Питання для аналізу

1. Намагаючись перенести відділення фірми на таку значну відстань, керівництво діє в інтересах акціонерів. А чи діє воно в інтересах працівників?

2. Очевидно, що компанія хоче переїхати так далеко через проблеми, зв'язані з захистом робітників профспілками, а також через надто високі зарплати. А чи є у компанії інші шляхи вирішення власних проблем, не ображаючи почуттів та інтересів більшості працівників?

3. Чи розумно чинить керівництво, коли не інформує працівників про заплановані заходи? Які були б, на вашу думку, наслідки, коли б про переїзд повідомили офіційно попередньо за декілька місяців?

4. Яку етичну відповідальність несе фірма перед тими працівниками, яким вона пропонує переїхати разом із нею, і перед тими, кого ця пропозиція обминає?

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 4

«ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ Управління»

СИТУАЦІЯ 1

«Значення часу»

Валерій Євдокимов – президент виробничого підприємства. Сьогодні Валерій прийшов на роботу раніше, але як завжди побачив багато документів для нього. Валерій запитав у свого референта Романа про їхній зміст. Роман відповів, що ці папери отримані вчора ввечері. Більшість із них – виробничі замовлення і листи на дозвіл з філії.

Тому керівник попросив референта коротко докласти про документи, вважаючи, що так виграє трохи часу. Між ними відбулася така розмова:

Роман. Перший лист – заявка на твердження рішення про покупку землі площею 5 га недалеко від філії на суму 200 тис.грн.

Валерій. Добре, я підпишу це.

Роман. Наступний лист – прохання на затвердження рішення про покупку процесора на суму 1600 грн.

Валерій. Я про це нічого не знаю. Запитай у них, для чого їм необхідний цей процесор. Може, купимо дешевше?

Роман. Добре. Наступні заявки на нову вивіску на вході заводу вартістю 950 грн.

Валерій. Я затверджую це.

Роман. Наступний лист відносно оплати 90 грн. Дорожньому відділу за техогляд наших автомобілів.

Валерій. Добре.

Роман. Наступний лист – прохання від спортивного клубу про спонсорську допомогу на суму 300 грн.

Валерій. Поки почекаємо. Зберіть мені побільше інформації про цю справу.

Роман. Наступна заявка на суму 1750 грн. Для ремонту нашого офісу.

Валерій. Добре, я підписую це.

Роман. І остання заявка на суму 770 грн. Від швейної фабрики за пошиття робочого одягу для наших робітників.

Валерій. Це я підписую без коментарів.

Робота над документами тривала близько години. І так щодня – уся вхідна інформація, листи, факси – проходили тільки через Валерія.

Відразу після цього Валерієві подзвонив директор заводу-філії. Розмова зайняла хвилин п'ятнадцять, а тому Валерій спізнився на нараду з начальниками цехів.

Після наради до Валерія прийшов директор ще однієї філії. Бесіда відбулася про кризу на цьому заводі-філії й тривала близько 40 хвилин. Після бесіди Валерій здивувався, чому директор філії самостійно не ухвалив рішення. Євдокимов думав: «Не має значення, скільки рішень я ухвалюю, справ і проблем нагромаджується усе більше й більше. Знову я спізнився на обід».

Увечері після трудового дня Валерій запитав себе: «Чому я такий зайнятий? Я знаю, що мені бракує часу. Я завжди займаюся вирішенням поточних проблем і зовсім не маю часу на розгляд справ на майбутнє, на процвітання фірми. А більшість людей вважають, що в мене дуже легка робота».