22. Метод проблемного навчання української мови.

У 50-х роках ХХ століття з’явився новий вид навчання, який дістав назву проблемного. Ця концепція, на думку її авторів, має компенсувати недоліки традиційного або пояснювально-ілюстративного виду навчання. Один із авторів, - В Окунь – так визначає сутність цієї концепції: «Проблемне викладання ґрунтується не на передаванні готової інформації, а на отриманні учнями певних знань та вмінь шляхом вирішення теоретичних та практичних проблем. Суттєвою характеристикою цього викладання є дослідницька діяльність учня, яка з’являється в певній ситуації і змушує його ставити питання-проблеми, формулювати гіпотези та перевіряти їх під час розумових і практичних дій».

Основні переваги проблемного навчання полягають у тому, що воно розвиває розумові здібності учнів як суб’єктів навчання; викликає у них інтерес до навчання; відповідно сприяє виробленню мотивів і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; пробуджує їхні творчі нахили; має різнобічний характер; виховує самостійність, активність і креативність учнів; сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, спроможної вирішувати майбутні професійні та життєві проблеми.

Проблемне викладання складається з таких етапів діяльності суб’єктів дидактичного процесу:

• Організації проблемної ситуації;

• Формулювання проблеми;

• Індивідуального або групового вирішення проблеми суб’єктами навчання;

• Верифікації (перевірки, тлумачення і систематизації) отриманої інформації;

• Використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

23. Зміст і значення вивчення розділів «Будова слів» і «Словотвір» в школі.

Зміст:

На основі знань про корінь, префікс, суфікс як значущі частини слова в 5 класі поглиблюється поняття про такі різновиди морфологічного способу творення слів: суфіксальний (комбайнер, тракторист), префіксальний (недруг, задовго), префіксально-суфіксальний (подорожник, прибережний), безсуфіксальний (переказ, заклик), словоскладання (атомохід, лісопарк). Учнів знайомлять з неморфологічними способами творення слів: злиття в одне слово сполучень слів (вічнозелений, довготривалий), перехід слів з однієї частини мови в іншу (вартовий, майбутнє). Вивчається зміна приголосних у коренях слів при творенні іменників і прикметників, а також відповідні правила правопису. Вдосконалюються навички членувати слова за їх морфемним складом (морфемний розбір складних слів, розпізнавання значення морфем); учні навчаються визначати, від якої основи або від якого слова утворилось дане слово (словотвірний розбір).

Опрацьовуючи морфемну будову слів і способи їх утворення, учні навчаються розрізняти форми одного й того самого слова (ракета — ракети) від похідних слів (ракетний, ракетник), оволодівають умінням членувати слова за їх морфемною будовою, знайомляться з системою способів творення слів в українській мові, що сприяє кращому розумінню значення слів і збагаченню словника учнів. Усвідомлення чергування голосних і приголосних у коренях слів пов'язується з поглибленням теоретичних знань з фонетики.

Вивчаючи морфемну будову слів і систему способів словотворення, школярі готуються до усвідомлення і засвоєння багатьох орфографічних правил, а знання системи закінчень змінюваних слів створює необхідну основу для вивчення синтаксису, зокрема засобів зв'язку між словами в словосполученні і реченні.

Вивчення морфемної будови слова і словотворення не завершується опрацюванням відповідних тем — «Будова слова і орфографія» (5 клас) і «Словотвір і орфографія» (5 клас). У процесі викладання частин мови в 6-7 класах поглиблюється поняття про особливості їх словозміни і способи словотворення, вдосконалюються навички морфемного і словотвірного розбору.

Одним із важливих завдань вивчення будови слова і словотворення в 5-6 класах є розширення й уточнення поняття про морфемну будову слова. Вивчаючи морфемну будову слів і способи їх творення, учні усвідомлюють, що є слова прості (літак, ракета), складні (пароплав, атомохід), складноскорочені (комсомол, вуз). Значна кількість простих слів, що не мають форм словозміни, на морфеми звичайно не розчленовуються (тут, там, ой). Але серед незмінних слів є й такі, що на морфеми поділяються, наприклад: добре, недобре. Серед простих слів, що мають форми словозміни, є слова з непохідною (клен, дуб) і похідною (кленовий, дубовий) основами. Складні слова можуть мати в своїй структурі два корені (атомохід, водолаз) або й більше (паровозоремонтний, електро-соковижималка).

Другим завданням вивчення будови слова і словотворення є засвоєння системи понять: закінчення й основа слова, корінь слова, префікс і суфікс, твірна основа, морфологічні і неморфологічні способи творення слів.

Третє завдання — навчання учнів не тільки членувати слова за їх морфемним складом, а й визначати, від якого слова або від якої основи і як утворилось те чи інше слово, який смисловий відтінок вносять у його зміст суфікс, префікс. Усе це має велике значення як для розвитку логічного мислення, так і для засвоєння багатьох орфографічних правил.

Вивчення будови слова і словотвору спрямовується й на те, щоб школярі усвідомили різницю між словозміною і словотворенням, навчилися розрізняти морфологічні і неморфологічні способи творення слів, поглибили знання про зв'язок словотворення з лексикою і морфологією. Необхідно добиватися розуміння учнями того, що в результаті словотворення з'являється слово з новим лексичним значенням, що кожне нове слово оформляється як та чи інша частина мови, що в системі кожної частини мови є свої особливості словотворення.