всі люди прагнуть до задоволень і їх складним комбінаціям, що складається на користь і щастя, тобто до того, щоб позитивно затвердити своє буття.

Підставою вибору або вимірювання може бути тільки знання. Сократ приходить до свого основного положення, згідно з яким чеснота є знання. Так мораль зіткнулася з пізнанням. Сократовское зведення чесноти до знання означало, що морально відповідальний вибір збігається з раціонально обгрунтованим рішенням. Етичне переконання набуває законної сили тільки у формі логічного примусу.  Три висновки Сократа, що випливають з його етики.  1. Людина краще і важливіше за те, що він робить.  2. Душа важливіше тіла.  3. Визнання примату загального блага перед індивідуальним. 

8.Гуманістична етика епохи Відродження

Ідеї гуманізму - духовна основа розквіту мистецтва епохи Відродження. Мистецтво Відродження перейнято ідеалами гуманізму, воно та створило образ прекрасної, гармонійно розвиненої людини. Італійські гуманісти вимагали свободи для людини. " Алі свобода в розумінні Ренесансу, - писавши його знавець А.Е.Джівелегов,- мала на увазі окрему особистість. Гуманізм доказував, що людина у своїх почуттях, у своїх думках, у своїх віруваннях не підлягає ніякій опіці, що над нею не винне бути сили, що мішає її відчувати й думати як хочеться " . У сучасній науці немає однозначного розуміння характеру, структури й хронологічних рамок ренесанського гуманізму. Алі безумовно, гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження, невіддільної від усього ходу історичного розвитку Європи в епоху розкладання феодальних й зародження капіталістичних відносин. Гуманізм був прогресивним ідейним рухом, що сприяв ствердженню нової культури, спираючись насамперед на античну спадщину. Гуманізм переживши ряд етапів: становлення в XIV сторіччі, яскравий розквіт слідуючого сторіччя, внутрішню перебудову й поступовий занепад в XVI сторіччі. Еволюція Відродження був тісно заговорили українською у " язана із розвитком філософії, політичної ідеології, науки, інших форм суспільної свідомості й, у свою чергу, зробила потужний вплив для культури Ренесансу.-----Відроджені на античній основі гуманітарні знання, що включали етику, риторику, філологію, історію, виявилися головною сферою у формуванні й розвитку гуманізму, ідейним стрижнем якого стало вчення про людину, її місце й роль природі й суспільстві. Гуманістична етика висунула на перший план проблему земного призначення людини, досягнення щастя його власними зусиллями. Гуманісти по-новому підійшли до запитання соціальної етики, У рішенні які смердоті спиралися на уявлення про великий потенціал творчих здібностей й волі людини, про її широкі можливості побудови щастя на землі. Важливою передумовою успіху смердоті вважали гармонію інтересів індивіда й суспільства, висували ідеал вільного розвитку особистості й нерозривно заговорили українською у " язаного із ним удосконалювання соціального організму й політичних порядків. Це надавало багатьом етичним ідеям й вченням гуманістів яскраво виражений характер.---Багато проблем, що розроблялися в гуманістичній етиці, знаходять новий зміст й особливу актуальність у нашу епоху, коли моральні стимули людської діяльності виконують усе более важливу соціальну функцію.