10.2. Економічні механізми технологічних змін і їх вплив на структуру промислово-виробничого сектора

З переходом підприємств на нові методи господарювання забезпечуються самостійність у виборі стратегії технічного і еко­номічного розвитку. «Каталізатором» технічного розвитку вироб­ничих систем є соціальні потреби, задоволення яких залежить від технічних і технологічних можливостей. Соціальні потреби, що обумовлюють економічну доцільність виробничої діяльності, є стимулом проведення технічних і технологічних перетворень у виробництві на основі інновацій з метою створення умов для задоволення суспільних потреб.

Щоб забезпечити сприйнятливість виробництва до інновацій, необхідно визначити умови їх ефективного функціонування у ви­робничій системі. З безлічі проблем, що пов'язані з формуванням необхідних умов для рішення виробничих задач, розглядаються наступні:

• оцінка техніко-економічної готовності виробництва до йога модернізації на основі інновацій;

• вибір стратегії технічного розвитку.

Оцінка техніко-економічного рівня виробництва (ТЕРВ) в умовах самостійності підприємства не тільки не втрачає актуаль­ності, але і стає важливим етапом робіт при визначенні стратегії тех­нічного розвитку виробництва для рішення соціально-економічних

ЗгЖ

ХАЙ-ТЕК! РБС

задач. Цей показник дозволяє оцінити «стартові» умови нововве­день: будь-то кінцевий результат у вигляді нової продукції або нові технологічні прийоми отримання продукції, матеріалізовані у нових засобах праці.

Для оцінки і аналізу впливу інновацій на підвищення ТЕРВ необхідні наступні чинники:

• підвищення ефективності виробництва продукції;

• використання техніки і технологій; _{: тт}ііояяжш аи? )

• підвищення ефективності праці.

Вплив новацій на підвищення ТЕРВ аналізується за допомо­гою наступних показників:

• фондовіддача;

• продуктивність праці.

Узагальнюючою характеристикою підвищення ТЕРВ висту­пає зростання праці, яке приводить до зростання ефективності, підвищення її продуктивності і зростання фондовіддачі. Опосере­дковані оцінки можуть зафіксувати наявність або відсутність сприйнятливості виробництва до нововведень уже після їх впро­вадження.

Розрізняють стагнаційну, пасивну і наступальну підприємни­цькі стратегії.

Будемо розглядати реалізацію початкового продукту як базо­ву інновацію, яка слідує за розробкою винаходу, купівлею ліцензії або виявленням і використанням якого-небудь іншого джерела інновацій.

Після впровадження продукту на ринку виробництво, як пра­вило, йде вгору доти, поки не досягне оптимальної величини обо­роту: У «парникових» умовах, коли зовнішні (ринкові) чинники не надають досить відчутного впливу, досягнутий рівень можна зберігати дуже і дуже довго. Але і у цьому випадку технологія, що стагнує, рано або пізно «гасне» сама по собі, морально застаріває.

Таку зміну продукту, яка не вимагає серйозних змін у засобах або технологіях виробництва, не потребує значних додаткових

витрат розумової праці, не приводить до корінних змін у техніко- технологічних характеристиках, ми можемо назвати пасивною інноваційною стратегією, яка народжується після початкової, базової інновації або псевдоінновації. Позначення «пасивна» і «пеевдо» використовуються тут не як негативні характеристики, а для того, щоб можна було відрізняти цю стратегію від динаміч­ної, наступальної стратегії.

Серія псевдоінновацій також може вйести «результативність» у певне зростання технологічного рівня. Збереження ж досягнутого рівня продуктивності праці також вимагає зусиль. Кінцева ділянка кривої на графіку, що злегка підвищується, символізує пасивну стратегію.

Якщо на «максимумі» технологічного рівня, досягнутого за рахунок базової інновації, підприємець вводить іншу інновацію, яка також супроводжується істотним підвищенням технологічного рівня і за якою послідкують чергові інновації, що містять значні додаткові витрати розумової праці, їх треба назвати інноваціями, що стимулюють швидкі стрибкоподібні зміни. Це той технологіч­ний рівень, що швидко підвищується І повинен вести також до швидкого зростання продуктивності праці.

Наступальна стратегія рентабельна в тривалій перспективі, адже вона вимагає нових вкладень і тоді, коли ще,* можливо, не окупилися витрати на попередню інновацію. Отже, наступальна інноваційна стратегія будується на безперервному розвитку і удосконаленні продуктів і технологій, і на відміну від спрямовано­сті на досягнення короткострокових економічних результатів пріоритет у ній віддається технологічній результативності. Най­більш швидко діючим засобом підвищення технологічного рівня є застосування більш сучасної техніки, а виконанню цієї задачі слу­жать відповідні винаходи, нововведення, навіть дрібні раціоналі­заторські пропозиції, а також кваліфікація, досвід працівників, підвищення Культури праці.

■

шт

У порівнянні з нормальною стратегією наступальна іннова­ційна стратегія вимагає більш значних вкладень. Однак, оскільки