В.Ц. Абрамян педагогічна майстерність

КИЇВ

2004 р.

Концептуальними засадами навчального посібника є уявлення про увагу, психофізичну свободу, уяву та фантазію, дію, спілкування й мовлення як про найважливіші складові педагогічної технології й техніки, які за умови достатнього розвитку й постійного вдосконалення переходять у педагогічну майстерність, яка, у свою чергу, є засадовою для педагогічної творчості.

Книга розрахована на викладачів психолого-педагогічних дисциплін,слухачів педагогічних спеціальностей, магістрів тощо.

ВСТУП

Подальше вдосконалення системи народної освіти України висуває перед педагогічною наукою шерег складних і відповідальних завдань, пов'язаних з науковим обгрунтуванням цілей, завдань, змісту, форм, засобів і методів навчально-виховної діяльності на різних щаблях системи освіти. Розв'язання цих завдань можливе лише на підставі розширення й поглиблення науково - педагогічних досліджень, залучення до дослідницької царини нових питань і проблем, зумовлених реальними потребами суспільного розвитку.

В Законі України "Про освіту" зазначено: "Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості й найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання піднесених моральнісних цінностей, формування громадян, готових до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій підставі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, збагачення народного господарства кваліфікованими робітниками, фахівцями"¹.

Нас цікавлять питання й проблеми,пов'язані з професійною підготовкою майбутнього вчителя, а саме формування техніки й технології педагога засобами театральної педагогіки, тобто методикою навчання й виховання актора. Гадаємо, що порушення цієї проблеми є логічним, оскільки за сучасних умов система педагогічної освіти має істотно випереджати сьогоднішні вимоги суспільства як щодо кількісного, так і особливо щодо якісного рівня підготовки кадрів, працювати на перспективу.

У зв'язку з цим є рація нагадати про розроблювану Л.С.Виготським тезу: "Навчання тільки тоді є добрим, коли воно є творцем розвитку. Воно пробуджує й викликає до життя цілу низку функцій, які перебувають у стадії визрівання й розвитку"².

Навчання повинне забігати наперед розвитку, прискорювати його й спричиняти новоутворення.

Отже, одним з найважливіших завдань педагогічної науки є підготовка такого фахівця, який відповідає цілям, змісту, методам і засобам навчання й виховання підростаючої генерації. При цьому йдеться не тільки про підготовку розуму й рук людини до виконання заздалегідь визначених функцій, але й про незмірне більше - психофізичний склад виховуваного нами студента - майбутнього вчителя - має бути сформований і на рівні свідомості, і на підсвідомому рівні з установкою на педагогічну діяльність, яку йому належить здійснювати. Включення елементів театральної педагогіки у підготовку майбутнього вчителя зумовлює формування особистісної царини фахівця, яка відповідає викладеним вище вимогам.

Суспільство мірою свого розвитку висуває дедалі складніші й різнобічніші вимоги до системи народної освіти. Для задоволення цих вимог наука, техніка, виробництво, царина духовного життя суспільства та освіта мають розвиватись як єдина система.

Очевидно, тому докорінним, революційним змінам у зовнішньому щодо системи освіти середовищі й особливо у педагогічній науці мають відповідати істотні зміни і в системі освіти. Крім цього, "школа повинна орієнтуватися на завтрашній день розвитку. Від природи в душі дитини закладений величезний потенціал, щоб стати людиною й піти у безсмертя людиною"³,казав у своїй лекції в Українському державному педагогічному університеті ім.М.П.Драгоманова знаний педагог-новатор, доктор психологічних наук Ш.О.Амонашвілі. Тому цілями педагогічного процесу вищої школи мають стати формування особистості, вироблення таких світоглядних позицій, установок щодо навчання та фаху, активності, самостійності, ініціативності, які забезпечать здатність і

1. Закон України «Про освіту»// Освіта.- 1991.- 25 червня.

2. 2.Выготский Л.С. Конкретная психология человека // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. - 1986. - № 1. - С.12.

3. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. - Київ, 1991. -С.9.

готовність випускника вузу як майбутнього представника інтелігенції до високих досягнень для суспільства. Ця мета й об'єднує всі компоненти та всі рівні розгорнутого в часі процесу формування й виховання особистості в єдину комплексну систему. Отже, головну увагу необхідно зосередити на необхідності розробки ефективних шляхів і засобів професійної підготовки студентів педагогічних вузів і вдосконалення педагогічної майстерності вчителів.

