
- •Культура фахового мовлення. Державотворча роль мови.
- •2. Функції мови. Стилі і типи мовлення.
- •3. Літературна мова. Мовна норма. Види норм
- •4. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.
- •5. Науковий та офіційно-діловий стилі: сфери виживання, призначення, мовні засоби.
- •6. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
- •7. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.
- •8. Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада та переговори.
- •9. Основні правила ділового спілкування. Мовленєвий етикет.
- •10. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.
- •11. Лексика за сферою вживання. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.
- •12. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми.
- •13. Багатозначні слова і контексти. Синонімічний вибір слова.
- •14. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.
- •15. Орфографічні норми сучасної української літературної мови. Правопис складних іменників та прикметників.
- •16.Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку. Правопис прислівників.
- •Слід пам'ятати, що одс(Офіційно-діловий стиль) вимагає:
- •18. Особливості використання прикметників та займенників у професійному спілкуванні.
- •20. Дієслівні форми у професійному діловому мовленні.
- •21. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник «по»
- •22. Синтаксичні структури у професійному мовленні.
- •23. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні. Просте і складне речення.
- •24. Поняття про документ. Загальні вимоги до складання документа.
- •1 Докуме
- •25. Види документів та їх класифікація.
- •26. Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •28. Ділове листування. Види службових листів. Етикет ділового листування.
- •29. Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.
- •Мова і думка. Основні закони риторики.
20. Дієслівні форми у професійному діловому мовленні.
І. Морфологічні особливості дієслова виявляються в тому, що воно має п'ять форм:
1. Неозначена форма дієслова (інфінітив).
Це така незмінювана форма дієслова, яка, називаючи дію або стан, не вказує на час, особу, рід, число, відповідає на запитання що робити? що зробити?, має інфінітивний суфікс -ти (-ть), що не входить до основи. 2. Особові форми, їх краще назвати способовими, бо тут ідеться про способи (дійсний, умовний і наказовий), про теперішній, майбутній і минулий час дійсного способу, про особові форми у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу та у наказовому способі і про родові форми у минулому часі й умовному способі.
Основною і спільною їх ознакою є змінюваність за числом і особою або за числом і родом.
Щоб визначити особу дієслова, треба підставити займенники.
1-а особа я, ми
2-а особа ти, ви
3-а особа він, вона, воно, вони
Наприклад: ходжу (я) – 1-а особа однини.
3. Безособові дієслова. Безособові форми на -но, -то, -ло.
Такі дієслова називають дію або стан, що проходять незалежно від особи (без особи). Тому вони не поєднуються з підметом, мають тільки одну форму, не змінюються.
Безособові дієслова можуть означати:
1) явища природи (світає, розвидняється, смеркає, підмерзає, замело, занесло, хурделить, вечоріє, задощило);
2) фізичний або психічний стан людини (нудить, морозить, гнітить, кортить, не віриться, бачиться, примарилось, не сидиться, не хочеться);
3) випадковість (щастить, повезло, не везе, таланить, удалося);
4) буттєвість (минулося, не стало, було, не було, немає).
Безособові форми на -но, -то вказують на уже виконану невідомою чи неназваною особою дію, тому утворюються від пасивних дієприкметників минулого часу і, як і безособові дієслова, є головним членом у односкладних безособових реченнях:
4. Дієприкметник — це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією: вишитий рушник, намальована картина, освітлена вулиця, блимаючий вогник, плутані стежки, недочитана книга, любляча дружина, кохана дівчина, підготовлена відповідь.
5. Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма, яка, пояснюючи головне дієслово, називає додаткову дію і відповідає на питання щ о р о б л я ч и? щ о з р о б и в ш и?: Над сріблом води лісової, знімаючись, щиглик дзвенів (М. Рильський); Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп'янків, натрапив я на моркву (О. Довженко).
II. Дієслова мають специфічні, тільки їм властиві граматичні ознаки перехідності (неперехідності), виду, способу, часу, стану.
21. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник «по»
Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:
за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.;
з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.;
на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;
для: курси для вивчення; комісія для складання актів;
після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;
у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;
по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям і т. д.