Загальні вправи для релаксації (звільнення від зайвого м'язового напруження)

1.

Запропонувати всій групі походжати аудиторією.

Завдання на вправу: спробувати заповнити весь можливий простір; знайти природне положення в просторі класу; знайти своє місце в аудиторії; звернути увагу на світло, колір тощо; знайшовши місце з урахуванням зазначених умов – зупинитися; зорієнтуватися навколо; місце має бути максимально комфортним (зручним).

2.

Продовжувати ходіння по аудиторії.

Завдання на вправу: уважно слухати себе, свої відчуття; знайти місце, де максимально некомфортно; зупинитися; порівняти його з першим місцем (з першої вправи, де було максимально комфортно).

3.

Продовжувати ходіння по аудиторії.

Завдання на вправу: знайти місце, де виникають почуття ревнощів; зупинитися; проаналізувати відмінності від другого місця (з другої вправи, де було максимально некомфортно).

4.

Продовжувати ходіння по аудиторії.

Завдання на вправу: знайти місце, де виникає почуття радості; зупинитися; проаналізувати відчуття; порівняти з попередніми трьома ситуаціями.

5.

Продовжувати ходіння по аудиторії.

Завдання на вправу: заплющити очі; зіткнувшися з колегою, спробувати довідатися про нього якомога більше, не розплющуючи очей; уникати брутальних доторків.

На завершення цього розділу доцільно влаштувати змагання. Учасники попарно стають обличчям один до одного на відстані простягнутої руки до плеча партнера. Партнери добираються відповідно до зросту (довжини рук). Мета вправи полягає в тому, щоб поштовхом руками рук товариша (у тильний бік долонь, інших ділянок торкатися не можна) або, навпаки, швидким забиранням своїх рук вивести партнера з рівноваги, інакше кажучи, змусити його зійти з місця хоча б однією ногою. Перемагає у цій вправі, як правило, найбільш ненапружений, вільний студент.

Для обгрунтування сказаного наведемо нескладне завдання, яке ми іноді пропонуємо студентам на підтвердження безпосереднього зв'язку наших бажань та м'язових напружень. Інакше кажучи, м'язи миттєво реагують не тільки на конкретний подразник - припустимо, тепло чи холод, але й на уявлюваний об'єкт.

Два студенти стають обличчям один до одного (можна й групу на тих самих умовах) і кладуть свої долоні на підставлені долоні партнера (торкаються тильними боками). Таким чином, перший (його руки знизу) повинен відчути у процесі виконання завдання поважчання або полегшання ваги рук партнера, які вільно лежать згори. Другому студентові, руки котрого лежать згори, педагог пропонує завдання, наприклад: "Подумайте про те, чого Вам більше кортить: зірвати яблуко, що висить у Вас над головою, чи підняти з підлоги десятидоларову купюру". Тієї миті, коли студент отримує завдання, його м'язи, обминаючи свідомість, миттєво відреагують, і "нижній" студент, як правило, відчує зміну ваги долоні партнера.

Це завдання ще раз доводить зв'язок уваги (уяви) з фізичною діяльністю (психофізичною свободою) педагога.

У результаті запропонованих вправ, й не тільки їх, ми надаємо цілковиту свободу педагогу і студентам у вигадуванні нових вправ, студенти практично вивчають м'язову структуру свого тіла, навчаються знаходити ту дільницю, на якій виникло напруження, й здобувають здатність швидко зліквідовувати виникле зайве напруження. Вони повинні виробити в собі звичку постійно контролювати своє тіло й установлювати правильний розподіл м'язової енергії. Спочатку цей контроль матиме довільний характер, як показано вище на рисунку 3. Не треба лякатися того, що спочатку він може спричинити ще більшу несвободу, ще більше напруження. Тому тим, хто навчається, доведеться докласти значне вольове зусилля, щоб подолати напруження, але це тільки на першому етапі. Поступово контроль почне здійснюватися мимовільно.

У цей період опанування педагогом (майбутнім педагогом) нового руху спостерігається інстинктивне прагнення організму скоротити зайві ступені свободи, згадані вище, - йде боротьба з реактивними силами рухового апарату. Це призводить до жорсткої фіксації суглобів працюючого органу та надмірного напруження всіх груп м'язів. Природні суглобові ступені свободи немовби замикаються, що призводить до скутості всього тіла та марнотратної роботи необхідних груп м'язів. При опануванні нової координації часто-густо спостерігається характерне явище – вчителю-початківцю дуже важко передбачити, яка сама міра свободи необхідна й який реактивний вплив справить вона на стан психофізичної свободи, що спонукає заздалегідь інстинктивно страхуватися проти всіх ускладнень руху, що виникають.

Істотне звільнення настає мірою опанування послідовності й структури нової координації, поступово звільнюються одна за одною затиснені до цього ступені свободи. Рух стає вільним, заощадливим, зі значно меншими витратами м'язової енергії.

Впорядкування руху в результаті тренування приносить звільнення тих фуп м'язів, які не потрібні для цієї дії. Суглоби звільняються від скутості, організм знаходить потрібні форми руху, за яких реактивні сили дістають упорядкованість і ритм, а отже – завершеність, доцільність і красу.

