Драматургія концерту та його різновиди

Створення будь-якого сценічного твору починається з дра­матургії. Різні клубні форми відрізняються між собою драма­тургічною побудовою, хоча мають і багато спільних рис. У побудові драматургічного каркасу естрадної вистави і масової дії є багато спільних закономірностей, бо основою концертної дії і масової дії є монтаж різножанрових епізодів і художніх номерів. Зібрання разом цього різнобарвного матеріалу, умін­ня вибудувати весь цей різножанровий літературно-художній матеріал в єдину драматургічну конструкцію, яка буде підпо­рядкована визначеній ідеї і надзавданню, і є метою драма­тургії концертної дії.

Працюючи над сценарним твором, режисер-сценарист по­винен пам'ятати, що літературна першооснова майбутнього заходу має віддзеркалювати повсякденні життєві проблеми і нести прикмети часу. Іншими словами — бути сучасною. Мова також може йти про перспективи і завдання, які стоять перед конкретним творчим колективом, про конкретних людей, життя яких було взірцем ставлення до праці і суспільства. Режи­сер-сценарист несе певну грамадянську відповідальність, бо його твір звертається до масового глядача — пересічних громадян.

У створенні клубних заходів «сьогоденність» — це той ін­струмент, який спонукає активність глядача, адже дія в драма­тургічному творі називається дією тільки тоді, коли вона долає перепони, зустрічає протидію і розвивається у вигляді драма­тичної боротьби. Без боротьби, без конфлікту не може бути драматургії. Однак конфлікт у драматургії масових заходів — це не завжди зіткнення антагоністичних сил; він може прояв­лятися в подоланні труднощів, перешкод, у зіткненні людини з середовищем існування.

Клубна драматургія розвивалася не ізольовано від різних ви­дів мистецтва. У силу специфіки предмета, мети і завдань вона набула власних характерних рис:

1) драматургія клубного сценарію (у тому числі і драматургія театралізованого концерту) будується на основі художніх номе­рів та іншого літературно-художнього матеріалу, а не діалогів і монологів, як театральна драматургія;

2) клубна драматургія максимально наближена до місцевої громади, у драматургічну тканину клубного масового заходу ба­жано закладати сьогоденну інформацію, факти і події з життя місцевого суспільства;

3) у сценаріях концертів повинні використовуватися всі види мистецтв, а також різноманітні засоби художньої виразності;

4) в основу драматургії концерту необхідно закладати великі, узагальнені поняття;

5) об'єктом клубної драматургії може бути не будь-яке явище дійсності, а лише те, яке може бути розкрите через художній образ;

6) для клубної драматургії характерні також документаль­ність, оперативність, епізодична побудова твору, розробка шля­хів активізації глядача.

Театралізований концерт — це використання різноманітних жанрів, різних видів мистецтва, починаючи від академічного хору і закінчуючи народним танцем. На відміну від філармо­нічного, він завжди тематичний, у ньому художнє і змістовне поєднується воєдино. Кожний із театралізованих концертів має свою тему, свою змістовну та емоційну драматургію. Вона ви­значається тими обставинами, які викликали постановку заходу.

Театралізованому тематичному концерту, як і будь-якій ін­шій формі клубної роботи, притаманні майже всі елементи класичної драматургії, такі як сюжет, сценарно-режисерський хід, конфлікт, жанр, композиційна побудова. Однак не всі пе­рераховані елементи класичної драматургії мають бути задіяні в побудові того чи іншого клубного заходу. Наприклад, інколи в театралізованому концерті немає сюжету, у композиційній по­будові відсутні експозиція та зав'язка або нема таких складових, як розвиток дії, спад дії, епілог. Таку будову можна віднести до специфічних особливостей клубної драматургії.

Композиційна побудова театралізованого тематичного кон­церту також відрізняється від інших форм клубної роботи. Тут обов'язкова присутність прологу, кульмінації, фіналу.

У драматургії тематичного концерту пролог відіграє важливу функцію — в ньому закладена головна тема всього подальшого виступу.

Зав'язка. Такої чіткої першої події, як у драматургії театру, тут немає. Зав'язка, як правило, закладена в словах ведучих та в тому художньому номері, який вони пропонують.

Особливу увагу в сценарії тематичного концерту необхідно приділити визначенню його кульмінації. Специфікою клубної драматургії є те, що кульмінація часто збігається з фіналом кон­церту. Як правило, це якийсь фінальний масовий номер.

Фінал. Коли він не співпадає з кульмінацією, то в компо­зиційній побудові повинен бути чітким і змістовним. У фіналі часто повторюється ідея всього твору. Тому останній художній номер повинен бути яскравою крапкою всього концерту.

Розглянемо різновиди концертів. їх класифікація дуже різ­номанітна.

