33.Особливість стратифікаційних процесів в Україні.

У сучасних умовах є багато моделей соціально-класових структур, причому соціологи приходять до думки, що в сучасному суспільстві основа таких структур залишається незмінною, а змінюються лише окремі структурні елементі залежно від культурних, економічних,структурних та інших особливостей кожного суспільства. Основними компонентами соціальної структури сучасної України виступають : вищий клас професіоналів, адміністратори; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки та робітники, які здійснюють керівні функції; кваліфіковані робітники; робітники, які не мають спеціальної кваліфікації, землероби, групи інженерно - технічних працівники та рядових службовців: науково – технічна і гуманітарна інтелігенція, студенти, значні групи, які займаються індивідуально - трудовою діяльністю. В основі такої градації лежить так званий об’єктивний підхід, що є передумовою поширення в соціології поділу суспільства на страти за їх соціально-економічним статусом. В Україні виразніше проявляється тенденція до поглиблення соціальної диференціації, до зміни соціального статусу багатьох соціальних спільностей.

34. Соціальна мобільність та ії види.

Соціальне відтворення неможливе без широких переміщень величезних мас людей у суспільстві, без соціальної мобільності. Соціальна мобільність – перехід, переміщення людей з одних соціальних верств, прошарків в інші соціальні спільності, а також їх просування на позиції з більш високим престижем, прибутком і владою Соціальна мобільність – форма соціального відтворення населення : від ії результатів залежить характер динаміки соціальної структури суспільства, здатність або готовність населення до соціальних переміщень. А соціальні переміщення в суспільстві мають масовий характер. Виділяють два типи : горизонтальна ( перехід індивіда або соціального об’єкта від однієї соціальної позиції до другої, що лежить на такому ж рівні,не змінюючи соціального статусу); вертикальна ( сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної верстви, соціального статусу в інші). Залежно від умов відрізняють висхідну та низхідну соціальну мобільність.

35.Вертикальна та горизонтальна мобільність. Соціальна мобільність – форма соціального відтворення населення : від ії результатів залежить характер динаміки соціальної структури суспільства, здатність або готовність населення до соціальних переміщень. А соціальні переміщення в суспільстві мають масовий характер. Виділяють два типи :

• горизонтальна ( перехід індивіда або соціального об’єкта від однієї соціальної позиції до другої, що лежить на такому ж рівні,не змінюючи соціального статусу);

• вертикальна ( сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної верстви, соціального статусу в інші).

36.Канали соціальної мобільності. Соціальне відтворення неможливе без широких переміщень величезних мас людей у суспільстві, без соціальної мобільності. Соціальна мобільність – перехід, переміщення людей з одних соціальних верств, прошарків в інші соціальні спільності, а також їх просування на позиції з більш високим престижем, прибутком і владою Соціальна мобільність – форма соціального відтворення населення : від ії результатів залежить характер динаміки соціальної структури суспільства, здатність або готовність населення до соціальних переміщень. А соціальні переміщення в суспільстві мають масовий характер. Соціальне відтворення охоплює створення уже існуючих компонентів соціальної структури суспільства і відносин між ними і виникнення нових компонентів і відносин між ними. Соціальні переміщення людей зв’язані з дією системних законів суспільного розвитку, із специфічними рисами вдосконалення конкретних соціальних організмів з національними традиціями між групових взаємодій і зв’язків. Соціальні переміщення самі не змінюють характер соціального ладу, співвідношення соціальних спільностей, а лише сприяють стабілізації суспільства, зміцнюють позиції панівних сил за рахунок притоку з нижчих верств у вищі верстви обдарованих, активних індивідів.