Відомо, що професійна майстерність учителя за своєю структурою є багатогранною, де головним і визначальним моментом є особистість педагога, але як один з найважливіших компонентів майстерності розглядається й педагогічна техніка,репрезентована системою емоційно - виразних засобів (голосових, моторних, мімічних, пластичних тощо), які забезпечують технологію педагогічної діяльності й найповніший прояв педагогічного потенціалу вчителя. На думку Ю.М.Кулюткіна, творчий потенціал учителя складається із системи знань, умінь, переконань; розвиненого почуття нового; високого рівня мислення, його гнучкості,нестереотипності та оригінальності, здатності швидко змінювати прийоми дій відповідно до нових умов діяльності¹. Отже, постає питання, наскільки знання про багатоманітність настроїв, пристрастей, афектів, станів необхідні педагогам?

Художники, які опанували свій фах, знають не тільки найрізноманітніші назви фарб, але й технологію їх виготовлення, й секрети виникнення найбагатоманітніших відтінків, які налічують сьогодні тисячі кольорових тонів. Нам здається, що педагогу-професіоналу, щоб уміти впливати на учня, пробуджуючи в ньому "почуття добрі", необхідно знати про способи свідомого управління емоціями й почуттями якомога більше.

У зв'язку з цим цікаво навести висловлювання талановитого художника сучасності Сальвадора Далі, котрий, на думку багатьох дослідників його творчості, є одним з найзагадковіших і найнепередбачуваніших, найнеканонічніших і найнезрозуміліших митців XX сторіччя. "Я почав учитися з щонайбільшим захватом, але у викладачах Школи образотворчих мистецтв швидко розчарувався... Мені потрібні були вишкіл, загнуздання, строга межа, а мене спонукали байдикувати, сваволити, писати абияк...Я жадібно розпитував їх про живописні прийоми, про те, скільки брати фарби і скільки олії, мені треба було знати, як робиться щонайтонший шар фарби, але я рівнісінько нічого не домігся...Спливе ще багато років... перш ніж люди нарешті збагнуть, що ієрархію не розбудувати без строгого вишколу, без жорсткої матриці не відлити форму – такою є вища, причому вкрай реакційна істина"².

Ідея про необхідність володіння вчителем педагогічною технологією й технікою була висловлена видатними педагогами минулого й знаними вітчизняними майстрами педагогічної праці Н.К.Крупською, А.С.Макаренком, С.Т.Шацьким та іншими.

Особливе місце у постановці зазначеної проблеми належить А.С.Макаренку. Він заклав підвалини розуміння педагогічної технології й техніки як складників педагогічної майстерності, зробив перші практичні кроки у застосуванні педагогічної технології й техніки, які сприяють розв'язанню найважливіших виховних і навчальних завдань. А.С.Макаренко писав: "Я добивався опанування майстерності, спочатку навіть не вірив, та чи є така майстерність, або чи потрібно говорити про так званий педагогічний хист. Але хіба можемо ми покластися на випадковий розподіл талантів? Скільки у нас таких особливо талановитих вихователів? І чому має страждати дитина, що потрапила до неталановитого педагога? Й чи можемо ми будувати виховання... у розрахунку на талант? Ні. Треба говорити тільки про майстерність, тобто про дійсне знання виховного процесу, про виховне вміння"³.

Значний внесок у методологію і методику вивчення цього питання зробив В.О.Сухомлинський, котрий вважав педагогічну техніку засадовою стосовно професійної культури педагога.

1. Див.: Кулюткин Ю.Н. Психология обучения взррослых. – М., 1985. – С. 24

2. Дали С. Тайная жизнь Сальвадора Дали, написанная им самим. Фрагменты книги // Иностранная литература. - 1991. - № 12. - С.200.

3. Макаренко А.С. Сочинения: В 7-ми т. - М., 1958. - Т.5. - С.233 - 234.

Разом з тим аналіз спеціальної літератури з теми показав, що широке вивчення проблеми майстерності вчителя почалося лише у 50-ті роки.

У процесі інтенсивного вивчення професійної майстерності вчителя питання педагогічної технології й техніки висвітлювалися в спеціальній літературі або побіжно, або як частина проблеми. В одних випадках їх заторкували у зв'язку з вивченням якісних характеристик професії вчителя та аналізом різних варіантів авторитету педагога(М.Д.Левітов, О.Г.Ковальов,М.Ф.Петров та ін.). В інших випадках на педагогічну технологію й техніку посилалися при вивченні проблеми педагогічного такту (І.М.Клєбанов, Г.С.Прозоров, І.В.Страхов, Д.Ф.Самуйленков, Є.Я.Татаринова та ін.). Педагогічну технологію й техніку розглядали і як частину культури професійного спілкування (Я.І.Бурлака, А.В.Мудрик, Л.І.Новікова та ін.). Багато які автори бачили педагогічну технологію й техніку як частину проблеми професійно-моральнісних якостей вчителя (Ф.Н.Гоноболін, Е.Г.Костяшкін, І.І.Чорнокозов, В.М.Чорнокозова та ін.).

