3.2. Перспективи розвитку страхування екологічних ризиків в Україні

Запобіганню ризику екологічних аварій та катастроф може сприяти розробка та впровадження екологічного страхування - механізму забезпечення екологічної безпеки України.

Складність цього механізму полягає саме у його меті, спрямованій на захист довкілля разом із людиною. Справа охорони довкілля сьогодні передбачає разом із вирішенням технологічних та соціально-екологічних задач, комплексного підходу, який охоплює широкий спектр галузей, та першочергово права.

Тільки при інтеграції всіх напрямків інститутів економіки та права можливо створити систему необхідних умов, при яких можна досягти оптимального рівня впровадження екологічних вимог [9, c. 96].

У створенні системи екологічного страхування, побудованій на міцній нормативно-правовій та законодавчій базі, ми бачимо головну задачу, рішення якої є однією з першочергових у Конституції України та Екологічному законодавстві України.

Другою важливою задачею екологічного страхування – є поєднання соціально-економічних та екологічних аспектів, з урахуванням особливостей правового регулювання екологічних відносин в реальних кризових умовах. Це передбачає систематизацію, розробку та удосконалення екологічного та страхового законодавств щодо відповідної проблеми. А саме:

- Вдосконалення нормативно-правових актів за структурою та змістом правових приписів, з урахуванням галузевих міністерств та відомств у сфері регулювання і контролю за використанням природних ресурсів, охороною довкілля та забезпеченням екологічної безпеки;

- Обґрунтування, розробка та прийняття нових законодавчих актів, внесення до чинних актів змін і доповнень, що випливають із потреб практики здійснення страхової та природоохоронної діяльності щодо забезпечення екобезпеки та здоров'я громадян України;

- Визначення органів держави та інституцій, наукових, навчальних закладів, окремих фахівців, спроможних на рівні сучасних світових вимог розробити проекти відповідних актів щодо екологічного страхування;

- Обґрунтування економічного, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення розробки та впровадження екологічного страхування;

- Методичне забезпечення із залученням фахівців[9, c.98].

Кінцевою метою екологічного страхування є зменшення або запобігання забруднення навколишнього природного середовища шкідливими речовинами під час діяльності об'єктів підвищеної небезпеки.

Страхові продукти, які розроблені на основі законодавства про охорону навколишнього середовища є першим серйозним досвідом застосування в Україні ринкового механізму вирішення екологічних проблем.

Проте, обов’язкове страхування дає найбільший результат тоді, коли воно ґрунтується на узагальненні та аналізі практики добровільного. За умов відсутності в Україні потужного ринку добровільного страхування встановлення обов’язкової форми може не дати очікуваного ефекту.

Головну увагу треба зосередити не на обов’язковості страхуванні, а на формуванні стимулів до фінансового забезпечення зобов’язань по компенсації збитків від аварій та надзвичайних ситуацій. Найбільш доступним та зручним для контролю способом підтвердження платоспроможності суб’єктів господарювання є страхування відповідальності.

Комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дасть змогу:

- Скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій;

- Підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище;

- Забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення;

- Посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності та підняти вимоги екобезпеки [17, c. 144].

Таким чином, за умов сучасної фінансово-економічної ситуації в країні розвиток страхування відповідальності за шкоду довкіллю може стати реальним механізмом забезпечення екологічної безпеки, ринковим важелем впливу на підприємства з метою контролю за масштабами промислового забруднення й зниження його рівня, подолання наслідків надзвичайних ситуацій та стимулом зростання національної економіки.

Практичне запровадження екологічного страхування має бути зваженим, іти від простих страхових операцій до складніших у міру нагромадження досвіду, від регіональних експериментів до запровадження в екологічно найнебезпечніших районах і у всій Україні. Для запровадження екологічного страхування необхідно провести такі першочергові заходи:

— прийняти Верховною Радою Закон України "Про екологічне страхування", в якому визначити всі його параметри, механізми правового регулювання відносин сторін та пакет урядових підзаконних актів із реалізації цього закону;

— визначити об'єкти і регіони, де експериментально має початися впровадження цієї системи. У нас об'єктами екологічного страхування повинні стати передусім підприємства хімічної, нафтової, газової промисловості, транспортні комунікації, а регіонами — території з найбільшим скупченням джерел підвищеної екологічної безпеки (район Придніпров'я, Донбасу, нитки трубопроводів);

— провести інвентаризацію джерел підвищеної екологічної безпеки з класифікацією їх за рівнем екологічного ризику. Для цього слід розробити методику визначення екологічно безпечних об'єктів за класами екологічного ризику з урахуванням амортизації обладнання, стану природоохоронних споруд і складу (інгредієнтного) аварійних (залпових) викидів і скидів у навколишнє середовище, умов проживання населення в межах санітарно-захисних зон, особливостей реципієнтів (чисельність населення, природні об'єкти, стан соціальної інфраструктури) у межах можливих зон дії аварії;

