22 Самовиховання та саморозвиток майбутніх фахівців з вищою освітою

Процес самоформування індивіда можливий за умови самоусвідомлення себе як особистості. Саморозвиток, самовиховання, самореалізація, як усвідомлені процеси, можливі тільки за тієї умови, коли людина має відповідні знвння про себе й уміння, навички саморегулювання, самоаналізу.

Самопізнання, самоставлення, саморегуляція – головні компоненти самоформуючого процесу. Самовиховання, самовдосконалення – процес і результат, основна рушійна сила, що рухає людину до вершин досконалості, забезпечує прогрес у формуванні особистості

Самовиховання – свідома діяльність, спрямована на можливу найбільш повну реалізацію людиною себе як особистості. Базуючись на активізації  механізмів саморегуляції, самовиховання передбачає наявність чітко усвідомлених цілей, ідеалів, особистісних смислів. Самовиховання грунтується на адекватній самооцінці, що відповідає реальним здібностям людини, на критичному аналізі власних індивідуальних особливостей і потенційних можливостей. З підвищенням ступеня усвідомленості самовиховання стає все більш значною силою саморозвитку особистості. Самовиховання нерозривно взаємопов`язане з вихованням, не тільки підкріплюючи, але і розвиваючи процес формування особистості. Необхідні компоненти самовиховання – самоаналіз особистісного розвитку, самозвіт і самоконтроль. До прийомів самовиховання належать самонаказ, самосхвалення, самонавіювання. 

Проблема самоформування особистості випливає із загальної соціально-психологічної структури її розвитку, завершальним компонентом якої є система управління (за Петровським). Її прийнято позначати поняттям "Я". Я — утворення самосвідо¬мості особистості, воно здійснює саморегуляцію: посилення чи послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій та вчинків, емоцій, почуттів, прогнозування власної діяльності й життєвого досвіду. Реалізація цієї підструктури здійснюється на основі взаємодії з іншими підсистемами: самоформуванням соціальної спрямованості, інтелектуальною та емоційними сферами, мобілізовуючи вольові зусилля. Отже, особистість не тільки цілес¬прямована, а й самоорганізовуюча система. Об'єктом її уваги в діяльності слугує не тільки її зовнішній світ, а й вона сама, що виявляється у відчутті "Я", яке включає уявлення про себе і са¬мооцінку, програми самовдосконалення, звичні реакції на прояв деяких своїх якостей, здатності до самоспостереження, само¬аналізу і саморегуляції (за Додоновим).Самоформування особистості є однією із найскладніших про¬блем психолого-педагогічної науки. Основою самовиховання є самосвідомість, яка є інтегра¬тивним процесом, який. постійно розвивається, і в основі якої покладена діяльність самопізнання, що все більше ускладнюєть¬ся, емоційно-ціннісні ставлення до себе і здатність регулювати свою поведінку і діяльність.

Аналіз проблеми самовдосконалення особистості, її самоформування спонукає вирішити чимало завдань:

-визначити і звести до єдиного мінімуму обсяг знань з цього питання, які необхідні кожній людині для організації внутрішнього життя;

-вивчити і узагальнити досвід, пов'язаний із процесом самоформування особистості, що віками практикувався людьми різних епох і поколінь;

-створити й апробувати відповідну систему навчально-виховної роботи з шкільною та студентською молоддю;

-у всіх сферах виховної практики формувати в молодих людей потребу в самопізнанні, самоконтролі, самодисципліні, самовладанні, вчити виробляти у себе ці якості, прагнути, щоб вони застосовувались на практиці, а процес самовдосконалення став необхідним елементом духов¬ної культури особистості, народу, держави.

Класифікація потреб Маслоу впорядкована у ціннісній ієрархії відповідно до їхньої ролі в розвитку особистості – від найпримітивниших до найбільш витончених потреб вищих рівнів (фізіологічні потреби – потреба в безпеці – потреба в емоційних контактах – потреба в самоповазі – потреба в самоактуалізації). Лише коли задоволені всі інші потреби – потреби нижчих рівнів, виникає потреба в самореалізації (самоактуалізації). Самоактуалізація – прагнення людини якомога повніше виявити, розвинути і реалізувати свої можливості. Згідно з А.Маслоу, якщо полем діяльності індивіда не стає те, до чого він схильний, то виникає незадоволення, неспокій, тривога. Людина повинна реалізувати те, що в ній закладено. Якщо людина цього не робить, якщо умови життя заважають реалізації життєвого покликання, то можливий внутрішній конфлікт, здатний спричинити невроз.