15.Функції політичної системи

Всі елементи політичної системи взаємодіють і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:

1. Регулятивна – виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

2. Інтеграційна – вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

3. Дистрибутивна (розподільницька) – передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

4. Реагування – відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

5. Легітимізації – діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.

6. Політичної соціалізації – залучення людини до політичної діяльності суспільства.

7. Артикуляції інтересів – пред´явлення вимог до осіб, які виробляють політику.

8. Агрегування інтересів – узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.

9. Політичної комунікації – припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.

10. Стабілізації – забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

Головним для функціональності системи є забезпечення стану динамічної рівноваги шляхом адекватної переробки імпульсів.

16. Особливості політичної системи України.

Політичну систему України можна охарактеризувати:

1. відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися в не стабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т.ч. й в середині державного механізму;

2. система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;

3. молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;

4. централізована, з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

5 система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування сучасного суспільства;

6. перехідна від закритої до відкритої;

7 система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації;

8. перехідна від не правового до правового типу;

9. легітимна для більшості населення;

11. миролюбна, неагресивна;

12. позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

13. система, яка поки що не здатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту всіх основних верств населення, але яка зберігає елементи „соціальної держави";

14. світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

15. етатизована (одержавлена);

16. система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

17 система з політичним домінуванням певних соціальних верств „реформованої традиційної номенклатури", нової „номенклатури" та ін.

17. Історичні типи і форми держави

Історичний тип держави - це сукупність важливих ознак, характерних для всіх країн, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин, що виражають соціально-змістовну (класову) суть і соціальне призначення держави.До основних причин зміни типів держав і права належать: зміна виробничих відносин у результаті розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури

Історії відомі такі історичні типи держав:

- рабовласницька держава - найдавніша держава, що виникла у 4-3 тисячолітті до н. е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон . У цих державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка; найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими - авторитарний, деспотичний.

- феодальні держави - виникають в Європі в 5-6 ст. н. е. на основі рабовласницьких держав, що потерпіли крах. Формами держави були ранньофеодальна монархія, представницька монархія; абсолютна монархія і феодальна міська республіка.

- буржуазна держава - виникає у результаті революцій 17-18 ст. внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. Формами такої держави були конституційна монархія, парламентарна та президентська республіки.

- буржуазна держава - виникає у результаті революцій 17-18 ст. внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. Формами такої держави були конституційна монархія, парламентарна та президентська республіки.

- держава соціально-демократичної орієнтації — це перехідний тип держави, який існує в період переходу від буржуазного типу до соціальної демократії

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, здійснення нею влади має відбуватися певними методами, способами.

Форма держави -— це спосіб (порядок) організації здійснення державної влади.

Елементи форми держав:

• державне правління — спосіб організації вищої державної влади;

• державний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між нею та цими частинами;

• державний режим — порядок здійснення державної влади певними методами і способами.

18. Визначення тоталітарного режиму

Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема через діяльність громадських об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму отримав назви «автократія», «вождизм». Тоталітаризм існував і у вигляді таких державних режимів, як расистський, фашистський, військово-диктаторський, державно-терористичний.

Найхарактерніші ознаки тоталітаризму: державна власність на знаряддя та засоби виробництва, централізована планова економіка, панування розподільчих принципів над вартісними, однопартійна система, в основі якої "єдино вірне вчення", відсутність поділу влади і правової держави, псевдопредставницька система, що насправді є механізмом само призначення партійно-державної номенклатури на всі посади державної влади й управління зверху донизу, підміна соціальної справедливості лозунгами соціальної рівності, демагогічна пропаганда диктатури робітничого класу, який насправді поставлений у жалюгідне та безправне становище, панування класових пріоритетів у зовнішній політиці. Шляхи подолання тоталітаризму-радикальний, демократичний.

19. Класифікація партій У чому різниця між партіями і громадськими організаціями?

Різниця між політичними партіями та громадськими організаціями насамперед у тому, що завдання партії отримати владу і власне представництво у радах різного рівня, а завдання громадської організації забезпечення інтересів своїх членів чи своєї цільової аудиторії. Громадські організації досягають суспільних змін, не прагнучи при цьому стати владою, а навпаки, повсякчасно намагаючись з нею співпрацювати.

