6. Недоліки етичного розвитку дошкільників

Етична поведінка дошкільника вимагає постійної уваги з боку дорослих. Не все у ній одразу задовольняє педагогів та батьків. Спостерігається недотримання дітьми правил поведінки з різних причин. Порушення дітьми встановлених у суспільстві правил Г. О. Люблінська назвала провинами. При їх оцінці вихователем та розробці відповідних педагогічних впливів необхідно враховувати мотив порушення правил поведінки. Провини дітей з'являються внаслідок імпульсивності, наслідування поганого прикладу, невміння зорієнтуватись у нестандартній ситуації. Іноді причиною є така ситуація, що вимагає застосування кількох норм, які дитина не вміє співвіднести між собою. Такі провини носять стихійний, багато у чому випадковий характер. Дитина ще недостатньо здатна передбачати результати своїх дій. Те, що їй здається дозволеним, згодом обертається небажаними наслідками: ось для своєї гри вона переставила горщик із рослиною з підвіконня на стіл. Коли батьки на другий день помітили, де стоїть горщик, рослинка зів'яла. Або шукаючи замінник для цукерок, дитина дістала з шафи вітаміни та у процесі гри "В магазин" з'їла їх.

Серед явищ несвідомого порушення поведінки вирізняються витівки, як прояв дитячої активності, ініціативності, оригінальності. Дитина ще недостатньо чітко розмежовує можливе й неможливе, доцільне й недоречне. Так, граючись з ляльками в саду, дівчинка пообривала всі квіти для виготовлення лялькових прикрас. Коли їй потрібні були камінці для зображення цукерок, вона зібрала всі камінці, якими бабуся помітила на грядках місце висівання різних овочів. Для гри "У весілля" потрібна була фата, для якої вона без дозволу використала добре випрасуване покривало з ліжка.

Деякі дитячі витівки зумовлені пізнавальними мотивами, прагненням до експериментування: "А що вийде, коли відкрити кран і закрити пальцем струмінь води?". На жаль, такі експерименти можуть закінчитись трагічно, якщо відбуваються із недбало залишеною дорослими зброєю або з випадково знайденими боєприпасами.

Іншим мотивом витівок є самопізнання. Дитина прагне дізнатись, "що ж я можу?". Їх джерелом виступає розвиток самостійності. Такі витівки межують з пустощами. Дитина порушує правила і чекає реакції дорослого. Так вона перевіряє свою значущість, стверджує своє "я", намагається визначити коло дозволеного.

Окремим випадком є те, що дорослі неправильно називають дитячою брехнею, а по суті своїй є фантазуванням. У дитячих фантазуваннях переплітається реальне та вигадане, тому дорослим важко розмежувати їх із брехнею. Наприклад, Є. В. Субботський згадував такі образи зі свого дитинства: "Ось із розбитого сусідньою дівчинкою носа струменить кров, по вінця заповнюючи об'ємне відро. Ось близька, рідна людина йде шпалами, спотикається об гостру милицю - й шкіра, як панчоха, спадає з пораненої ноги. Не можливо? Так, неможливо. Щось, звичайно, було, але ж не до такої міри. Тут добряче попрацювала дитяча фантазія. Проте якими яскравими є ці образи! Наскільки реальними, справжніми здаються почуттям, лише розум наполегливо стверджує "ні" [141, с. 3]. Головне, що відрізняє дитяче фантазування від брехні, є відсутність корисливого мотиву. Тому дорослі повинні виявити чуйність і розуміння дітей, схильних до фантазувань, ні у якому разі не сварити й не карати їх.

Дошкільники досить рідко вдаються до свідомого порушення норм, коли дитина усвідомлює суперечність між своєю поведінкою і соціально схвалюваним зразком. Мотивом таких провин найчастіше виступає "зробити навпаки", "показати свою значущість", "не послухатись". Всі вони зумовлені негараздами у розвитку самосвідомості дитини, недостатньою увагою до її індивідуальності, блокуванням важливих потреб у визнанні й повазі, в активності, у спілкуванні. Ось малюк з мамою вибирають іграшки в магазині. Дитина просить придбати екскаватор, а мама хоче купити машинку. Навіть не запитавши малюка про його бажання, вона швиденько заплатила гроші за машинку й вийшла з магазину. Під час обіду хлопчик вередував, відмовлявся їсти. Тоді мама почала запитувати "А чого ж ти хочеш?" Такий спосіб поведінки може закріпитися й повторюватись завжди, коли потрібно буде привернути увагу до себе. На цій основі згодом виникають негативні риси особистості дитини: впертість, неслухняність, брехливість.

Впертість виявляється в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, навіть якщо розуміє її абсурдність і нездійсненність. До основних причин упертості слід віднести несправедливе ставлення і приниження гідності дитини; нетактовність дорослих; обмеження самостійності й жорстке ставлення до дитини; ігнорування її особистих бажань.

Найпоширеніші причини дитячої брехні - страх перед покаранням і негативний приклад дорослого. Брехня завжди має корисливий мотив, чим і відрізняється від дитячої фантазії.

Забіякуватість характерна для дітей рухливих, імпульсивних, які не вміють спілкуватися, взаємодіяти з товаришами. Таку форму поведінки дитина починає поширювати не тільки на своїх кривдників, але і на маленьких, слабких, беззахисних. Відчуття своєї сили призводить до ще більшої агресивності і до погіршення відносин з однолітками. Сприяє появі забіякуватості культ сили в сім'ї, неправильна позиція дорослих: "дай здачу!", "покажи свою силу".

ВИСНОВКИ про недоліки етичного розвитку дошкільників:

- при оцінці порушення норм поведінки дітьми необхідно враховувати їх мотив;

- провини дошкільників носять переважно несвідомий і ненавмисний характер;

- недоліки етичного розвитку дошкільника (впертість, брехливість, забіякуватість) слугують сигналом про брак необхідних умов особистісного розвитку.