1.Закономірності рості і розвитку організму дитини. Генетична і соціальна програма онтогенезу. Спадкові захворювання.

Онтогенез-процес індивідуального розвитку,розпочинається з утв.зиготи(заплідненої яйцеклітини) до самої смерті. він відбув. За 2 програмами:1)генетична-спадковість людини,2)соціальна-умови життя навчання і вихованняВ процесі онтогенезу відбув.ріст-кількісні зміни-розвиток-якісні зміни-формотворення-зміна пропорцій тіла. Для росту й розвитку властиві такі закономірності:гетерохронність-неоднакова швидкість у різні вікові періоди, індивідуальність-кожний організм має власні особливості темпів росту й розвитку й формотворення проте існують середні статистичні показники, залеж.від.стат.особливостей-періодонтогенезу різний для ч.і ж., безперервність, знаяний вплив ендокринної системи.Прикладом спадкових захворювань можуть бути:сСиндром Дауна-трисомія 21-ї хромосоми, Синдром Едварса-трисомія 18-ї хромосоми,численні вади внутрішніх органів, доживають до 1 р.Синдром Патау-трисомія 13-ї хромосоми. Спадкові хвороби можуть вражати всі органи і їх системи, викликати морфологічні порушення(вовча паща,заяча губа, шестипалість),фізіологічні(не згортання крові-гемофілія), біохімічні(відсутність певних ферментів)

2.Біоелектричні явища як основа нервових процесів

Походження і розповсюдження біоелектричних явищ пояснюється на основі мембранно-іонної теорії. Вона ґрунтується на особливостях будови клітинної мембрани, що має вибіркову проникність для різних іонів і інших реч. Мембрана пронизана каналами,через які вони проводять іони і реч. Для великих аніонів-проникність висока, а для катіонів- значно менша. Проникливість залежить від функціонального стану клітини. Концентрація іонів у клітині і у міжклітинній речовині неоднакова. Аніони погано проходять через мембрану, ств.негативний заряд. Різницю потенціалів назв.мембранний потенціал(МП). Його значення у живій клітині постійно підтримується на певному рівні.(МП=-90мВ).якщо на клітину подіяв подразник, то проникливість мембрани миттєво змінюється. Зовнішня поверхня мембрани втрачає негативний заряд і набуває позитивного. Внутрішня поверхня теж де поляризується-набув.нег.заряду. це стан-стан збудження, триває дуже короткий час. Різниця потенціалі в у стані збудження-це потенціал дії(ПД=+30мВ). Щоб повернути клітини у стан спокою відбув.концентрація іонів натрію і калію, на зовн.і внутр.. поверхнях мембрани. Підтримання відповідної концентрації іонів у стані спокою і повернення з стану збудження у стан спокою забезпеч.наявн.складного біохімічного процесу»натрій-калієвий насос». Тіла нейронів на 38% вкриті синапсами, яких 1200-1800 на кожному нейроні. Синапси - це властивість нервової системи – здатність до проведення збудження між нейронами завдяки елементів, що їх зв’язують. Механізм передачі збудження через синапси – біохімічний. Пересинаптична мембрана при збуджені виділяє особливу речовину – медіатор, яка проходить у синаптичну щіль і спричиняє деполяризацію постсинаптичної мембрани. Властивості синапсів: - однобічність проведення збудження. Збудження проводиться тільки у напрямку від пресинаптичної мембрани. Зворотнє проведення неможливе через відсутність медіатора; - Затримка проведення збудження. Збудження проводиться з незначним запізненням, що викликано хімічним механізмом проведення збудження; - Швидка втомлюваність. Це пояснюється вичерпанням медіатора і потребою у певному часі його синтезу; - Висока чутливість до певних хімічних речовин. Хімічна природа медіаторів неоднакова.

3.Поняття про вищу нервову і психічну діяльність. Роль робіт І. М. Сєченова і І.П.Павлова у дослідженні ВНД. Умові і механізм утворення умовних рефлексів. Класифікація рефлексів. Вища нервова діяльність(ВНД) = психічна, або умовно-рефлекторна діяльність, яка є функцією кори і найближчої підкірки. Питання що лежить в основі психічної діяльності людини, цікавило вчених з давніх-давен. У 1863 р І. М. Сєченов відкрив дуже важливе для фізіології явище – гальмування. Невдовзі після цього Сєченов написав трактат «Рефлекси головного мозку», в якому доводив, що свідомість є функцією мозку і її можна вивчати, оскільки «всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження суть рефлекси». Він був першим фізіологом, який розпочав вивчення «душевної» діяльності тими самими способами, що й діяльності «тілесної». Розроблення вчення про ВНД продовжив І. П. Павлов. Величезним досягненням І. П. Павлова булдо створення об’єктивного фізіологічного методу вивчення складних психологічних явищ - методу умовних рефлексів, що дав змогу «проникнути» у півкулі великого мозку, розкрити закономірності їхньої діяльності, довести єдність тілесних і психічних явищ. І. П. Павлов розвинув ідеї І. М. Сєченова про рефлекторний механізм діяльності головного мозку. В основу вчення про ВНД І. П. Павлов поклав такі принципи: • детермінізму(причинної зумовленості) • структурності: кожному рефлексу відповідає певна рефлекторна дуга • аналізу і синтезу. Всі рефлекси на різні подразнення І. ІП. Павлов поділив на :  безмовні – природжені реакції організму на подразнення  умовні – набуті реакції організму на подразнення. Умови утворення умовних рефлексів: • Наявність безумовного рефлексу, як основи для утворення умовного рефлексу; • Наявність індиферентного – незалежного подразника, середньої сили; • Безумовний подразник достатньої сили; • Індиферентний подразник разом з безумовним або передує йому на 1-6 с. • Неоднаразове поєднання дії умовного і безумовного подразників. Механізм утворення умовних рефлексів: утворення тимчасового зв’язку між різними центрами кори.