Світ партій багатогранний, вони відрізняються не тільки назвами, але й більш суттєвими ознаками, що дозволяє виділити різні їх типи.

Залежно від соціальної бази розрізняють:

· партії моносередовищні, що складаються виключно з представників якихось окремих груп, верств, класів (наприклад, партії жіночі, націоналістичні, робітничі, буржуазні);

· партії проміжні, які включають у себе представників кількох соціальних груп, верств, класів;

· партії універсальні, які об'єднують все суспільство незалежно від наявності групових і класових перешкод;

· корпоративні партії, що виражають більш вузькі групові інтереси (окремих верств бізнесу, робітничого класу тощо).

Відомі й інші типології політичних партій, найпопулярніша з них була розроблена М.Дюверже, який звернув увагу на особливостіінфраструктури партії і характер членства. Значною мірою спираючись на його порівняльний аналіз партій.

Політологи виділяють такі їх типи:

Ø Прямі і непрямі партії.

Ø Партії зі слабкою і сильною структурою.

Ø Централізовані і децентралізовані.

Ø "М'які" і "жорсткі" партії.

Ø Кадрові партії

Ø Масові партії

Ø Відкриті і закриті партії.

Залежно від місця, яке займає партія в політичній системі, виділяють:

• Правлячі партії

• Опозиційні партії

Залежно від ставлення до ідеології і її спрямування виділяють такі типи партій:

ідейно-політичні, які будуються на базі ідеології: комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські;

проблемно орієнтовані партії, сконцентровані навколо однієї проблеми або групи проблем (партії "зелених", жіночі партії);

електоральні партії: мегнідеологічні і навіть позаідеологічні організації, що висувають цілий набір завдань, орієнтованих на широкі маси населення.

За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні, такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо.

За ідейно-політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: національно-радикальні, націонал-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

20. Характеристика партійних систем

Партійна система - це сукупність зв'язків і відносин між партіями, які претендують на володіння владою в країні.

Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром. Дж. Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:

1. Однопартійну систему, що має такі ознаки:

— існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;

— зрощення партійного апарату з державним;

— тоталітарний політичний режим.

2. Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.

3. Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.

4. Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами:

— наявністю кількох політичних партій;

— існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;

— формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;

— впливовою опозиційною партією, яка програла вибори;

— демократичним політичним режимом.

5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму:

— наявність у країні багатьох політичних партій;

— репрезентація в парламенті лише кількох партій;

— репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;

— відсутність позасистемної опозиції;

— демократичний політичний устрій.

Залежно від механізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженого плюралізму:

— однопартійне правління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах;

— двоблокова коаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах;

— мультипартійна коаліція — уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів.

6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму:

— наявність багатьох політичних партій;

— гострота ідеологічного розмежування між ними;

— присутність серед опозиційних партій позасистемних;

— формування уряду партіями центру;

— наявність двосторонньої деструктивної опозиції;

— демократичний політичний режим.

7. Атомізовану партійну систему:

— наявність і незначна впливовість усіх партій;

— присутність серед опозиційних партій позасистемних;

— формування уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції;

— демократичний або авторитарний політичний режим. Існують два різновиди атомізованої системи:

— система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкій коаліційній основі, або за позапартійними критеріями;

— авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.

22. Роль політичних партій в Україні на сучасному етапі.їх класифікація

Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Класифікуючи сучасні політичні партії України, можна назвати чотири основні напрямки: націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберально-центристський та соціал-комуністичний

Характеризуючи програмні настанови та практичну політику націонал-радикалів та націонал-демократів, треба наголосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності є ідея розбудови незалежної української держави і все, що з цим пов’язане”. Головним для націонал-радикалів є розбудова незалежної Української держави. Державотворчий ідеї вони підпорядковують усю свою діяльність, а методи досягнення цієї мети вибираються, звичайно, найрадикальніші.

Як в інших політичних напрямках, у націонал-радикальному є партії і політичні організації, налаштовані більш помірковано. . Ці політичні сили виступають за створення та розбудову на етнічних українських землях сильної незалежної унітарної держави з громадянським суспільством та розвинутою багатопартійністю, де права людини гарантувалися б державою.

