42.Система поточного планування фінансової діяльності.

Поточне фінансове планування полягає в розробці конкретних видів поточних фінансових планів, які дозволяють визначити на наступний період усі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів і капіталу на кінець періоду, що планується. Поточний фінансовий план розробляється на рік з розбивкою по кварталах. Основними видами поточних фінансових планів підприємства є: План доходів і видатків з операційної діяльності – метою розробки є визначення суми чистого прибутку від виробничо-комерційної діяльності підприємства. План доходів і видатків з інвестиційної діяльності – відображає основні напрями фінансового забезпечення цієї діяльності. Метою розробки є визначення обсягу та потреби в фінансових ресурсах для реалізації запланованих інвестиційних програм, а також можливість надходження цих ресурсів у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

План надходжень і видатків грошових коштів – відображає результати прогнозування грошових потоків підприємства. Метою розробки є забезпечення постійної платоспроможності підприємства на всіх етапах планового періоду.

Прогнозний баланс – відображає результати прогнозування складу активів і структури фінансових засобів, що використовуються підприємством, на кінець планового періоду. Мета розробки – визначення необхідного приросту окремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також фінансування оптимальної структури капіталу, що забезпечує нормальну фінансову стійкість підприємства в періоді, що планується.

45. Поняття фінансової кризи підприємства, її джерела, види, глибина.

Під фінансовою кризою розуміють неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення своєї поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерела виникнення; вид; стадія розвитку.

Джерела виникнення кризи поділяють на ендогенні та екзогенні.

Екзогенні фактори: Спад кон’юнктури в економіці в цілому; Зменшення купівельної спроможності населення; Значний рівень інфляції; Нестабільність фінансового та валютного ринків; Посилення конкуренції в галузі; Криза окремої галузі; Сезонні коливання попиту; Посилення монополізму на ринку; Дискримінація підприємства органами влади та управління; Політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачівпродукції); Конфлікти між засновниками (власниками).

Ендогенні фактори: Низька якість менеджменту; Дефіцити в організаційній структурі; Низький рівень кваліфікації персоналу; Недоліки у виробничій сфері; Прорахунки у галузі постачання; Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції; Прорахунки в інвестиційній політиці; Брак інновацій та раціоналізаторства; Дефіцити у фінансуванні; Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль)

Розрізняють три види кризи:

1. Стратегічна криза - характеризується руйнацією виробничого потенціалу та відсутністю довготермінових факторів успіху;

2. Криза прибутковості - наступає тоді, коли перманентні збитки вихолощують власний капітал, що спричиняє незадовільну структуру балансу;

3. Криза ліквідності - підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Між названими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, в свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

З метою розробки антикризових заходів ідентифікують глибину фінансової кризи. За глибиною виділяють три фази (стадії) кризи:

1) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства за умови переведення його на режим антикризового управління;

2) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і необхідною є його ліквідація.