У тематичному концерті художні номери збираються режисером-сценаристом згідно з визначеною темою, головне — від­повідність відібраних художніх номерів сценарно-режисерсько­му задуму. Як правило, такий концерт обходиться без театралі­зації номерів, які подаються на сцену в «чистому вигляді». Тут головне — художня якість номера та чітко витримане загальне ідейно-тематичне спрямування.

Збірний концерт організовують, коли в режисера-сценариста немає часу для роботи над сценарним твором, а концерт потрі­бен у найближчі години. У такому випадку збираються художні номери, які є в доробку творчих колективів і, безперечно, відпо­відають художнім вимогам. Веде такий концерт конферансьє або ведучий. Концертний сценарій будується починаючи від драма­тичних художніх номерів — до розважальних. Тут необхідно звернути увагу на їх співвідношення. Усе залежить від події або колективу, куди запрошена концертна бригада. У таких кон­цертах витримувати тему через художні номери необов'язково. Важливо, щоб вона звучала в текстах ведучого концерту.

Сольний концерт — це концерт одного виконавця. Репертуар такого заходу складається з кращих художніх номерів із твор­чого доробку або номерів, спеціально підготовлених до цього концерту. У роботі над сольним концертом режисер-сценарист співпрацює з конкретним виконавцем: вислуховує побажання соліста, обов'язково прослуховує всі номери, які бажано було б включити до концерту, і тільки після цього приступає до ство­рення концертного сценарію.

Моноконцерт — це коли всю концертну програму виконує один актор. Репертуар такого концерту часто будується на поезії одного чи декількох поетів або на основі оповідань, об'єднаних спільною темою. У радянські часи в жанрі моноконцерту висту­пав видатний актор-оповідач Іраклій Андронніков. Він створив цілу галерею яскравих незабутніх портретів сучасників. Перед слухачами поставали неординарні особистості, які жили і пра­цювали в різні часи та епохи.

Також у радянські часи працював видатний митець В. Яхон-тов, який започаткував «Театр одного актора». Новаторська пра­ця артиста над текстами політичних документів, поєднаних із філософськими творами, — це приклад творчого пошуку, який повинен стимулювати молодого режисера-сценариста до ство­рення естрадних вистав точного філософсько-політичного зміс­ту, чіткої ідейної концепції. У своїх роботах В. Яхонтов також звертав увагу сценаристів на монтаж документального матері­алу з художнім. У розумінні режисера таке монтажне поєднан­ня — це спосіб творчого мислення митця художніми образами, спосіб створення найбільш продуктивної та точної дії словом. Монтаж тут — це співставлення різного за формою та змістом літературно-художнього та документального матеріалу, розта­шування якого надає сценарному твору нового імпульсу, нового поштовху, нового бачення знайомих фактів та подій.

І останній у класифікації театралізований тематичний кон­церт. Він будується на основі художніх номерів та іншого лі­тературно-художнього матеріалу. Відрізняється від інших типів залученням великих та різноманітних художніх форм. Художній номер тут стає основою сценарної драматургії, характерними якостями якої є побудова режисером-сценаристом безперервної дії, яка плавно та логічно розвивається, використовуючи мов­не та монтажне поєднання номерів. На відміну від збірних кон­цертів, театралізований концерт завжди є тематичним. Головну тему концерту визначає сценарний задум та подальше сценарно-режисерське вирішення. Це своєрідна драматургія, де всі ком­поненти концертно-сценічної дії підпорядковані темі та ідеї і пов'язані сценарно-режисерським ходом.

Підбір та створення нових художніх номерів для театралі­зованого тематичного концерту — найважливіший етап роботи режисера-сценариста над сценарієм заходу. Серед різножанро­вих художніх номерів різних видів мистецтв він відбирає ті, які відповідають творчому задуму.

У сценаріях театралізованих концертів, як і в більшості те­атралізованих заходів, втілення сценарного задуму ведеться мовою мистецтва, а ідейно-тематичне спрямування твору до­сягається не лозунгами, а різноманітними засобами художньої виразності та художнім матеріалом.

Будь-який театралізований концерт потребує чітко визначе­ної ідейно-тематичної спрямованості. Усі відібрані художні но­мери повинні відповідати їй, інакше номер випаде із загальної концепції концерту.

Сценарно-режисерська театралізація художніх номерів теа­тралізованого тематичного концерту дає глядачеві змогу глибше зазирнути в зміст твору, зрозуміти його художній образ та ідей­но-художнє вирішення. Художній номер стає глибшим у худож­ньому розумінні й предметно яскравішим. Вимоги до номера — оптимальна тривалість, відповідність певному художньому рів­ню і, бажано, малознайомість для глядачів. Кожен художній номер повинен мати свою внутрішню драматургію, структурну побудову. А це — обов'язкова присутність події, чіткої компо­зиційної побудови з конкретною кульмінацією, фіналом тощо. Неточність у ретельному відборі матеріалу, неточність худож­нього образу, відсутність вимогливості до виконавців, непро­думаність логіки заходу — кожна з цих обставин знижує ефект впливу на тисячі учасників і глядачів.

