52. Методика вивчення специфіки функціонування міфологічних та фольклорних образів у творі художньої літератури.

традиція є необхідною умовою існування культури взагалі і мистецтва, зокрема, оскільки гарантує збереження культурного і художнього досвіду, зв’язок і взаєморозуміння поколінь.

Фольклорні та міфологічні образи вже знайомі дітям (при вивченні біблії та міфів, наприклад, Давньої Греції). Тому доцільно прослідковувати їх трансформацію та функціонування у художніх творах.

Відомо, що проблему оволодіння навичками аналізу художнього тексту можна вважати складовою частиною більш загальної проблеми – проблеми формування у студентів наукової компетенції в галузі лінгвостилістичного аналізу та інтерпретації художнього тексту.

Природно тому, що з погляду підвищення ефективності використання в навчальному процесі елементів лінгвостилістичного аналізу художнього тексту виникає необхідність у з’ясуванні статусу таких експресивних засобів художнього тексту, як символи та міфологічні образи, що мають здатність впливати на читача й викликати у нього значні емоційні переживання.

Так, ці образи можемо простежити в Лесі Українки (наприклад, її Прометей), вона в своїй драмі-казці «Лісова пісня» відтворила справжні фольклорні та міфологічні образи. Таке відтворення — це не механічне перенесення фольклорних матеріалів у твір, а складний творчий процес.

Вивчаючи твір, пояснюємо сутність лісовиків, русалок тощо, присвячуємо увагу народним віруванням і їх роді у житті. Звертаємо увагу на інтерпретацію цих міфів у творі. Це буде не тільки вивчення художнього твору, але й урок з народознавства.

53. Методика вивчення мистецького синкретизму літературного твору.

Мистецькі аналогії у процесі вивчення літератури – це вивчення літератури у взаємозв’язках із суміжними образотворчими мистецтвами. Головна мета – формування духовної культури школяра в тісному зв’язку з культурою її народу, розвиток особистісно-зорієнтованого ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні. Основні напрями: музика, образотворче мистецтво, театр, кіно та телемистецство.

При вивченні художнього твору звертаємо увагу на поєднання декількох видів мистецтва у одному творі, для цього підкреслюємо символічність звуків (музика) та кольорів (образотворче мистецтво). Все це сприятиме розумінню творчої позиції автора та допоможе учням оцінити художній твір. Описи природи, портрети персонажів – це також образотворче мистецтво. Тому необхідно підкреслювати значущість мистецького синкретизму в художньому творі.

54. Методика вивчення знакового твору в контексті творчості автора.

Художній твір становить багатоелементну систему. Знаковий твір – це ніби сигнал часу, коли було написано твір, тобто він відтворює т.зв. “ауру”, “дух” часу.

Знак — це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.

Знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених.

Твори деяких письменників мають знаковий характер, несуть енергію високих ідей.

Це твори, які є знаковими для сучасного літературного процесу, є художньо довершеними, але й розраховані на масового читача. Так, наприклад, знаковою є поезія Шевченка «Заповіт», яка несе ідеї демократії, віру в майбутнє. Роман «Собор» Гончара - про необхідність «берегти собори душ», який став романом-попередженням.

Ці твори можна вважати доленосними, епохальними. Потрібно визначати шлях письменника до написання твору та після нього, яку роль він відіграв у його творчості. Твори потрібно детально осмислювати, особливо зважати на головну думку, ідею твору, а також його символіку.

Створення методичної концепції вивчення будь-якого твору, а особливо знакового, починається із визначення пізнавальних, виховних, розвиваючих завдань, які в своїй сукупності складають мету його вивчення.

Важливо також відзначити вплив цього твору на українську літературу в цілому, на віддзеркалення провідних мотивів та образів у творах інших письменників.

Важливо підкреслювати, що майже кожен письменник має в своєму доробку знаковий твір, проте програма з літератури, основу якої становить вища літературна класика, на такий собі набір знакових творів, вивчення яких через цю, вже набуту ними знаковість, загрожує продукуванням шаблонів типу «В поемі «Кавказ» Тарас Шевченко гнівно виступає проти колоніальної політики російського самодержавства щодо кавказьких народів…» і т.д. і т.п. Таке вже було в історії ще радянської школи, коли шкільна інтерпретація соцреалістичної класики («Загибель ескадри» О.Корнійчука, «Прапороносці» О.Гончара і т.п.) перетворилася на суцільні «залізобетонні» шаблони. Але такого зараз не буде. Ми подаємо дітям різні твори на різну тематику, проте не нав’язуємо думок. Вони мають сприймати й усвідомлювати знакові твори по-своєму.

Певна річ, слід відзначити, що за роки незалежності відбулося деяке пожвавлення шкільного життя, зокрема й викладання української літератури. Пояснюється воно послабленням ідеологічного тиску, включенням до програми нових імен, тем.

Учні мають неквапно вчитатися в такі складні й по-справжньому знакові твори, як деякі поеми Шевченка, «Мойсей» Івана Франка, одну з філософських драм Лесі Українки.

Усе це сприятиме розумінню місця знакового твору у творчості письменника та в історії української літератури.