13.Дайте характеристику основним формам навчання у вищій школі.

У педагогічному процесі вищої школи застосовуються наступні форми організації навчального процесу

• лекція;

• семінарське заняття;

• практичне заняття;

• лабораторне заняття;

• факультативи, спецкурси і спецсемінари;

• колоквіум;

• самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів;

• науково-дослідна робота студентів;

• навчальна і виробнича практика студентів.

Форма організації навчального процесу – зовнішнє вираження цілеспрямованої та обмеженої в часі взаємодії викладача, що здійснює викладання та студентів, що навчаються, яка спрямована на формування знань, умінь та навичок їх професійної підготовки.

Навчальна лекція (лат. lectio – читання) – логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності на­очністю та демонструванням дослідів.

Вона тісно пов’язана з усіма іншими формами організа­ції навчально-виховної роботи – семінарськими, практичними і лабораторними заняттями. У цьому розумінні ка­жуть про лекційно-семінарську систему навчання.

Як провідна форма навчання у вищій школі лекція виконує певні функції (А. Алексюк, З. Курлянд):

• інформаційна (передбачає передавання адаптованої для студентів інформації);

• орієнтовна (розкриває генезис теорій, ідей: коли, ким вони вивчалися, якими причинами спонукались; спи­сок рекомендованої до лекції літератури);

• пояснювальна, роз’яснювальна (передбачає роз­криття сутності наукових понять, їх визначень, тлумачен­ня кожного слова, що належать до структури визначення);

• переконувальна (полягає у використанні аргумента­ції, логічної доказовості, на основі чого усвідомлюється наукова інформація, що стає базою для формування у сту­дентів наукових поглядів і переконань);

• систематизуюча (передбачає структурування всього масиву знань з певної дисципліни);

• стимулююча (спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки);

• виховна і розвивальна (передбачає оцінювання явищ, фактів, процесів, які розглядаються на лекції, роз­виток мислення, уваги, уяви, пам'яті та інших пізнаваль­них здібностей).

Лекції повинні відповідати таким вимогам:

• змістовність;

• науковість,

• інформаційність;

• доказовість і аргументованість;

• емоційність викладу інформації;

• активізація мислення слухачів через запитан­ня для роздумів;

• чітка структура і логіка розкриття інфор­мації;

• методичне оброблення, тобто виокремлення головних думок і положень, висновків, повторення їх у різних формулюваннях;

• виклад матеріалу доступною і зрозумілою літературною мовою; використання аудіовізуальних дидактичних матеріалів тощо.

Лекції класифікують за кількома критеріями.

За дидактичними завданнями (А. Алексюк, Т. Галушко, З.Курлянд) лекції поділяють на:

• вступні;

• тематичні;

• настановчі;

• оглядові;

• заключні.

• За способом викладу навчального матеріалу (А. Алексюк) виокремлюють такі види лекції:

• проблемні лекції;

• лекції-візуалізації;

• бінарні лекції;

• лекції-дискусії;

• лекції із зазда­легідь запланованими помилками;

• лекції-прес-конференції.

Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки. Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до на­вчальної програми або стабільного підручника з навчаль­ної дисципліни.

Лекція покликана не тільки формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а й визначати на­прями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт) та самостійної роботи.

У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не іс­нує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог:

• доведення до студентів мети лекції і належне її мо­тивування,

• доступність і науковість викладу,

• включення механізму зворотного зв'язку,

• повторення важливих теоретичних положень,

• завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного,

• вміння і здатність змусити себе слухати,

• емоційність викладу,

• налагодження живого контакту,

• створення проблемних ситуацій.

Успіх лекції залежить і від деяких організаційних мо­ментів: обладнання робочих місць викладача і студентів, вдалого використання наочності і технічних засобів на­вчання, налагодження зворотного зв'язку, суворого дотри­мання регламенту занять тощо.

В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття.

Семінарське (лат. seminarium – розсадник) заняття – вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних за­кладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, допо­віді, повідомлення тощо.