4. Гальмування — складний біологічний процес, який послаблює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем. На відміну від збудження, гальмування відбувається переважно всередині клітин і не поширюється по нервових провідниках до інших органів. Гальмування має велике біологічне значення, оскільки дає змогу організмові реагувати в якийсь окремий момент тільки на ті подразнення, які в цей час для нього найважливіші. Крім того, гальмування, не даючи виявитись рефлексам, на той час другорядним, запобігає перевтомі нервової системи. Нарешті, гальмування, взаємодіючи зі збуденням, дає змогу організмові суворо координувати дії. Закономірності, за якими відбуваються процеси гальмування в корі великих півкуль, були встановлені методом умовних рефлексів. І.П. Павлов розрізняв два основних види гальмування в корі великих півкуль: безумовне (зовнішнє) і умовне (внутрішнє). Безумовне гальмування є вродженим, може проявлятися в будь-якому відділі ЦНС. Розрізняють безумовне гальмування: - зовнішнє - виникає, якщо у корі великого мозку під час здійснення умовного рефлексу виникає нова, досить сильна ділянка збудження, не зв’язана з даним умовним рефлексом. Даний вид гальмування не потребує вироблення - умовний рефлекс гальмується одразу, як тільки подіє сторонній, надзвичайно сильний подразник. У молодших школярів гальмуються умовні рефлекси пов’язані з письмом, якщо на учнів подіє достатньо сильний сторонній подразник. Таким подразником може бути крик вчителя, почуття голоду, переповнення сечового міхура, запалення певної ділянки. Така форма взаємодії між нервовими центрами дозволяє зосередити увагу на більш важливій у даний момент події; - позамежове, яке проявляється при надмірному збільшенні сили або часу дії умовного подразника. При цьому умовний рефлекс різко послаблюється, або повністю зникає. Позамежове гальмування захищає нервові клітини від виснаження. У школярів позамежове гальмування спостерігається тоді, коли вчитель пояснює навчальний матеріал надто гучним голосом. Умовне (внутрішнє) гальмування - характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово. Розрізняють умовне гальмування: 1) згасаюче - виникає у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним. Згасанням можна пояснити неміцність знань навчального матеріалу, якщо він не закріплювався повторенням, тимчасову втрату навички гри на музичному інструменті. Згасання лежить в основі забування. У дітей згасаюче гальмування відбувається повільно, тому їх важко відучити від шкідливих звичок; 2) запізнювальне - воно розвивається, якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного. Наприклад, якщо після багаторазового повторення вмикання дзвонику їжу давати не через 1-5сек., а через 2-3хв., то і слина буде виділятися через 2-3хв. У дітей запізнювальне гальмування виробляється з труднощами під впливом виховання і тренування. Першокласник тягне руку, встаючи з-за парти, намагаючись привернути увагу вчителя, важко привчити його стримувати свої бажання; 3) диференційоване - організм відрізняє умовні подразники близької якості. Виробляється внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших. Завдяки диференційованому гальмуванні молодші школярі у процесі навчання розрізняють звуки, кольори, відтінки, форму предметів, тварини, рослини, з багатьох предметів вибирають той, який потрібний. Це дає можливість їм засвоїти правильне написання букв, фіксувати результати спостережень тощо. Уже з перших днів життя дитини починає вироблятися диференціювання. Це допомагає орієнтуватися в навколишньому світі, вичленяти з нього подразники значущі, сигнальні; 4) умовне гальмо - якщо у собаки виробити слиновидільний умовний рефлекс на свисток, то свисток викликатиме виділення слини, а комбінація свисток-світло - ні, оскільки ця комбінація двох подразників не підкріплюватиметься годуванням. У даному випадку світло виступає умовним гальмом. Процес навчання пов’язаний з виробленням у школярів умовних гальм. Наприклад, слово “не можна” гальмує умовні рефлекси, небажані на певному етапі навчання; 5) зберігальне гальмування - розвивається внаслідок стомлення після тривалої роботи. Спрямоване на збереження нервових структур від функціонального виснаження і морфологічного руйнування.