
- •Культура фахового мовлення. Державотворча роль мови.
- •2. Функції мови. Стилі і типи мовлення.
- •3. Літературна мова. Мовна норма. Види норм
- •4. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.
- •5. Науковий та офіційно-діловий стилі: сфери виживання, призначення, мовні засоби.
- •6. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
- •7. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.
- •8. Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада та переговори.
- •9. Основні правила ділового спілкування. Мовленєвий етикет.
- •10. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.
- •11. Лексика за сферою вживання. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.
- •12. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми.
- •13. Багатозначні слова і контексти. Синонімічний вибір слова.
- •14. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.
- •15. Орфографічні норми сучасної української літературної мови. Правопис складних іменників та прикметників.
- •16.Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку. Правопис прислівників.
- •Слід пам'ятати, що одс(Офіційно-діловий стиль) вимагає:
- •18. Особливості використання прикметників та займенників у професійному спілкуванні.
- •20. Дієслівні форми у професійному діловому мовленні.
- •21. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник «по»
- •22. Синтаксичні структури у професійному мовленні.
- •23. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні. Просте і складне речення.
- •24. Поняття про документ. Загальні вимоги до складання документа.
- •1 Докуме
- •25. Види документів та їх класифікація.
- •26. Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •28. Ділове листування. Види службових листів. Етикет ділового листування.
- •29. Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.
- •Мова і думка. Основні закони риторики.
15. Орфографічні норми сучасної української літературної мови. Правопис складних іменників та прикметників.
Складні іменники пишуться разом або через дефіс.
Разом пишуться складні іменники, утворені за допомогою сполучних голосних (е, є, о) або без них з двох чи кількох основ, напр.: жиробанк, ціноутворення; з першими частинами пів-, напів-, напр.: півгодини, напівприбутковий;усі складноскорочені слова та слова зі складовими частинами екстра-, макро-, мета-, мікро-, мілі-, моно-, мульти-, псевдо-, соціо-, стерео-, супер-, фоно-, -граф, -графія, -логія,-метр і под., напр.: євростат, автокореляція, радіотехніка.
Через дефіс пишуться складні іменники, що означають близькі або протилежні за змістом поняття, напр.: купівля-продаж; професію, спеціальність, учений ступінь, державну посаду, військове звання, напр.: член-кореспондент, генерал-полковник; складні одиниці виміру, напр.: людино-день, кіловат-година; терміни, в яких одне слово є родовою назвою, а інше – видовою, напр.: банк-кореспондент, країна-боржник; іменники з першою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, міді-, обер-, унтер-, штаб-(штабс-), напр.: міні-маркет, штабс-капітан; іменники з першою частиною пів-, яка стоїть перед власною назвою, напр.: пів-Києва, пів-Європи та інші слова.
Складні прикметники можуть писатися разом або через дефіс.
Разом пишуться складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом, напр.: антидемпінговий, інтервалютний; утворені від словосполучень з підрядним зв'язком між словами, напр.: авансодержатель, трудоінтенсивний (такі прикметники слід відрізняти від сполучень прислівника з прикметником чи дієприкметником, напр.: суспільно корисний, безстроково відпускний; прислівник пишеться окремо, бо він логічно наголошується, є членом речення); прикметники-терміни, напр.: самоокупний, конкурентоспроможний й інші.
Через дефіс пишуться складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться через дефіс, напр.: віце-президентський, альфа-коефіцієнтний; між частинами яких встановлюється сурядний зв'язок, напр.: грошово-кредитний, адміністративно-господарський; перша частина яких закінчується на -ико, -іко,напр.: історико-культурний, механіко-математичний; прикметники з першими частинами військово-, воєнно-, напр.: військово-морський, воєнно-стратегічний,але військовозобов'язаний, військовополонений та інші.
16.Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку. Правопис прислівників.
Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ, мале підприємство — МІГ, виробниче об'єднання — ВО, Українська республіканська партія — УРП. Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: МАТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, УЄФА. Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського вьісшее учебное заведение). Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгрес української інтелігенції — КУІн. Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом. У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація — райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп. Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк. Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Наприклад, пишемо: 4 кг, читаємо: чотири кілограми.
У кінці графічних скорочень ставиться крапка: півн.-сх. {північно-східний), проф. (професор), р. {рік). Але крапка не ставиться при скорочених назвах метричних мір: 5 кг, 10 км, 2 год ЗО хв, 4 мкФ тощо. Не ставиться крапка й між подвоєними буквами, що вказують на множину: pp. — роки, mm. — томи, пп. — пани. Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабрика — ф-ка, товариство — т-во. Такі скорочення не розриваються для переносу. Частини скороченого словосполучення іноді розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с, військова части на — в/ч, метрів за хвилину — м/хв. Не виділяється й префікс су- в слові сусід, префікс об- у слові обруч (колись дослівно означало «навколо руки») — і тепер ці слова сприймаються як непохідні. Внаслідок спрощень збільшується кількість коренів у мові.
17. Особливості використання іменників у професійному спілкуванні.