33. Специфіка вивчення історичних подій на уроках літератури.

Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору – вчитель одержує змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів.

Літературні твори описують історичні події, тих або інших історичних осіб. Слід звернути увагу, що історичні події можуть бути відображені з авторської точки зору, а учням потрібно дати об’єктивну оцінку події. Тому використовуємо бінарні уроки (вчитель літератури + вчитель історії).

Ці уроки проводимо при вивченні, наприклад, таких творів: «Чорна Рада» П. Куліша, «Україна в огні» Довженка, при огляді Життя і творчості М. Куліша (учитель історії розповідає про ПСВ, голод 1921 року, політику русифікації, репресії).

Звернення до художньої літератури, в першу чергу до поезії, відкриває можливості створення особливої емоційної атмосфери уроку. Практичний досвід це підтверджує. Наприклад, при вивчення теми “Війна радянської Росії з Українською народною Республікою. Проголошення незалежності УНР” велике психологічне враження на учнів має вірш Павла Тичини “Пам’яті Тридцяти”.

На фоні історичних подій як правило розвивається друга сюжетна лінія (наприклад, кохання тощо).

34. Методика вивчення фольклорного епосу в школі.

Поняття про епос дається у 6 класі. Фольклорний епос є важким для сприймання. Тому поняття «народний» епос розглядається у 10 класі при закріпленні в учнів знань про жанри усної народної творчості. На уроках говорити про роль фольклору в історії української літератури та у житті народу. До фольклорного епосу належать казки (які ми починаємо розглядати у 5 класі), перекази, легенди, анекдоти. Також це історичні пісні та думи. Вони відбівають історію народу. Так, вивчаємо «Зажурилась Україна, бо нічим прожити», «Гей не дивуйтесь добрі люди (національно-визвольна війна 1648-1654 років), «Чи не той то хміль» (Звеличування Богдана Хмельницького», думу «Хмельницький і Барабаш». Подаемо матеріал з історії та фольклору, порівнюємо. У 5 класі вивчаємо казку «Названий дядько», переказ «Запорожці в урочищі Сагайдачному» тощо. У 7 клас «Думу про козака Голоту», «Дума про Самійла Кішку» тощо.

Аналізуємо сюжет та композицію творів, звертаючи увагу на особливості мови (усталені епітети, порівняння). Систему образів порівнюємо з науковими даними про героїв (Самійла Кішку, Хмельницького).

Такі уроки мають сприяти вихованню патріотизму.

35. Методика вивчення оригінальної літератури Київської Русі.

Перш ніж розпочати розмову про оригінальну давньоруську літературу, вчитель перевірить, як засвоїли його вихованці перекладні літературні пам’ятки Київської Русі, релігійні та світські: біблійні книги, апокрифи, житійні повісті та оповідання, патерики, хронографи, повісті про Троянську війну, про Александра Македонського (“Александрія”), про Варлаама і Йоасафа тощо. Відповіді дітей учитель підсумує, зауваживши, що названі ними перекладні літературні пам’ятки були спільними для східних слов’ян, болгар, сербів, молдаван, румунів та візантійців. Для всього православного півдня й сходу Європи єдиними були біблійна, богослужбова, проповідницька, агіографічна, церковно-історична, природничо-наукова та частково світська історіографічна й повістева літератури, зокрема такі популярні збірники, як прологи, пчоли, фізіологи, шестидневи.

Разом з тим характер давньоруської літератури визначали не переклади, а оригінальні твори, що виникли під впливом перекладної літератури на грунті реального життя та на основі власної усної словесності. Жанри та роди оригінальної літератури Київської Русі також надзвичайно різноманітні. У Київській Русі розвиваються літописання, ораторсько-повчальна література, паломницьке письменство. Літературне життя не тільки Києва, а й усієї Русі активізується завдяки заходам князя Ярослава Мудрого, за часів якого при Софійському соборі в Києві було засновано бібліотеку, де велося літописання, перекладалися та переписувалися грецькі книги, складалися оригінальні твори давньоруських книжників; можливо, саме там, вважають дослідники, було укладено перший кодекс руського права, так звану “Руську правду”. Трохи пізніше книжники працювали у Києво-Печерському та Видубицькому монастирях, складаючи твори, які утверджували церковну рівноправність Русі з Візантією, звеличували Давньоруську державу.

“Літопис руський” прийнято ділити на три частини, які в науці дістали назви: “Повість минулих літ”. Київський літопис, Галицько-волинський літопис. Крім того, аж двічі згадується літописець Нестор як автор “Повісті минулих літ” у Києво-Печерському патерику.

Вивчаємо ці пам’ятки, говоримо також про легенду про заснування Києва, «Поученіє» Мономаха, твори Кирила Туровського тощо.

Обов’язково визначаємо місце цих пам’яток в історії української літератури.