Сценарно-режисерський хід

Режисер-сценарист повинен чітко знати значення кожного окремого елемента сценарію та зрозуміти його місце в сценарному творі. У даному розділі поговоримо про місце і роль сценарно-ре­жисерського ходу та шляхи його віднайдення.

У розділі «Сценарний задум» ми вже частково розглядали це питання. Наголошувалося, що визначення чи знаходження сценар­но-режисерського ходу, як і будь-якого іншого складового елемен­ту сценарного твору, у кожного митця відбувається по-різному.

Режисер-сценарист, працюючи над сценарним задумом, опи­рається на міцний фундамент — ідейно-тематичне спрямування твору. Він уже дібрав відповідний якісний літературно-художній та документальний матеріал. Складено сценарний план, в якому визначено кількість сценічних епізодів та позначено конфліктну ситуацію. Що є наступним кроком у роботі над сценарним заду­мом? Час визначити літературно-художній прийом, через який у конкретній та чуттєвій формі буде розкрито ідейно-тематичне спрямування твору та його проблема. Називається цей прийом сце­нарно-режисерський хід. У його пошуку велике значення має асо­ціативне мислення, тобто здатність віднаходити зв'язки між пред­метами і явищами дійсності через подібність їх зовнішньої форми чи внутрішнього змісту.

Спробуємо ще раз пройти разом із митцем запропонованим шляхом, зрозуміти місце і значення сценарно-режисерського ходу в побудові сценарного твору і на наведених прикладах зрозуміти, що допоможе в його пошуку та визначенні.

Повернімося до попереднього прикладу. Режисер-сценарист працює над заходом, що присвячений темі війни. Йому треба про­аналізувати, які думки і почуття в нього викликає таке явище як війна, зафіксувати асоціативні образи і враження, що принагідно виникають. Пам'ятаймо, що асоціативні образи індивідуальні.

Наприклад, молодого фахівця схвилювало байдуже ставлення деяких людей до ветеранів Великої Вітчизняної війни, до нагород як символу їхніх подвигів. Він вирішив, що у творі працюватиме над проблемою поваги до ветеранів та їхнього героїчного мину­лого. Виходячи з цього, зібрав відповідний літературно-художній і документальний матеріал, склав сценарний план та визначив кон­фліктну ситуацію. Роздуми про війну викликали в митця різнома­нітні асоціації:

• війна — це смерть та жорстокість (відеоряд: люди за колючим дротом);

• війна — це розруха та голод (відеоряд: діти біля спаленої ві­йною хати);

• війна — це розбиті мрії і сподівання (відеоряд: солдат із фото­графією коханої);

• війна — це пам'ять і повага до людей, які пройшли її важкими шляхами, рятуючи народи від фашизму (відеоряд: солдати йдуть важкими дорогами війни).

Це приблизний перелік образів, приклад конкретного асоціа­тивного бачення. Митцю залишається вибрати з поданого ряду той художньо-асоціативний образ, який би допоміг яскраво розкрити ідейно-тематичне спрямування запланованого твору. У цьому до­поможе проблема. У даному випадку — проблема пам'яті та по­ваги до людей, які пройшли важкими дорогами війни, рятуючи на­роди від фашизму.

Наступне завдання: як донести цю думку-образ до глядача? Створюваний театралізований захід був адресований молоді, тому режисер-сценарист вирішив перенести дію до випускного класу школи. Сценарно-режисерським ходом була обрана розповідь учи­тельки та учня, який пройшов усю війну і єдиний з усього класу вижив.

Сценарно-режисерський хід треба опрацьовувати в трьох різних аспектах, а саме:

1) декоративно-образному (художнє оформлення заходу);

2) образно-ігровому (стилістично-ігрове вирішення);

3) музично-образному (музично-шумове оформлення).

У даному прикладі декоративно-образним ходом може бути шкільна актова зала, де проходитиме останній шкільний бал. Там учителька і почне свою розповідь про випускників і як усі вони добровольцями пішли на фронт. По ходу сюжету шкільний актовий зал може трансформуватися в бліндаж, де бійці відпочивають після бою. А підхопить розповідь один з випускників, який разом із то­варишами пройде важкими шляхами війни і єдиний з усього класу залишиться живим. Ці образи будуть образно-ігровими, тому що вони визначать стилістичний напрям розмови творчого колективу з глядачем та сценічний рух у творі.

І, нарешті, визначення образно-музичного оформлення захо­ду. Ним може бути останній шкільний вальс та шкільний дзвоник, який лунатиме і після останнього вальсу, і протягом усієї розпо­віді. Цей шкільний вальс як образ-символ червоною стрічкою про­ходитиме через увесь захід.

У доробку режисера-сценариста може бути декілька окремих творчих робіт однієї тематики. їх можна показувати глядачам окремо, як самостійні роботи. Однак цікавіше, коли буде знайдено прийом (хід), який би об'єднав їх в єдине ціле, тобто в єдиний твір визначеного ідейно-тематичного спрямування.

Розглянемо такий приклад. За сюжетом театралізованого те­матичного заходу місцем дії було маленьке подвір'я, де зібралися евакуйовані в тил родини. Вони живуть, працюють і чекають на звістки та листи від своїх рідних і близьких, які б'ються на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. І ось приходить листоноша... До одних людей прийшла з листом радість, до інших — горе. Чи­тання цих листів та повідомлень буде тим сценарно-режисерським ходом, який може об'єднати різноманітні, самостійні творчі робо­ти в цілісний твір.

У театралізованих концертах сценарно-режисерським ходом часто є виступи ведучих. Їхні тексти об'єднують розрізнені худож­ні номери в єдиний твір. Проте це дуже простий прийом, і застосо­вується він тоді, коли режисер-сценарист або не може, або не хоче творчо працювати.

У дитячих театралізованих концертах часто в ролі сценарно-режисерського ходу виступають персоніфіковані ведучі. Напри­клад, Сплюха, Білосніжка або Мальвіна тощо. Вони є спрощеним сценарно-режисерським ходом, що поєднує весь літературно-ху­дожній матеріал в єдиний твір.

У театралізованих заходах, присвячених боротьбі з пияцтвом або наркотиками, з'являються образи-алегорії, такі як Шприц, Пляшка тощо. Це теж, фактично, персоніфіковані ведучі, і вони теж поєднують весь розрізнений матеріал в єдиний сценарний твір.

Мистецькі фестивалі (театральні, фольклорні, пісенні тощо) теж можна віднести до театралізованих заходів, бо вони мають структурні елементи, притаманні клубній драматургії: ідейно-те­матичне спрямування, композиційну побудову тощо. У компози­ційній побудові фестивалю має бути пролог, кульмінація та фінал. Тут теж потрібен сценарно-режисерський хід, наприклад, персоні­фіковані ведучі, просто ведучі тощо.

Як підсумок, даємо визначення сценарно-режисерського ходу: це образно-змістовний стрижень, який проходить через увесь сценарій, з'єднує всі художні номери та творчі виступи, а також цементує дію і сюжет у логічно-послідовному розвитку.