7. Як пов’язані політична соціалізація і влада? Чи може людина мати вплив на свою політичну соціалізацію?

Соціалізація особистості — необхідна передумова входження й адаптації людини в соціумі, процес багатоаспектний, що має на меті розуміння сутності соціальних явищ і вчинків конкретної людини. Політична соціалізація — частина цього процесу, що передбачає засвоєння людиною політичної культури, політичних ролей, формування якостей і цінностей, потрібних для адаптації до конкретної політичної системи і виконання певних політичних ролей. Сутність політичної соціалізації полягає у «сходженні» особистості від простої інформованості до усвідомлення політичних переконань, активної життєвої позиції.

Політична соціалізація має два якісні стани - первісний та вторинний. Первісна соціалізація характеризує початкове (звичайно з трьох-п'яти років) сприйняття людиною політичних категорій. Американські вчені Д.Істон та І.Деніс розрізнюють чотири основні складові цього стану. Це безпосереднє сприйняття політичного життя, інформацію про яке дитина отримує в відношеннях та оцінках батьків. Поступово у неї здійснюється персоналізація політики.

Ті чи інші фігури, пов'язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігурами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський. На основі оцінки їх дії дитина засвоює ту чи іншу модель поведінки по відношенню до влади. Таким чином, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику. З переходом до надособистого бачення політики, цей етап політичної соціалізації постає як інституалізація її якостей та властивостей.

Вторинний етап постає тоді, коли форми та засоби засвоєння людиною політичної інформації, а також оволодіння спеціалізованими ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалежно від тиску групової свідомості чи політичної ситуації.

8. Механізми здійснення та поділ влади в суспільстві

Механізм влади має складну ієрархічну структуру. Первинним суб’єктом влади, її джерелом є народ, який, реалізовуючи частину владних функцій безпосередньо, іншу частину делегує державі. Держава, в свою чергу, розподіляє владні повноваження між носіями влади. Цей розподіл називається розподілом влади. Засновники теорії розподілу влади винайшли інституціональні гарантії рівноваги. Дж. Локк вирізняв три типи влади: законодавчу, виконавчу, федеративну або союзну. Ш. Монтеск’є вважав розподіл влади засобом досягнення компромісу між політичними силами, королівською владою, дворянською знаттю, буржуазією. Він виділяє три види влади: законодавчу, виконавчу та судову. Кожен орган влади має свою сферу діяльності і, таким чином, його влада обмежена. Проблема поділу влади стала нині однією з найважливіших проблем удосконалення структури влади в Україні. Поєднання влади є недопустимим. Так, наприклад, поєднання законодавчої та виконавчої влади підриває верховенство закону. Якщо судді не тільки судитимуть, а й займатимуться законотворчістю, то навіть життя людей може за певних умов опинитися під загрозою. Коли йдеться про поділ влади, то слід мати на увазі ту обставину, що державна влада єдина і водночас вона складається з різних гілок влади, з різними напрямками державної діяльності. Ось чому влада в суспільстві повинна: 1) забезпечувати законні права громадян, їхні конституційні свободи завжди й у всьому; 2) утверджувати право як непорушну основу суспільних відносин і підкорятися цьому праву; 3) здійснювати економічну, соціальну, ідеологічну та інші функції.