37.Девіантна поведінка : сутність та основні прояви. В обществе существует девиантное поведение, которое представляет собой социальное явление, выраженное в массовых формах человеческой деятельности, не соответствующих официально установленным или фактически сложившимся в данном обществе нормам (стандартам, шаблонам) . Носители - определённые лица, социальные группы, вступившие осознанно или стихийно в конфликт с соответствующими в обществах требованиями и нормами поведения. Девиации различают позитивные – средство прогрессивного развития и негативные – дисфункцинональны, они дезорганизуют общество. Девиация в сознании и поведении людей обычно созревает постепенно. В социологии есть понятие первичной девиации, когда на определённые отклонения окружающие смотрят сквозь пальцы, а человек, игнорирующий некие правила не считает себя нарушителем. Но есть второй уровень отклонения поведения ( вторичная девиация), когда окружающей соцгруппой или официальными организациями человек открыто признаётся нарушителем норм морали и права, что всегда связано с определённой реакцией на его действия.Основными формами проявления девиантного поведения являются : преступление, пьянство, наркомания, проституция, суицид.

38.Причини та види девіацій. В обществе существует девиантное поведение, которое представляет собой социальное явление, выраженное в массовых формах человеческой деятельности, не соответствующих официально установленным или фактически сложившимся в данном обществе нормам (стандартам, шаблонам) . В социологии есть понятие первичной девиации, когда на определённые отклонения окружающие смотрят сквозь пальцы, а человек, игнорирующий некие правила не считает себя нарушителем. Но есть второй уровень отклонения поведения (вторичная девиация), когда окружающей соцгруппой или официальными организациями человек открыто признаётся нарушителем норм морали и права, что всегда связано с определённой реакцией на его действия. Различают индивидуальные и коллективные формы девиации. Неблагоприятный морально– психоло-гический климат , расхождение групповых норм с общественно санкционированными, трудности адаптации, отсутствие взаимной требователь-ности, конфликты и напряжённость в общении – ряд причин девиации в микросреде.

39.Методи соціального контролю девіантної поведінки. Многие примитивные, или традиционные, общество успешно контролируют поведение индивидов через нравственные нормы и, следовательно, посредством неформального группового контроля первичной группы, формальные законы или наказания в таких обществах не обязательны. Но в больших сложных человеческих популяциях , где переплетены многие культурные комплексы, формальный контроль, законы и система наказаний постоянно развивается и становится обязательной. Таким образом, при наличии высокой численности сложной культуры начинает применятся так называемый вторичный групповой контроль – законы, различные насильственные регуляторы. В современных обществах существую строго разработанные правила , или система контроля через принуждение, которая представляет собой набор действующих санкций, применяемых в соответствии с различными типами отклонений от норм.

40.Соіальна аномія як фактор зростання девіантної поведінки. Аномия – социологическое и социально- психологическое состояние индивидуального и общественного сознания, которое характеризуется разложением системы ценностей , обусловленный кризисом общества, противоречием между провозглашёнными целями и невозможностью их реализации ля большинства. Выражается в отчужденности еловека от общества, апатии, разочарованности в жизни, преступности. Аномия- состояние общества, в котором часть его членов, зная о существовании обязывающих их норм, относятся к ним негативно или равнодушно. Проблема аномии порождается переходным характером эпохи, временным упадком моральной регуляции её контактно – экономических отношений При аномии провоцируются формы девиантного поведения, и большинство людей становятся вольно или невольно вынуждены нарушать нормы.

41.Соціальні функції сім’ї. Сім’я – це сплав трьох любов : подружжя, батьківської та дитячої. Любов невіддільна від обов’язку, вірності, самодисципліни, спільності інтересів і мети, відповідальності, взаємної поваги, гордості один за одного. Функції сім’ї – це способи, методи прояву ії активності, життєдіяльності всієї сім’ї і окремих ії членів. Соціальні функції, що їх реалізує сім’я , обумовлюють важливу роль сім’ї в суспільстві. Основні соціальні функції сім’ї :

• відтворення населення ( и ежу понятно =)

• господарсько-побутова( ведення господарства)

• комунікативна ( спілкування)

• виховна (відповідальність батьків за виховання дітей)

• взаємне піклування членів сім’ї один за одного( постійна взаємна морально – психологічна підтримка, всебічне піклування)

• організація та використання вільного часу ( допомога най плодотворніше реалізувати свої здібності і таланті)

Репродуктивна і економічна діяльність сім’ї найтісніше зв’язана з життям суспільства і тому державі не байдуже, як ці проблеми вирішуються.

