43. Методика вивчення речення.

Речення вивчають з 5 до 11 класу. П’ятикласники повторюють відомості про речення (за метою висловлення), відомості про інтонування різних видів речень, про особливості окличних і неокличних речень. Робота вчителя спрямована також на удосконалення пунктуаційної грамотності учнів.

Під час вивчення простого речення особлива увага зосереджується на засвоєнні учнями таких синтаксичних понять як граматична основа, однорідні члени речення, вставні слова, відокремлені члени речення, види речень.

Ознайомлення учнів з двоскладними і односкладними реченнями передбачає насамперед засвоєння їх особливостей за складом граматичної основи.

Під час вивчення членів речення варто звернути увагу на способи їх вираження (не тільки одним словом, а й словосполученням, фразеологізмом).

Важливе значення мають також навички синтаксичного розбору (усний, письмовий, повний, частковий тощо).

Також слід надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу (художні твори).

Складне речення вивчають у 5 класі. Учні повинні розрізняти просте і складне речення, вони мають вміти визначати межі простого речення в складному, перебудовувати прості речення на складні; правильно використовувати складні речення у власному мовленні. Паралельно працюємо над пунктуацією.

У 9 класі поглиблюємо знання з синтаксису складного речення, уявлення про складні речення різних типів.

Виробляємо правила використання простих і складних речень у мовленні учнів з урахуванням пунктуації.

Ефективним є блочний метод, що сприяє узагальненому засвоєнню теоретичного матеріалу і дає можливість систематизувати й узагальнити синтаксичні і пунктуаційні уміння і навички, а також повторювати і закріплювати знання з інших розділів.

44. Методика роботи вчителя-словесника.

Важливою передумовою ефективної педагогічної діяльності є вміння вчителя планувати свою роботу, раціонально використовувати навчальний час, здійснювати розподіл відведених на засвоєння курсу годин з урахуванням конкретних умов своєї праці та головних завдань і напрямів мовної та літературної освіти школярів.

Виділяють 3 напрямки у роботі вчителя-словесника: навчальна, виховна та дослідницька.

До реалізації змісту тієї чи іншої програми вчителеві слід підходити творчо, при цьому дозволяється вносити певні мотивовані зміни, доповнення, здійснювати перерозподіл годин, визначати твори, які вивчатимуться текстуально, а які оглядово. При внесенні якихось змін слід насамперед керуватися такими показниками, як конкретні навчальні умови, читацькі інтереси учнів, рівень їхньої підготовки та стан навчально-методичного забезпечення.

Учитель-словесник спрямовує свою роботу на вивчення, можливостей учня, обставини індивідуального саморозвитку, умови саморозкриття і самореалізації.

Окрім додаткової навчально-методичної літератури, основу професіоналізму вчителя-словесника формує також і його постійне звернення до фахової преси та використання кращих напрацювань колег.

Під час вивчення мови та літератури в усіх класах слід активніше використовувати сучасні педагогічні технології (комп'ютеризоване навчання, інтерактивні види і форми роботи), які збільшують пізнавальну самостійність учнів та мотивують потребу розвитку їхньої читацької та мовної культури. Серед інтерактивних форм роботи на уроках мови та літератури поширення набуває навчальна взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах, що здебільшого застосовуються під час пошуку та аналізу інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, семінарів, різноманітних творчих завдань тощо.

Словесник має регулярно забирати для перевірки зошити як з класними, так і домашніми

роботами.

Робота вчителя-словесника вимагає постійного вдосконалення методів, принципів, прийомів викладання.