39. Структура і методика уроку повторення теми, розділу.

Урок проводиться після вивчення теми або розділу, використовується для систематизації знань. Структура:

1. Організаційний момент.

2. Перевірка д/з.

3. Повідомлення теми та мети уроку.

4. Застосування теоретичних відомостей на практиці:

• граматичний, стилістичний, словотвірний мовні розбори;

• усні і письмові вправи;

• мовні ігри;

• роботи творчого характеру;

• складання таблиць, схем;

• граматичні вправи типу задач;

• заміна в реченнях одних форм іншими;

• с/р з підручниками;

• різна види творчого спілкування;

• коментоване письмо;

• диктанти.

5. Підсумки.

6. Д/з.

40. Структура і методика уроку перевірки й обліку набутих знань, умінь і навичок.

Контроль і корекція знань і умінь здійснюється на кожному уроці. Але після вивчення однієї або декількох підтем або тем вчитель проводить спеціальні уроки контролю і корекції, щоб виявити рівень оволодіння учнями комплексом знань і умінь, і на його основі ухвалити певні рішення щодо вдосконаленню учбового процесу.

При визначенні структури уроку контролю і корекції, доцільно виходити з принципу поступового наростання рівня знань і умінь, тобто: від рівня усвідомлення до репродуктивного і продуктивного (конструктивного) рівнів. При такому підході можлива наступна структура уроку:

7. Організаційний момент;

8. Повідомлення мети перевірки та способу її проведення;

9. Сама перевірка (близько 35 хвилин роботи);

10. Відповіді вчителя на запитання учнів;

11. Підготовка учнів до виконання д/з;

12. Підсумки уроку.

41. Зміст і завдання роботи з мови в 10-11 класах.

Зміст освітньої галузі ґрунтується на принципі наступності між початковою, основною і старшою школою, враховує мовну та літературну підготовку учнів початкової школи.

Навчання мови у старшій школі полягає у подальшому розвитку умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), забезпечуючи комунікативну компетенцію; заохоченні школярів до читання художньої літератури, ознайомлення з фундаментальними цінностями культури; у формуванні гуманістичного світогляду особистості, сприянні розширенню культурно-пізнавальних інтересів, вихованню в учнів поваги до свого та інших культурних традицій.

Найважливішими завданнями курсу української мови в старшій школі є:

- збагачення духовного світу учнів, формування їх світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів;

- удосконалення вмінь орієнтуватися в українськомовній інформації, застосовувати на практиці одержані відомості;

- розвиток умінь вільно спілкуватися у різних сферах та ситуаціях мовлення;

- узагальнення і поглиблення знань учнів про мовлення та мову як суспільні явища;

- удосконалення навичок самостійної навчальної діяльності, розвиток інтелектуальних творчих здібностей учнів.

42. Форми підрядного синтаксичного зв’язку між компонентами словосполучень у науковій та шкільній граматиці і засоби їхнього вираження. Методика вивчення словосполучення.

У науковій граматиці виділяють такі форми підрядного зв’язку між компонентами словосполучення: узгодження (залежне слово у тій самій формі, що й головне), керування (залежне слово у непрямому відмінку), прилягання (незмінне залежне слово приєднується до головного за змістом), підрядносполучникове підпорядкування (залежне слово приєднується до головного за допомогою підрядного сполучника як, аж, ніби, мов, ніж тощо).

У шкільній граматиці розглядають тільки такі способи підрядного зв’язку як узгодження, керування та прилягання.

Вивчення синтаксису починається з вивчення словосполучення. Необхідно показати учням особливості словосполучень:

А) словосполучення, як і слово служить для називання предметів, явищ і т.д.;

Б) словосполучення виражає поширену назву;

В) словосполучення складається мінімум з двох слів, а речення може з одного і багатьох;

Г) словосполучення характеризується підрядним зв’язком, має головне і залежне слова.

Т.ч., словосполучення має сприйматися учнями як мовна одиниця, що містить такий зміст:

А) частина мови, якою виражене головне слово;

Б) частина мови, якою виражене залежне слово;

В) форма залежного слова;

Г) наявність прийменника, що вказує на відношення між головним і залежним словами.

Теоретичне опрацювання словосполучення повинно бути спрямоване на усвідомлення визначення словосполучення, розмежування понять словосполучення і сполучення слів. Учні повинні визначати функцію словосполучення в реченні, класифікувати словосполучення, аналізувати його за будовою й значенням, указувати на характер відношень між залежним і головним словами.

Ці вміння спрямовані на ефективне використання певних видів словосполучень у власній мовленнєвій практиці.

У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу. Це дасть змогу учням свідомо засвоїти структурно-семантичні особливості словосполучення як синтаксичної категорії.