42.Проблеми сучасної сім’ї.Семья характеризуется определён-ной динамикой от её возникновения до распада или развития. В современном обществе наблюдается процесс ослабления семьи как социнститута, изменение её соцфункций. Она утрачивает свои позиции в социализации индивида , в организации досуга и других функциях. Возросла соцактивность женщин, высокий уровень их образования, даёт женщине возможность свободного выбора как при заключении брака, так и при его расторжении, повышается уровень требований к брачному союзу как «союзу сердец», а не имущества. Увеличение числа разводов. Семья с точки зрения функционирования как системы в социологии рассматривают такие проблемы : несоответствие функционирования семьи общественным потребностям ( низкая рождаемость, высокое число разводов, низкий воспитательный потенциал), противоречия между мужскими и женскими ролями, между ролями семейными и профессиональными, низкая сплочённость группы, падение престижа традиционного брака

43.Типологія сім’ї. Сім’я – це сплав трьох любов : подружжя, батьківської та дитячої. Любов невіддільна від обов’язку, вірності, самодисципліни, спільності інтересів і мети, відповідальності, взаємної поваги, гордості один за одного. Як не дивно, але в соціології , психології та ін. галузей знань відсутня чітка типологія сім’ї. Якщо три типи сім’ї ( за соціально – класовою ознакою, типом поселення, національною ознакою) характеризуються досить просто, то типи сім’ї за віком, тривалістю існування, кількісному, чисельному складу та ін. мають багато відмінностей:1.Сім’я молодіжна2.Молода сім’я3.Сім’я середнього подружнього віку4.Сім’я старшого подружнього віку

• бездітні сім’ї ;

• однодітні ;

• малодітні ;

• багатодітні ;

  • неповна сім’я

  • окрема сім’я

  • великі сім’ї

  • студентська сім’я

  • достатні сім’ї та ін.

44.Сутність демографічної політики. В сутність демографічна політика часто вкладається дуже вузьке коло питань, обмежених природним відтворенням населення.Демографічна політика – фактично соціальна політика в широкому розумінні, але з врахуванням якісного складу населення того чи іншого регіону, населеного пункту , а також виробничого колективу – і повинна сприяти зміненню сім’ї, соціальної справедливості при розподілі суспільних благ, що створюють найсприятливіші умови для виховання підростаючого покоління, поєднання материнства з трудовою і соціальною активністю жінки, збільшення тривалості життя, поліпшення становища пристарілих та інвалідів, планомірного розвитку соціальних благ відповідно демографічній ситуації. Отже,демографічна політика – система соціальних заходів, спрямована на формування бажаної для суспільства усвідомленої демографічної поведінки. Демографічна політика передбачає і систему заходів по регулюванню народжуваності, піклування про всі статево вікові категорії, зміцнення сім’ї.

45.Соціологія молоді : основні напрямки дослідження.Соціологія визначає основні сутнісні характеристики і риси молоді. В сучасних умовах молодь – поняття справді безмежне. Правда, часом однолітню дитину, семирічного хлопчика і навіть підлітка називають молодою людиною.Формування соціального обличчя молоді – результат безперервної діяльності людей, суспільних, соціальних і політичних структур протягом всієї історії людства. В світі молодь становить значну і все зростаючу частину населення і відіграє певну роль у вирішенні важливих соціальних, економічних, політичних, духовно- моральних проблем людства. Саме тому проблеми молоді і стали предметом стійкого інтересу різноманітних організацій та установ. До молоді звикли ставитися як до пасивного об’єкта соціального впливу владних, виховних та освітніх закладів. Діяльність молоді регламентувалась. Революційні зміни в сучасному суспільстві особливо позначились на молоді, яка почала активно діяти і суспільство не сподівалось на активну їх ходу. Молодь – це суспільно різноманітна, соціально-демографічна спільність, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно – освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як реалізація самовираження її внутрішніх сил і соціальних якостей.