Залежно від ролі семінарських занять у навчально-ви­ховній роботі вищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх поділяють (С.Зінов'єв) на семінари:

• що мають на меті поглиблене вивчення певного сис­тематичного курсу і тематично пов'язаних з ним;

• що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найважливіших і типових методологічно тем курсу чи од­нієї теми;

• семінари дослідницького характеру, що не пов'яза­ні своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем науки.

Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемі­нарські (підготовчі) і власне семінарські заняття.

Просемінар – перехідна від уроку форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської робо­ти, до вищої форми – власне семінарів.

Головним завданням просемінарських занять є вироблення у студентів вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з підручником, першодже­релами, реферувати літературу, складати тези), тобто, просемінари є своєрідними практикумами.

Вибір викладачем різновиду семінару зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші, середні і старші кур­си), складом академічної групи, рівнем підготовки студен­тів, педагогічною майстерністю викладача тощо.

Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види (А. Алексюк, А. Бондар): розгорнута бесіда;

• доповідь (повідомлення);

• обговорення рефератів і творчих робіт;

• коментоване читання;

• розв'язування задач;

• диспут;

• конференція тощо.

Однією із найпоширеніших форм організації навчально­го процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми).

Практичне (грец. prakticos – діяльний) заняття – форма навчаль­ного заняття, під час якої викладач організовує детальний розгляд студен­тами окремих теоретичних положень, навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індиві­дуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Практичні роботи, які проводять у вищому навчаль­ному закладі, науковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, О. Мокін) поділяють на такі групи:

• ознайомчі практичні (лабораторні) роботи,

• підтверджуючі практичні роботи,

• частково-пошукові практичні заняття,

• дослідні практичні роботи.

Проводять практичне заняття переважно у такій послідовності:

• вступне слово викладача;

• пояснення незрозумілих студентам пи­тань;

• запланована практична частина;

• завершальне слово викладача.

У навчальному процесі використовують дві форми про­ведення практичних робіт:

• фронтальна, під час якої після викладення на лекції тео­рії всі студенти групи виконують одночасно одну практич­ну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наяв­ний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх сту­дентів групи;

• індивідуальна, під час якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної ро­боти студентів.

Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостій­ній роботі студентів, є лабораторне заняття.

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, під час якої сту­дент під керівництвом викладача проводить природничі або імі­таційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень певної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, об­ладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апарату­рою, методикою експериментальних досліджень.

Основними завданнями лабораторних занять є:

• поглиб­лення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;

• формування інтелектуальних умінь і навичок планування, аналізу та узагальнень;

• опанування техніки;

• нагромадження первинного досвіду організації виробництва та оволодіння технікою управління ним тощо.

Факультативи, спецкурси і спецсемінари як форми організації навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації.

Факультатив (франц. facultative – необов'язковий, від лат. facultas – можливість, здатність) – навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Факультативні заняття сприяють розвитку творчості, здібностей, талантів студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх бажань, нахилів, інтересів, здібностей.

Спецкурс – це курс, який вивчається студентами на старших курсах в метою оволодіння вузькоспеціалізованими, новітніми знаннями з певної науки, формування актуальних для певної спеціалізації умінь і навичок.

Його керівник повинен бути висококваліфікованим фа­хівцем у певній галузі, мати достатню кількість наукових праць з проблем спецкурсу, який читає.

Під час викладання матеріалу спецкурсу висвітлюються новітні досягнення і актуальні завдання певної науки. Де­тально і глибоко розкриваються ті розділи і питання, які мають найбільший науковий інтерес і є актуальними або слабо висвітлені в науковій літературі, а також ті, які особ­ливо складні для студентів.

Однією з найактивніших форм опанування спеціаль­ності є спецсемінар.

Спецсемінар – курс, що вивчається студентами на старших курсах у межах вузької спеціалізації і передбачає оволодіння спеціальними засобами професійної діяльності в обраній для спеціалізації галузі науки або практики.

Спецсемінари проводять на старших курсах вищого навчального закладу. До їх ведення залучають відомих учених, а також спеціалістів – працівників підпри­ємств, наукових установ, інших організацій. Спецсемі­нар, яким керує вчений, авторитетний фахівець, набуває ознак наукової школи, розвиває у студентів мислення і творчі здібності.

Самостійна навчально-пізнавальна робота студентів – це різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без йо­го безпосередньої участі.