Яким би не був різновид концерту, кожна концертна про­грама повинна будуватися згідно із законами драматургічної конструкції. Відібрані режисером-сценаристом художні номери вибудовуються за конструктивною послідовністю, що відпові­дає задуму. Один із найважливіших моментів у побудові сценар­ної конструкції — пошук режисерського ходу, який допоможе зв'язати всі художні номери та інший літературно-художній ма­теріал в єдине ціле. Також необхідно звернути увагу на визна­чення кульмінації всього сценарного твору — цей художній но­мер повинен бути високохудожнім, з чіткою ідейно-тематичною спрямованістю.

Основний засіб сценарної виразності — слово. Воно може звучати через тексти ведучих та діалоги дійових осіб. Можуть бути задіяні й інші засоби мовної виразності, такі, наприклад, як слово в сольній та хоровій декламації, у поетичних творах. Слово може звучати і в малих формах драматургії.

Художніми засобами сценарної виразності також може бути співставлення документального матеріалу з художнім, тобто те, що дає монтаж. Співставленням літературного, художнього та документального матеріалу режисер-сценарист скеровує думку глядача — вона стає образнішою, гострішою, емоцій­нішою.

Для прикладу розглянемо роботу сценарно-режисерської групи зі створення щорічного звітного концерту Київського обласного училища культури та мистецтв. Режисерсько-сце­нарна група, перш за все, визначилася з адресатом заходу. Ко­лектив училища цим концертом звертався до своїх друзів — молоді Київщини. Тому захід отримав відповідну назву: «Училище запрошує друзів». Тему визначили так: «Київ, вес­на, кохання».

Концертну програму вирішили будувати блоками. Це дало змогу показати роботу всіх творчих відділів училища, їх твор­чий доробок за навчальний рік. Програма складалася з чотирьох блоків: прологу, класичного блоку, фольклорного та естрадно­го. Виступи ведучих між ними логічно і цілеспрямовано поєд­нували блоки, окреслювали ідейно-тематичне спрямування кон­церту.

Драматургія театралізованого тематичного концерту повин­на будуватися так, щоб через зовнішню форму художнього ма­теріалу можна було знайти внутрішній образ, який відповідав би ритму та ідейно-тематичному спрямуванню заходу. І він був знайдений. Це асоціативний визріваючий художній образ, об­раз сучасної молоді, яка закохана у своє місто, у своє училище, у свій край.

У роботі над заходом необхідно правильно використовувати вже наявний, готовий художній матеріал, що відповідає зміс­ту визначеної тематики. Пролог концерту складався з п'яти готових художніх номерів. Усі вони були величні, масштабні: «Києве мій» (музика І. Шамо, вірші Д. Луценка), «Україно моя» (музика Є. Станкевича, вірші А. Навроцького), увертюра до опе­ри «Тарас Бульба» (музика М. Лисенко), «Катит весна» (музика П. Чеснокова, вірші Г. Гейне), гопак з опери «Сорочинський яр­марок» (музика М. Мусоргського).

У перерахованих номерах були задіяні майже всі студенти училища. Перший і останній номери були театралізовані. Пер­ший номер («Києве мій») показував місце дії та визначав, хто головний герой твору. Другий і третій номери («Україно моя» та увертюра до опери «Тарас Бульба») показували ставлення молоді до свого краю, своєї Батьківщини. І останні два номери розповідали про весну і кохання.

Таким чином, пролог виконав своє призначення, бо чітко від­повідав темі та ідеї концерту. Інші три блоки і фінал теж були побудовані згідно з визначеною темою та ідеєю твору. Перший блок — блок класичний. Другий — фольклорний, третій блок — це сучасна музика. Усі художні твори, розміщені в трьох бло­ках, відповідали визначеній загальній темі. А всі разом вони ви­конали поставлене режисером-сценаристом надзавдання — ви­кликати у глядачів повагу до студентсько-викладацького колек­тиву училища.

Висновок: будь-який концерт будується на сценарній осно­ві. Працюючи над сценарним твором, режисер-сценарист, по-перше, повинен визначитися з його ідейно-тематичним спря­муванням. По-друге, визначитися з адресатом, тобто на кого цей захід розраховано, на яку вікову та соціальну аудиторію. Наступний етап роботи — збір та опрацювання художніх но­мерів та іншого художньо-літературного матеріалу. Це копітка робота, але без неї побудувати сценарний твір, а потім і захід, неможливо.