— розробити перелік страхових подій, які підлягають обов'язковому й добровільному страхуванню. До нього необхідно в першу чергу включити як події обов'язкового страхування аварії (залпові викиди, скиди забруднюючих речовин), так і події, пов'язані зі станом захоронення відходів та станом транспортних комунікацій, а також аварійні зупинки очисних споруд;

— розробити ставку страхових і стимулюючих (пільгових) тарифів, згідно з якими мають виплачуватися страхові платежі з обов'язкового страхування;

— узагальнити й систематизувати наявні методики з визначення оцінок екологічних збитків з метою розробки методики визначення страхового відшкодування;

— визначити ліміти граничних рівнів виплат страхового відшкодування з обов'язкового страхування;

— чітко розмежувати сферу екологічного страхування з іншими системами економічних заходів екологічного спрямування [17, c. 146].

Розв'язання основних законодавчих, організаційно-правових, економічних завдань щодо впровадження екологічного страхування в Україні дасть змогу створити надійний економічний механізм природоохоронних заходів, спрямованих на захист інтересів громадян, виробників і суспільства в цілому за рахунок ефективного подолання наслідків екологічного впливу, стимулювання зменшення екологічного навантаження на довколишнє природне середовище.

Практична реалізація конституційного права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище і відшкодування шкоди, заподіяної порушенням цього права, неможлива без його чіткого правового закріплення. Основним правовим механізмом реалізації цього права громадян є екологічне страхування, яке складає окремий інститут екологічного права України і має відповідні правові джерела.

Еколого-страхові норми знаходять своє відображення в низці законів, які регулюють різні суспільні відносини. Це в першу чергу закони в галузі охорони навколишнього природного середовища і окремих природних об'єктів, зокрема, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 49), «Про природно-заповідний фонд України» (ст. 50), «Про відходи» (ст.ст. 14, 38), «Про пестициди і агрохімікати» (ст. 9), «Про поводження з радіоактивними відходами» (ст. 11), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст.ст. 15, 17, 77).

Крім цих законів, деякі норми з екологічного страхування вміщуються також в законах, що не відносяться до екологічного законодавства, а регулюють транспортні, податкові та інші відносини, зокрема в Кодексі торговельного мореплавства України (ст. 309), Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.п. 5.4.6 п. 5 ст. 5). Правові відносини в галузі екологічного страхування також регулюються загальними нормами зі страхування, що вміщуються в Законі України «Про страхування».

На необхідність прийняття саме закону з екологічного страхування вказано, зокрема, в «Основних напрямках державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p., де зазначений закон віднесено до першочергових (невідкладних) актів екологічного законодавства, які потребують свого прийняття.

Страховий ринок в Україні до цього часу розвинений дуже фрагментарно. Питання страхування екологічних і катастрофічних ризиків, навіть в умовах сформованої ринкової системи, є проблематичними. В умовах України на все це ще накладаються труднощі економіки перехідного періоду.

Тим часом, незважаючи на викладені проблеми, уже зараз є певна теоретична і експериментально-практична основа, що дозволяє приступити до удосконалення методів оцінки зазначених ризиків, до розробки законодавчих, нормативних і методичних положень у даній галузі страхування.

В даний час, незважаючи на всі досягнення науково-технічного прогресу, населення, організації та окремі території як і раніше піддаються дуже серйозній небезпеці через стихійні лиха, а імовірність опинитися в зоні впливу значної техногенної аварії істотно зросла. Причому, у силу цілого ряду причин, коли мова йде про глобальні катастрофи, уже неможливо виділити суто природні або антропогенні. Практично всі катастрофи зараз є природно-антропогенними. Збиток, що наноситься цими катастрофами, важко недооцінити, тому що він складає до 4% ВВП країни.

Тим часом, більш-менш ефективної системи матеріально-фінансового захисту від реалізації катастрофічних ризиків, у тому числі від глобальних екологічних ризиків, не існує не тільки у нас, але й у країнах ринкової економіки. Природно, державі найчастіше не під силу самостійно здійснювати заходи по попередженню природно-антропогенних катастроф і ліквідації їх наслідків [1, c. 172-175].

Страхування екологічних ризиків на Заході розвивалося в рамках страхування майнової відповідальності, пов'язаної із збитком від забруднення. Страхування в цих країнах є могутнім фінансовим механізмом, що регулює цілий ряд проблем, які стосуються безпечної роботи підприємства та його відповідальності перед третьою стороною, а також питань охорони навколишнього середовища.