Тут важливо не забути про зазначену раніше паралельність цих вправ щодо завдань на увагу. Як уже було сказано, проблеми уваги й напруження тісно пов'язані, тому й розв'язання вони вимагають комплексного. На підтвердження сказаного вище звернімося до загальновідомої тези К.С.Станіславського, котрий стверджував: "зв'язок між тілом та душею є пороз'єднуваним. Життя першого породжує життя другої й навпаки. У кожній фізичній дії, якщо вона не просто механічна, а оживлена зсередини, прихована внутрішня дія, переживання"¹. А де переживання, там емоції, викликані певними почуттями, тобто вся

1. Станиславский К.С. Собрание сочинений: В 8-ми т. – М., 1963. – Т.4. – С. 327

складність життя людського духу. "Що ж стосується життя людського духу, - писав К.С.Станіславський, - то воно створюється невловним, примхливим, невсталеним почуттям, ледь відчутним на самому початку, під час свого зародження. У порівнянні з грубезними м'язами тіла, які здійснюють рухи й дії, почуття можна порівняти з павутинням. Скільки павутиння потрібно сплести, щоб протиставити його силі грубезних м'язів"¹.

Тому, розробляючи шляхи, засоби й способи оволодіння професійними почуттями, К.С.Станіславський рекомендує спочатку позбуватися м'язового напруження: "Це м'язове напруження, яка сягає свого максимуму в тих випадках, коли актор намагається розв'язати яке-небудь особливо складне для нього сценічне завдання, поглинає масу внутрішньої енергії, відволікаючи її від діяльності вищих центрів"².

Відтак К.С.Станіславський рекомендує навчитися управляти власною увагою: "Друге моє спостереження полягає в тому, що приплив творчих сил значно гальмується у актора думкою про зал для глядачів, про публіку, присутність якої немовби пов'язує його внутрішню свободу й заважає йому повністю зосередитися на своєму художньому завданні"³.

Й нарешті, якщо педагог зуміє усунути зазначені істотні перешкоди на шляху до мети, настає найголовніша праця щодо професійної підготовки - захоплюючий своїми злетами та розчаруваннями процес розвитку в собі найнеобхіднішого дару вчителя - творчої фантазії. "Без сильно розвиненої рухливої фантазії неможлива ніяка творчість - ні інстинктивна, інтуїтивна, ні підтримувана внутрішньою технікою, - пише фундатор "системи". - При піднесенні ж її у душі митця прокидається цілий світ образів і почуттів, які спали в ній, іноді глибоко занурившися в царину несвідомого"⁴.

Напрямок думок К.С.Станіславського збігається з головними тезами сучасних наукових праць з психології та педагогіки, які досліджують вплив несвідомого на процеси педагогічної творчості. Щоб обгрунтувати наші спроби допомогти тим, хто навчається, відчути моменти цілковитої зосередженості на педагогічній творчості своїх духовних і фізичних сил, зупинимося на судженнях психологів про природу несвідомого та особливості виникнення художнього почуття.

"Несвідоме - це сукупність психічних явищ, неусвідомлюваних суб'єктом"⁵.

Проблему несвідомого вчені розробляють головним чином у зв'язку з теорією установки Д.М.Узнадзе. Не претендуючи на глибокий аналіз досліджень у цій галузі, ми звертаємося до тих тверджень і гіпотез, які допомагають переконатися, що потужний емоційний імпульс залучає до процесу творчості всю "нацюхвилинну особистість" педагога з її існуючими на цю мить настроями, почуттями, устремліннями, життєвим досвідом, установ ками; емоції підносять образи та почуття із царини несвідомого до рівня свідомості.

При дослідженнях педагогічної творчості, стверджують психологи, необхідно мати на увазі, що хоча сила, яка спонукає до творчості, виявляється й бере участь у свідомій діяльності творця, за походженням вона є несвідомою, й що окремі думки, емоції або почуття, які виникають на різних етапах творчого процесу, являють собою продукт, багато які властивості якого не виводяться з елементів, що маються на увазі як його складники. Про це ж пише К.С.Станіславський, захищаючи свій метод творчого виховання актора від звинувачень у тому, що, використовуючи за допомоги уяви особистий емоційний досвід актора, він тим самим обмежує коло його ролей межами цього досвіду. "Думка ця грунтується на чистісінькому непорозумінні, позаяк ті елементи дійсності, з яких творить свої нечувані творіння наша фантазія, теж беруться нею з нашого обмеженого досвіду, а

1. Там же. - С.366.

2. Станиславский К.С. Собрание сочинений: В 8-ми т. - М., 1955. - Т.З. -С.234.

3. Там же. - С.236.

4. Там же.

5. Психологический словарь / Под ред. В.В.Давыдова. - М., 1983. - С.32.

багатство й різноманітність цих творінь досягаються лише комбінаціями запозичених з досвіду елементів"¹.

Д.М.Узнадзе пояснив несподіваність творчих рішень раптових інтуїтивних прозрінь, незалежних від свідомої волі творця, активністю установки: "Все це неважко збагнути, якщо ми пригадаємо, що засадовою стосовно художньої творчості є установка. Вона готується заздалегідь і раптово проявляється у свідомості. Раптово, позаяк установка не є феноменом свідомості"².

Саме ця установка й є тим грунтом, на якому здійснюється процес будь-якої психічної діяльності, в тому числі й розв'язання нових творчих завдань.

Викладання спецкурсу показало, що пропоновані завдання дістають несподівано глибокий відгук у царині емоційного життя студентів. Згідно з твердженнями психологів, саме емоційність, вибіркове ставлення до дійсності дають педагогу можливість більш яскраво й визначено виразити себе, свою сутність, бути не тільки тим, хто відображає, але й тим, кого відображають. Інакше кажучи, "людина, стикаючися з дійсністю, відбирає те, що співзвучне її душевному складу. Якщо життєва тема потрапляє в резонанс з особистісними особливостями людини, виникає контакт, який стимулює творчість"³.

Ось чому необхідно розвивати підсвідому царину вчителя, оскільки саме вона - підсвідомість - і буде головним професійним засобом у практичній педагогічній діяльності.