26. Охарактеризуйте правий та лівий екстремізм. Яка його сучасна ідеологія і політика?

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій [16]. як свідчить суспільна практика, екстремізм можуть породжувати різноманітні чинники: соціально-економічні кризи, різке спадання життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний характер існуючих режимів, жорстоке придушення владою опозиції, переслідування інакомислячих, національний гніт тощо.

Щодо ідеологічних засад екстремізму, то тут треба назвати такі його риси, як цілковите заперечення будь-якої іншої думки, намагання ствердити свою систему політичних, ідеологічних та релігійних поглядів будь-якою ціною, вимога до своїх прихильників беззаперечно підкорятися будь-яким наказам та інструкціям.

У політичній теорії екстремізм традиційно поділяється на «лівий» та «правий». Як свідчить політична практика, ліві екстремісти у своїх поглядах звертаються, як правило, до ідей марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), проголошуючи себе найбільш послідовними борцями «за справу пролетаріату», «трудящих мас»

На противагу «лівим», «праві» екстремісти викривають вади буржуазного суспільства з украй консервативних позицій, тавруючи його за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», брак «порядку» тощо. Найбільш послідовним правоекстремістським політичним рухом є фашизм, що виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії

Екстремізм виявляється в різних формах: екстремізм політичний, націоналістичний, релігійний, екологічний.

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набули нині значного поширення на території багатьох країн світу.

27. Ксенофобія

Ксенофобія - це природна реакція суспільного організму на масове вторгнення чужинців. І корінь її - в неконтрольованому притоці іммігрантів.

Ксенофобія не є якоюсь новою проблемою, вона періодично проявляється в розвитку різних суспільств як реакція на міждержавні та міжетнічні або міжконфесійні конфлікти, як агресивна політична та соціально-психологічна реакція ставлення до чужинців. Це суспільна хвороба, у якої є періоди загострення, поширення та, навпаки, латентного і відносно безпечного існування. Зменшенню гостроти і масштабів цієї суспільної дисфункції сприяє розвиток демократії, зміцнення громадянських прав і свобод, поширення принципу толерантності в суспільному житті.

Але коли виникають серйозні виклики нормальному функціонуванню та відтворенню соціуму національної держави на основі етносу, який створював цю державу, тоді в цьому соціумі посилюються політичні рухи, спрямовані на захист національної ідентичності. Не має універсальних методів розв’язання проблеми націоналізму і ксенофобії (крім загально-демократичних), в кожному конкретному випадку слід шукати свою специфічну рецептуру. І важливо пам’ятати, що зазначену проблему не можна подолати повністю, як і інші соціальні дисфункції. Головне - позбавити її агресивних форм прояву та зменшити.

28. Сутність міжнародних відносин, функції сучасної світової політики

Міжнародна політика — це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між народами, державами і групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

Міжнародні відносини — це продовження за умов міжнаціонального спілкування тих суспільних взаємин, що вже склалися на національному ґрунті у межах конкретної держави. Вони охоплюють усі різновиди громадських і приватних, політичних та інших відносин, які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами чи ідеями.

Міжнародна політика ставить перед собою наступні головні цілі:

- створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації всіма державами своїх внутрішньополітичних цілей і завдань;

- активна співпраця і взаємодія з усіма суб'єктами світового політичного процесу з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед збереження цивілізації;

- участь у міжнародному поділі праці та пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами й духовними цінностями;

- захист прав людини взагалі та кожного громадянина тієї чи іншої держави зокрема;

- об'єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму;

- спільна ефективна участь у розв'язанні глобальних проблем сучасного світу.

При реалізації як своїх зовнішньополітичних завдань, так і завдань міжнародної політики кожна держава здійснює низку притаманних їй функцій:

1) оборонну, яка має на меті захист і збереження територіальної цілісності та суверенітету держави, прав та інтересів її громадян;

2) регулятивну, що полягає у визнанні суб'єктами міжнародних відносин закріплених міжнародними правовими актами норм, принципів, традицій міжнародного спілкування;

3) інформаційно-представницьку, яку здійснюють відповідні органи, що репрезентують державу на міжнародній арені;

4)організаційно-посередницьку, котра полягає у втіленні в життя зовнішньо- і внутрішньополітичних концепцій, доктрин і програмних установок даної держави;

5) інтегративну, зміст якої виявляється в тому, що через міжнародні відносини забезпечується існування всього міжнародного співтовариства.

Реалізація окреслених функцій безпосередньо залежить від конкретної історичної та міжнародної обстановки, ступеня розвитку суспільства і держави, зв'язків країни із зовнішнім світом та її спроможністю відігравати конструктивну роль у світовій політиці.

29. Які цінності можна вважати пріоритетами в зовнішній політиці?

Зовнішня політика – це частина міжнародних відносин, діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів та потреб на міжнародній арені.

Зовнішня політика – складна система відносин між суверенними державами чи визнаними міжнародним співтовариством політичними утвореннями, що мають свої особливі (для держав – національні) інтереси. Кожна держава зобов’язана будувати свою зовнішню політику, виходячи із своїх власних інтересів та інтересів своїх партнерів.

Зовнішня політика будь-якої держави є продовженням внутрішньої політики. Головна мета зовнішньої політики – забезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення національної безпеки та добробуту народу.