Звертатись до страхування відповідальності потенційних порушників змушує, насамперед, жорсткість судових рішень у випадку порушення природоохоронного законодавства. При цьому досить поширене добровільне страхування відповідальності за відшкодування збитку від аварійного забруднення навколишнього середовища в рамках загального страхування цивільної відповідальності підприємств.

Таким чином, розвиток системи страхування екологічних і катастрофічних ризиків дозволяє:

- зменшити витрати підприємств по задоволенню претензій третіх осіб у зв'язку зі збитком, нанесеним їм забрудненням навколишнього середовища;

- дати гарантію постраждалим в одержанні належних їм за законом сум відшкодування незалежно від фінансового положення підприємства-забруднювача;

- виконувати функції контролю за здійсненням підприємствами мір безпеки;

- бути одним із джерел фінансування заходів щодо забезпечення безпеки і таке інше.

При подальшому розвитку системи страхування екологічних і катастрофічних ризиків можуть бути прийняті різні стратегічні напрямки: страхування даних ризиків у рамках наявних традиційних видів страхування; формування самостійних видів страхування даних ризиків; комбінація перших двох напрямків. Другий напрямок є найбільш радикальним, який потребує термінового прийняття декількох законів про обов'язкове страхування, і воно в умовах реформування економічної системи може виявитися найефективнішим [29, c. 59].

У цілому повинно передбачатися прийняття і поетапна реалізація відповідної Концепції, що, у першу чергу, повинна включати:

- прийняття пакета наступних Законів України "Про обов'язкове екологічне страхування" (страхуванню відповідальності осіб - власників джерел підвищеної екологічної небезпеки), "Про обов'язкове страхування від повеней" (майнове страхування), "Про обов'язкове страхування від метеорологічних небезпечних явищ" (майнове страхування) і ін.;

- створення пільгових умов для розвитку добровільного майнового страхування (майно усіх видів власності) і особистого страхування (страхування на випадок втрати працездатності, на випадок смерті, на дожиття до визначеної кількості років у зоні встановленого рівня забруднення та ін.).

В умовах економіки перехідного періоду мають місце серйозні проблеми фінансового характеру, пов'язані з попередженням техногенних аварій і локалізацією стихійних лих, компенсацією збитків і ліквідацією наслідків. Назріла необхідність у створенні економічного механізму, який би дозволив втягнути в рішення проблеми якомога більше коло суб'єктів економічних відношень [29, c. 61].

Крім того, доцільно сформувати методичне забезпечення системи обов’язкового екологічного страхування в регіоні, що охоплює оцінку екологічного ризику суб'єктів господарювання, формування системи страхових нормативів екологічного аудиту виробничих об'єктів для обов'язкового екологічного страхування в регіоні. Для успішного впровадження системи обов'язкового екологічного страхування в регіоні треба мати добру інформаційну підтримку.

Запровадження системи обов'язкового екологічного страхування в регіоні гарантуватиме відшкодування збитків, завданих аваріями з екологічними і соціально-економічними наслідками всім зацікавленим сторонам; забезпечуватиме ліквідацію екологічних наслідків аварій у найкоротший термін; фінансову стійкість підприємств на випадок аварій; знижуватиме екологічний ризик підприємств шляхом посилення контролю за їхньою виробничо-господарською діяльністю і додатковим фінансуванням робіт, спрямованих на захист навколишнього природного середовища, з позагалузевих джерел.

Екологічне страхування є принципово новим методом формування фінансових ресурсів для розв'язання екологічних проблем регіону.

Принципова схема руху фінансових ресурсів при екологічному страхуванні могла б мати такий вигляд:

— страхувальники (підприємства-платники екологічних платежів) перераховують до об'єднаного екологічного фонду екологічні платежі й штрафи у встановленому законодавством порядку;

— екофонд створює фонд екологічного страхування у формі внутрішнього субрахунку;

— екофонд укладає зі страховиком договір екологічного страхування, де страхові ризики і відповідальність деталізовані щодо всіх зазначених підприємств-платників (екоплатежі), або серію договорів за дорученням від кожного підприємства-платника;

— у разі позитивної ухвали Держкомекології України 50% сумарних перерахувань передається страховикові як страховий внесок за договором екологічного страхування;

— при укладанні договору страхування екофонд (за узгодженням із підприємствами-страхувальниками і Держкомекології України) вносить у договір страхування перелік природоохоронних заходів страховика;

— в умови договору страхування в обов'язковому порядку мають входити контроль і допомога тимчасово вільними коштами страховику (у межах страхового внеску) з боку Держкомекології України як представника суб'єктів господарювання [16, 184-187].

Отже, комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дасть змогу: скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій; підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище; забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення; посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності.