3. Принципи і методи дослідження феномену політичних комунікацій

Формулюючи механізми дослідження феномену політичних комунікацій вважаємо за необхідне спиратися на наступні методологічні принципи: розвитку, історизму, діалектичної єдності політичної теорії і політичної практики, принцип єдності історичного та логічного, принцип об’єктивності, принцип соціального підходу.

Так як феномен політичних комунікацій не є щось статичне, раз і на завжди дане, а перебуває у постійних змінах, розвивається, то слід відзначити значимість принципу розвитку. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом історизму, який передбачає розгляд феномену політичних комунікацій у конкретно історичних обставинах.

На основі принципів розвитку та історизму можна визначити яким чином змінюється значимість і сутність політичних комунікацій в різні періоди їх розвитку.

Принцип діалектичної єдності політичної теорії і політичної практики вимагає оцінювати, наскільки теоретичні положення стосовно політичних комунікацій, раніше обґрунтовані політологічною наукою, відповідають реальній дійсності, політичній практиці і, в разі їх невідповідності, вносити корективи в теорію.

Принцип єдності історичного та логічного дозволить розглянути основні точки зору щодо політичної комунікації на різних етапах розвитку філософської думки, виокремивши аспект властивого для сьогодення плюралістичного розуміння політичної комунікації.

Принцип об'єктивності орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси становлення розвитку політичних комунікацій. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. При цьому слід вивчити всю систему чинників — позитивних і негативних. Об'єктивність знань передбачає, що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, незалежним від людини законам пізнання. Об'єктивність наукових висновків базується на доказовості наукових фактів.

Принцип соціального підходу застосовується для подолання вульгарного соціологізму, міфологізації реальності політичної, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе значення, коли оцінюють програми, реальні політичні комунікації, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціальнокласових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних комунікацій, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

Специфіка дослідження феномену політичного управління обумовлює необхідність використання загально-філософських методів: аналіз, синтез, дедукція та індукція.

Вагоме місце у системі методів дослідження відіграють також і спеціальні методи, а саме, системний, інституційний, процесуальний, порівняльний, структурно-функціональний.

Системний метод має застосовуватися під час аналізу політичних комунікацій, їх ролі в політичній системі. Він дає змогу розглядати політичні комунікації, з одного боку, як єдину систему, що вміщує ряд елементів, яким властиві якісні характеристики, з іншого - як процес, в якому приймають участь, як складові певні елементи.

За допомогою інституційного методу мають розглядатися особливості здійснення політичних комунікацій з урахуванням існуючої політичної ситуації та інститутів влади. Порівняльний метод дозволяє виявити особливості здійснення розвитку політичних комунікацій.

Використання структурно-функціонального методу дозволяє розглянути структуру та функції розвитку феномену політичних комунікацій.

Важливим засобом у методологічному арсеналі вивчення феномену політичних комунікацій є діалектичний метод. Діалектика виходить з необхідності визнання впливу економічної сфери на політичну. Для подолання вульгарноматеріалістичного підходу треба брати до уваги той факт, що економіка зумовлює політичні процеси лише в кінцевому підсумку й тільки в головних істотних аспектах. На зміст і функціонування політичних процесів великий вплив справляють різні соціальні чинники: історія, мораль, культура, співвідношення класових і національних сил тощо. Політичні комунікації, у свою чергу, є активним і цілісним компонентом, що впливає на всі процеси суспільного розвитку.

Істотне значення має методологічне дослідження суперечностей як джерела й рушійної сили розвитку феномену політичних комунікацій. Через взаємодію суперечливих політичних чинників реалізуються закони політичного життя, якому властиві різні протиріччя: між суб'єктами політичного життя, класами, націями, соціальними групами, особами. Ці протиріччя визначають характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, організацію та функціонування політичної влади а, отже і стан комунікацій. Значний вплив на стан феномену політичних комунікацій мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між політичною практикою і політичними нормами, політичними інститутами і політичною культурою та свідомістю. Розмежування основних і похідних суперечностей сприяє з'ясуванню тенденцій політичного розвитку.

Останнім часом поряд з діалектичним методом набуває поширення синергетичний метод. Синергетика, не будучи жорстко детермінованою сукупністю методологічних принципів та понять, виходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття, а з притаманного їй набору властивостей — взаємопроникнення, відкритості, самоорганізації, випадковості, наявності асиметричних структур, нерегулярності зв'язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосуванні міждисциплінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів розвитку феномену політичних комунікацій.