Держава, реалізуючи свою зовнішню політику, ставить перед собою такі головні цілі:

-Створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації всіма державами своїх внутрішньополітичних цілей і завдань.

-Активна співпраця і взаємодія з усіма суб’єктами світового політичного процесу, з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед, збереження цивілізації.

-Участь у міжнародному поділі праці та пов’язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винагородами й духовними цінностями.

-Захист прав людини взагалі та кожного громадянина тієї чи іншої держави зокрема.

-Об’єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму.

-Спільна ефективна участь у розв’язанні глобальних проблем сучасного світу.

-До об’єктивних засад зовнішньої політики сучасної держави відносяться:

-Стан економіки країни та економічних відносин у регіоні в світі в цілому.

-Різноманітні об’єктивні інтереси країни, груп країн у системі міжнародних відносин.

-Географічні та природні умови країни, регіону.

-Існуючі міжнародні організації та установи.

-Ратифіковані міжнародні колективні та двосторонні договори, конвенції тощо.

-Міжнародні та регіональні традиції, звичаї, ритуали тощо.

-Національний склад населення країни або регіону.

До суб’єктивних засад зовнішньої політики держави відносяться:

-Особисті якості людей, які працюють у апараті зовнішньополітичних установ, їх компетентність, патріотизм, відданість інтересам країни.

-Якість підготованих та підписаних зовнішньополітичних документів.

-Настрій, суспільна думка серед населення сприводу основних проблем, напрямів зовнішньої політики.

30. Чому війна не може бути засобом досягнень будь-яких цілей,продовженням політики і іншими засобами?

Війна — це складне соціальне явище, яке відображає стан соціальних відносин, особливості попереднього розвитку суспільства. Розрізняють війни визвольні й загарбницькі, локальні (регіональні) й світові, двосторонні та коаліційні, із застосуванням звичайної зброї чи засобів масового знищення.Оскільки світове співтовариство ще не може уникнути війн у практиці міжнародного спілкування, воно формулює в основних нормах міжнародного права головні вимоги щодо їх ведення.Недотримання цих правил ведення війни вважається воєнним злочином, і той, хто його вчинив, має бути покараний.

Гуманізація суспільних відносин, дедалі ширше визнання основних прав людини і прагнення дотримувати їх (насамперед права на життя), створення нових типів озброєнь, які можуть спричинити глобальний ядерний конфлікт і знищення людства, ускладнення можливостей контролю, зростання загрози несанкціонованого, випадкового застосування атомної зброї — усе це зумовлює неприйнятність у нинішніх історичних умовах війни як засобу досягнення політичних, економічних, ідеологічних та інших цілей.Війна більше не може бути знаряддям політики, оскільки у ракетно-ядерному конфлікті переможців не буде. Люди дедалі глибше усвідомлюють, що альтернативою загальному миру може бути лише загальне знищення й загибель людського роду

У суспільстві завжди існували засоби мирного розв'язання міжнародних спорів. Найпоширеніший серед них — дипломатія, тобто інституція, спеціально призначена для здійснення зовнішньої політики держави мирними засобами. У сучасному світі вона постає одним з найважливіших засобів здійснення міжнародної політики.

Велика роль у міждержавних відносинах належить не лише дипломатичним органам та інституціям, а й позаурядовим, недержавним структурам. Різноманітні економічні, наукові, культурні, релігійні та інші зв'язки й ініціативи здійснюють партії, громадські організації, окремі громадяни країни без використання офіційних каналів. У сучасному світі дедалі більша частка економічних, торговельних, соціальних та інших зв'язків між країнами та народами здійснюється у приватному порядку. Дипломатія спирається на принципи і норми міжнародного права.

31. Глобальні проблеми людства і можливі шляхи їх політичного розв’язання

Класифікація глобальних проблем така:

1) політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти);

2)природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми Світового океану тощо);

3)соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, проблема бідності та ін.);

4)наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Демографічна проблема.

Екологічна проблема.

Серед глобальних екологічних проблем найважливішою є проблема загрози екологічної кризи. Як негативний наслідок антропогенних впливів на географічну оболонку, окреслились наростання таких змін глобального характеру, які можуть призвести до незворотних явищ у біосфері. Найлогічніший шлях відвернення еко­логічної кризи полягає в організації раціонального використання природи.

Глобальні екологічні проблеми мають економічний, соціальний та технічний ас­пекти. Це стосується, наприклад, проблем раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості, розвитку енергетики, використання земельних ресурсів і виробництва продовольства, використання ресурсів Світового океану.

Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності і якості життя людини виплива­ють з усвідомлення того, що вона є головною цінністю планети Земля. Тому поряд із упорядкуванням і стабілізацією демографічних процесів людство має вирішити пробле­ми забезпечення життєдіяльності (продовольство, житло, енергія, знаряддя праці то­що) та якості життя людини (добробут, освіта, культура, охорона здоров'я та ін.).

З-поміж міжнародних соціальних проблем найважливішою є проблема збережен­ня миру на Землі. В світі накопичено багато смертоносної зброї, в тому числі ядерної, зберігаються чинники, що стимулюють витрати на військові потреби, продовжуються міжнародні та міжнаціональні конфлікти. Досягнення миру в усьому світі можливе тільки за умови взаєморозуміння і всебічного співробітництва країн і народів світу.