46.Девіації в молодіжному середовищі.Соціальне життя складне і різноманітне і в тому розумінні,що охоплює не тільки спокійне та стабільне життя, а й відхилення, вчинки або дії, що не відповідають писаним і неписаним нормам, які і є девіаціями.В сучасних умовах відхилення поведінки молоді пояснюється багатьма причинами. Завжди і скрізь молодь прагне до спілкування з ровесниками, втікає від душевної самотності, а її випробовують багато хто. Підлітки не хотять жити чужим досвідом, вчитися на чужих помилках. Протест, який вони висловлюють може біти пасивний, через зовнішні, швидше показні, демонстративне заперечення існуючого прядку, відмова від додержання прийнятих у суспільстві правил. Є і агресивні форми протесту, що виражаються в приголомшенні, яке межує з хуліганством, а іноді і переходить у бешкети.Викликається відхилення поведінки молоді і різними соціальними чинниками: нездоровий психологічний, ідейно - моральний клімат у несприятливих сім’ях з душевним дискомфортом нерідко викидає юнака і дівчину «на вулицю» в пошуках доброти, взаєморозуміння, співчуття та ін.

47.Особливості молодіжної субкультури.Социология мололдёжи – отрасль социологической науки, исследующей проблемы молодёжи, исследует молодёжь как социальную общность. При изучении молодёжи рассматриваются проблемы социализации и воспитания вступающих в жизнь поколений, процессы социальной преемственности знаний и опыта старших поколений.Молодёжная субкультура- это новаторское нововведение в моде, пристрастия в моде, искусстве, причёсках, нередко носит характер контркультуры, в субкультуре много рационализма.

48.Сутність та причини соціальних конфліктів. Неоднородность общества, различие в уровне доходов власти, престиже и т.п. нередко приводят к конфликтам – неотъемлемой части общественной жизни. Конфликт всегда связан с субъективным сознанием людьми противоречивости своих интересов как членов тех или иных социальных групп. Одновременное обострение этих факторов приводит к кризису общества. Проявлением кризиса служит резкий подъём соцнапряжённости, которая нередко переростает в конфликт – столкновение противоположных целей, мнений, позиций и взглядов оппонентов или субъектов взаимодействия

49. Динаміка соціальних конфліктів.Конфликт всегда связан с субъективным сознанием людьми противоречивости своих интересов как членов тех или иных социальных групп. Открытый характер – эти действия идентифицируются как конфликтные, агрессивные, враждебные. Скрытый характер. Противники маскируют свои действия, обманывают соперника (рефлексивное управле-ние).По внутреннему содержанию конфликт делится на: рациональные (охватывающий сферу разумного, делового соперничества, участники не переходят на личностный уровень); Однако в ходе конфликта агрессия его участников переносится с причины конфликта на личности, появляются негативные стереотипы, порождающие неприязнь, происходит переход на эмоциональный вид конфликта.

50.Соціальні конфлікти та шляхи їх розв’язання. Конфликт всегда связан с субъективным сознанием людьми противоречивости своих интересов как членов тех или иных социальных групп. Внешний признак разрешения конфликта – завершение инцендента, а не временное прекращение. Устранение, прекращение инцидента – необходимое, но недостаточное условие погашения конфликта. Часто, прекратив активное конфликтное действие люди продолжают переживать и искать причину всего, и тогда угасающий конфликт возгорается с новой силой. При рациональном конфликте устранение причины с неизбежностью приводит к его разрешению. Однако эмоциональный конфликт разрешается только тогда, когда противники перестают видеть друг друга или же изменением требований одного из оппонентов, истощением сторон или вмешательство третьих лиц. При этом непременно происходит изменение конфликтной ситуации.