До партій ліберально-центристського політичного спрямування належать Ліберальна партія України (ЛПУ), Народно-демократична партія (НДП), Партія праці України (ЛПУ), Українська партія солідарності і соціальної справедливості (УПССС), Аграрна партія України (АПУ) та ін.

Найбільш впливовою політичною партією цього блоку є Народно-демократична партія України (НДП). Партія у своїх програмних настановах проголошує розвиток соціально орієнтованої економіки ринковог типу, що забезпечує стійкі темпи зростання та економічні рівновагу.

До політчиних партій соціал-демократичного спрямування належать Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ).

23. Як тип культури може проявлятися в характері політичного режиму? Яким чином культура впливає на політику? Політичний режим - це спосіб функціонування та взаємозв'язку основних елементів політичної системи суспільства. Поняття політичний режим включає основні критерії: характер та міру здійснення влади; механізм формування влади; взаємовідносини суспільства та влади; роль та значення недержавних і пеполітичпих організацій та структур; характер існуючих в суспільстві заборон; роль ідеології у житті суспільства; характер політичного лідерства; співвідношення прав та свобод громадян; становище засобів масової інформації; роль політичних партій; типи політичної поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владами; роль і значення органів примусу.

Політична культура є складовою полі-тичної системи і відіграє надзвичайно важливу роль у її функціонуванні. Вона впливає на форми, функціонування і розвиток політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас. Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури більшості громадян. Ставлення людей до інститутів політичної системи, правлячої еліти, політичних лідерів, взагалі до всіх політичних явищ і процесів відбувається під впливом їхньої політичної культури. Цим пояснюється, зокрема, те, що один і той самий тип політичної системи виявляється прийнятним в одному суспільстві і неприйнятним в іншому.

24. Охарактеризуйте демократичну політичну культуру. Які основні цінності їй притаманні? Демократична політична культура-це відкрита індивідуалістична політична культура,основними рисами якої є:спрямування до загальнонаціональної згоди,динамізм,змінність владних структур,плюралізм політичних поглядів,толерантність відносно дій і намірів опонентів,розуміння пріоритетної ролі громадського суспільства,консенсусу між основними соціальними групами і партіями,забезпечення юридичної і фактичної суверенності особи. Демократична політична культура-це культура громадянського суспільства.Саме у громадського суспільства відбувається організація плюралізму,тобто поєднання і урахування інтересів самих різноманітних соціальних і політичних сил.Тільки в розвиненому громадянському суспільстві може сформуватися культура,що відповідає демократичному режиму Основні цінності сучасної демократії :

-Компетентність і відповідальність.

-Свобода совісті Свобода слова

-Конституція і конституціоналізм

-Людська гідність

-Моральна автономія

-Приватність, невтручання в особисте життя

-Громадська асоціація

-Соціальний порядок

25. Розкрийте суть поняття “авторитаризм”.

Авторитаризм (від лат. auctoritas - Влада, вплив) - форма влади, за якої носій влади (наприклад, диктатор, група людей, керівник підприємства) проголошує сам себе мають право на владу. Обгрунтуванням для існування такої влади є виключно думка з цього приводу носія даної влади.

Авторитарний режим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демократизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій. Якщо при тоталітарному режимі влада намагається контролювати всі без винятку сфери життя, прикриваючись гаслом органічної єдності з народом, то авторитарний режим порівняно з тоталітарним не вдається до тотального насадження ідеології з метою мобілізації народних мас на виконання «великих ідей», не передбачає примату партії й ідеології над державними інститутами, не заохочує так егалітаризм і патерналізм. До авторитарних режимів можна віднести всі попередні абсолютні, а також сучасні монархії в слаборозвинутих країнах (Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія), військові диктатури (здебільшого в Латинській .америці), «патримоніальні тиранії», де держава є власністю сімейного клану і керується диктатурою особистої влади, а такожрежими «часткових демократій», або «опікунські режими», де панування однієї партії чи хунти співіснує з більшменш стабільними ізольованими формами плюралізму.