23 Обкладання митом майна яке ввозиться в україну і інвестується з неї

Продаж майнових цінностей, що були інвестовані, є експортом товарів. Виручка в іноземній валюті, одержана в результаті їх продажу, підлягає зарахуванню на рахунки резидентів в уповноважених банках у терміни виплати заборгованості, що зазначені в контрактах, але не пізніше як через 90 днів з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує продаж цінностей.

Митне оформлення майнових цінностей, що інвестуються за межами України, здійснюється лише за наявності індивідуальної ліцензії, виданої МЗЕЗторгом.

Державна митна служба щоквартально подає Національному банку України, відповідним уповноваженим банкам, МЗЕЗ-торгу, Мінстату та Державній податковій адміністрації відомості стосовно оформлення митних декларацій за виданими ліцензіями.

Резиденти, які отримали ліцензію на інвестування майнових цінностей за межами України, зобов'язані здійснити декларування майнових цінностей шляхом подання до Національного банку повідомлення про фактично інвестовані майнові цінності згідно з умовами наданої резиденту індивідуальної ліцензії за встановленою ним формою. Другий примірник повідомлення з відповідною відміткою Національного банку подається резидентом МЗЕЗторгу.

Резиденти, які інвестують майнові цінності за межами України, подають Державній податковій адміністрації декларацію про всі одержані в результаті інвестування надходження на їх користь в іноземній валюті. Форма декларації та терміни її подання встановлюються Державною податковою адміністрацією. Другий примірник декларації з відповідною відміткою Державної податкової адміністрації резидент подає до МЗЕЗторгу.

24. Предмет, джерела , методи і.І.

До джерел міжнародного інвестиційного права відносять:

• міжнародні договори;

• міжнародно-правові звичаї;

• резолюції міжнародних організацій.

Широкого розповсюдження одержали:

1) двосторонні угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій: на початок ХХІ ст. 140 держав світу мали всього близько 1000 таких угод. В 1992 р. МБРР та МВФ видали збір­ник, який містить приблизні (рекомендаційні) типові форми угод про заохочення та захист інтересів. До тексту двосторонніх інве­стиційних угод, як правило, включаються такі питання:

— внутрішній правовий режим щодо іноземного інвестора та іноземних інвестицій;

— гарантії держави-імпортера від політичних ризиків для іно­земних інвестицій;

— гарантії держави-імпортера від політичних ризиків для іно­земних інвестицій;

— порядок розгляду інвестиційних спорів;

— попередження обмежувальної ділової практики;

— контроль за використанням цін в системі ТНК;

— певні аспекти інвестиційного клімату;

— право на конвертацію доходів і репатріацію інвестицій;

2) двосторонні міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування;

3) договори про поселення;

4) торгові договори;

5) договори про економічне і промислове співробітництво та інше.

В договорах про уникнення подвійного оподаткування дер­жави домовляються щодо оподаткування певних доходів, які одержують юридичні і фізичні особи з однієї країни в іншій краї­ні, а також майна цих осіб, яке розташоване на території іншої держави.

За допомогою таких угод досягається:

• розмежування податкової юрисдикції щодо доходів та майна;

• ліквідується можливість неправомірного застосування в од­носторонньому порядку національного режиму оподаткування;

• виключається повторне збирання податків.

Договори про поселення визначають правовий режим:

— прийому (доступу) іноземних інвестицій, їх «становлення» в національній економіці;

— резидентів (фізичних і юридичних осіб), включаючи прави­ла щодо майна іноземців.

Існує низка багатосторонніх (переважно регіональних) інве­стиційних угод, наприклад Угода про співробітництво в сфері ін­вестиційної діяльності 1993 р., укладена в межах СНД.

За ініціативи МБРР в 1985 р. була підписана Сеульська кон­венція, на основі якої в 1988 р. засноване Багатостороннє аге­нтство з гарантії інвестицій (БАГІ).

До багатосторонніх угод, які є джерелами міжнародного інве­стиційного права, варто віднести також:

•Вашингтонську конвенцію про порядок розв’язання спорів між державою та іноземними особами 1965 р.;

•Угоду про торгові аспекти іноземних інвестицій, яка діє в системі СОТ.

У хартії економічних прав і зобов’язань держав 1974 р. зафік­совані такі принципи:

•кожна держава має право регулювати і контролювати інозе­мні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції відпові­дно до своїх законів і постанов згідно із своїми національними цілями і першочерговими завданнями;

•жодна держава не може бути примусово зобов’язана надати пільговий режим іноземним інвестиціям.

Тенденція до уніфікації внутрішньодержавних інвестиційних режимів, до міжнародно-правової універсалізації правил прийому і захисту іноземних інвестицій знаходить свій прояв у створенні різних національних і багатосторонніх кодексів поведінки і ана­логічних актів.

Кодекс лібералізації руху капіталів був прийнятий рішенням Ради ОЕСР. Він є обов’язковим для держав-членів; складається з трьох частин:

— зобов’язань держав-членів, зокрема не вводити нових об­межень на рух капіталу;

— порядку нотифікації у випадку застосування обмежуваль­них заходів (із міркувань безпеки, в зв’язку з складностями із платіжними балансами тощо);

— переліку інвестиційних операцій, які підлягають лібералізації.

У 1992 р. МБРР були прийняті Керівні принципи щодо ре­жиму іноземних інвестицій. В рамках організації Азіатського Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) у 1994 р. був прийнятий Добровільний кодекс прямих іноземних інвес­тицій, в якому сформульовані такі принципи:

• недискримінаційний підхід до країн-донорів;

• національний режим для іноземних інвесторів;

• мінімізація обмежень;

• недопустимість експропріації без компенсації;

• забезпечення реєстрації і конвертованості;

• усунення бар’єрів щодо вивозу капіталу;

• уникнення подвійного оподаткування;

• дотримання інвестором норм і правил країни перебування;

• забезпечення в’їзду-виїзду іноземному персоналу;

• розв’язання спорів шляхом переговорів або через арбітраж.