25.Естетика Античності

Гармонія і пропорція стають ідеалом культури античної Греції естетика античності і трактуються як краса людського тіла у поєднання з величчю духу. Аполлон уособлював не лише ідеал краси, а й раціоналістичне сприйняття світу. У період архаїки стався якісний стрибок в інтелектуальному розвитку людства: перехід від релігійно-міфологічних уявлень про світ до його філософського осмислення. Додаткові матеріали мають бути подані заявником протягом двох місяців від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Народність оповідань Марка Вовчка Тема 13. Якщо право на одержання одного і того ж патенту мають кілька осіб, їм видається один патент.  З 1920 року Рильський учителює в школах Києва, викладає українську мову і літературу на робітфаці Київського університету. Похований у Чернігові поблизу Троїцького монастиря.

26. Естетичні погляди Августина Блаженного в епоху Середньовіччя

27. Гуманістична естетика епохи Відродження

Гуманізм епохи Відродження— європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.

Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до серединиXVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину,Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію,Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію,Угорщину, Хорватію та інші країни.

Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителяФранческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед просвітницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.

Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю

28. Естетичні теорії сучасності

На практику розвитку європейського мистецтва XX ст. знач­ний вплив зробив позитивізм, основоположником якого був французький філософ Огюст Конт (1798—1857), і неопози­тивізм, що склався на початку 20-х років XX ст.

Проголосивши позитивізм своєрідною вершиною інтелектуаль­ної еволюції людства, О. Конт абсолютизував конкретну річ і нех­тував питаннями зв’язку, залежності, що виникають між речами.

Поширений у мистецтві Франції в другій половині XIX ст. натуралізм (Г. де Мопассан, Е. Золя, брати Е. і Ж. Гонкури та ін.) спирався на традиції позитивістської філософії О. Конта.

Натуралісти ринулися до неупередженого, «об’єктивного» відтворення реальності, до кропіткого «нанизування» фактів. При цьому вони з особливою старанністю розробляли випадки хворобливого психічного стану особистості, аморальної поведінки. Теми «поганої» спадкоємності, свідомий акцент на аналізі па­тології особистості широко подані в серії романів Е. Золя «Ругон-Маккари», у якій найбільш послідовно втілені теоретичні принципи натуралізму.

Слід зазначити, що позиція Е. Золя була добре відома в Німеч­чині, і ряд німецьких письменників активно підтримував нату­ралізм. Теорія спадковості, якою захоплювалися німецькі нату­ралісти, насамперед І. Шлаф і А. Гольц, достатньо легко поєдну­валася з естетикою Фрідріха Ніцше (1844—1900).