Шерег дослідників пов'язує володіння педагогічною технологією й технікою зі зростанням творчого потенціалу вчителя та індивідуальним стилем його діяльності (Ю.П.Азаров, Ю.Л.Львова, Л.С.Шубіна та ін.).

У великих монографічних працях, присвячених майстерності педагога і педагогічним здібностям (Н.В.Кузьміна, В.О.Сластенін, О.І.Щербаков та ін.), педагогічна технологія й техніка розглядаються у зв'язку з іншими навчально-виховними питаннями.

Разом з публікаціями, які теоретично розкривають та узагальнюють проблеми педагогічної технології й техніки, у низці вузів країни вжиті практичні дії щодо навчання студентів інструментарію педагогічної технології й техніки. Особливо цікавими нам уявляються дослідження Г.І.Баланюка, В.П.Безпалька, Я.І.Бурлаки, Е.О.Гришина, І.А.Зязюна, В.А.Кан-Каліка, М.В.Кларіна та інших учених. У цьому ж шерегу перебуває досвід Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г.Короленка, який є істотним внеском у розроблювану тематику.

Ці дослідження й практичні розробки слід відзначити як позитивне явище та як перші кроки у вивченні найважливіших питань професійної підготовки вчителя.

Поряд з цим у зазначених дослідженнях педагогічна технологія й техніка розглядаються часто вельми розпливчасте (Г.І.Баланюк, В.О.Гришин, Ю.М.Турчанінова та ін.), в інших - однобічно (Ю.С.Василенко, О.П.Єршова та ін.). Отже, у теоретичній і практичній спадщині наявні лише постановка проблеми та підходи до її розв'язання.

На підставі аналізу сучасного стану теорії і практики зроблено висновок про недостатню вивченість найважливішої в сучасній практичній педагогіці теми й необхідність її подальшої розробки як теоретично, так і практично, оскільки у ході здійсненого дослідження виявилася необхідність розв'язання завдань, пов'язаних передусім з послідовністю педагогічно доцільних дій, навчанню основам педагогічного спілкування, розвитку уяви й фантазії, формуванню психофізичної свободи, вихованню навичок професійної уваги, мовної підготовки майбутнього вчителя.

Крім цього, нам здається, що дослідники педагогічної науки не приділяють належної уваги психолого-педагогічному процессу на рівні підсвідомості, про що згадувалося вище. Підтвердження цієї думки подибуємо й у І.А.Зязюна: "Кожний, хто обрав педагогічний фах, зіткнеться з тим, що в теорії педагогіки немає розділу,присвяченого розвитку практичних навичок на рівні підсвідомості,тому ми й звернулися до театральної педагогіки"¹. Уявляється незаперечним, що театральна педагогіка включає в себе способи й методи, за допомоги яких

можна усунути прогалину, яка існує в професійній підготовці педагогів. К.С.Станіславський писав: "Праця над собою... створює відповідну техніку, підвалинами якої є, з одного боку,

1. Основы педагогического мастерства/Под ред. И.А. Зязюна. – м., 1989. – С. 51.

знання природи та її законів, а з іншого - систематичні вправи і звичка, спочатку свідома, але така, що поступово перетворюється на підсвідому або просто механічну (моторну)... Техніка артиста є свідомою. Він використовує десяту частку, доступну в творчості нашій свідомості, для того, щоб пізнати й викликати до життя природним шляхом дев'ять десятих несвідомого творчого життя ролі: несвідоме через свідоме - ось гасло техніки нашого мистецтва"¹.

1923 року А.С. Шафрановій вдалося виявити спільні риси у творчій діяльності педагога та актора – неавтоматизованість значної частини праці, необмеженість її рамками офіційного робочого дня, сполученість цих різновидів діяльності зі специфічними професійними емоціями, складність вимог, які висувають до психіки діяча мистецтв та вчителя їх рід занять, творчий характер їхньої діяльності. Сукупність перелічених моментів логічно веде до висновку про спорідненість діяльностей педагога та актора. Крім цього, багато які дослідники педагогічної діяльності відзначили необхідність яскравого, заразливого, переконливого викладу навчального матеріалу.

Діяльність педагога-практика, як правило, сполучена з мистецтвом. Слід відзначити, що у дослідженні А.П.Пінкевича ще 1920 року наголошувалося: "науковий базис для педагогіки необхідний. Безперечно, що педагогіка засадово наукова, але у завершенні, у своєму практичному застосуванні вона є мистецтвом"²

Проте, на жаль, у подальших дослідженнях ця теза розвитку не дістала. Саме тому нам уявляється професійно необхідною спрямованість на розвиток емоційно-виразно-чуттєвої царини педагога.

1. .Станиславский К.С. Мое гражданское служение России. Воспоминания. Статьи. Очерки. Речи. Беседы.- М.,1990.- С.449.

2. .Пинкевич А.П. Педагогика и наука // Педагогическая мысль. - М., 1920.