4. Театралізоване видовище.

Вони можуть проходити як у приміщеннях, так і просто неба. Основою театралізованого видовища, як правило, є різножанро­ві художні номери (уривки з п'єс, мініатюри, вірші, пісні, танці тощо). На визначений тематичний сюжет фахівець підбирає відпо­відний художній матеріал, зміст якого розкриває суть обраної про­блеми, а сам художній матеріал поєднується між собою сценарним ходом.

Театралізовані видовища, які проходять у приміщеннях, худож­ньою формою нагадують невеличкі за часом театральні вистави на визначену тему. їх сучасним різновидом є документально-худож­ня композиція.

Основою театралізованих видовищ, які проходять просто неба (парк, стадіон, площа, тощо), є також художні номери, поєднані в тематичні блоки. Однак вони більш масштабні та масові, і, як уже говорилося, мають інші засоби художньої виразності.

5. Масове свято.

Масове свято — це також одна з форм художньої роботи клу­бу. Воно маєгзагальне тематичне спрямування, а сценічна дія може розгортатися на декількох сценічних майданчиках одночасно. Ма­сове свято має важливе суспільно-естетичне значення, головною метою його є зустрічі та спілкування різних людей. Сценарій те­атралізованого масового свята складається із декількох окремих частин, об'єднаних спільною темою та ідеєю, і потребує детально­го літературного опису та конкретних авторських ремарок.

Якщо говорити про складові масового свята, то вони можуть бути такими:

1) урочисте відкриття свята;

2) театралізована хода (інколи — карнавал), клубними праців­никами майже не використовується;

3) театралізовані маніфестації чи мітинги, зараз не затребувані;

4) театралізована масова вистава просто неба або концерт (на стадіоні, площі тощо);

5) народне гуляння;

6) закриття масового свята, святковий феєрверк.

Це класичний план масового театралізованого свята просто неба. У ньому можуть бути перестановки, якась ланка може випа­дати — це залежить від мети, масштабу заходу та фінансових мож­ливостей організаторів. Однак сюжет свята буде залежати тільки від задуму режисера-сценариста.

Основною відмінністю цієї форми драматургії є те, що вона ма­сова, масштабна, а також має специфічні засоби художньої та тех­нічної виразності. Сценічна дія розгортається на багатьох сценіч­них майданчиках, де може відбуватися й одночасно. Масове свято має визначений сюжет, чітке ідейно-тематичне спрямування, ком­позиційну побудову тощо. Кульмінація відбувається на головному сценічному майданчику, інколи збігається з фіналом свята.

Як бачимо, кожна форма клубної драматургії має свої художні особливості, але, попри специфіку кожної з форм, усі вони мають інформаційно-розважальний характер і забезпечують дозвілля лю­дей з різними характерами, поглядами на життя та естетичними потребами.

Сценарна термінологія

Алегорія — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями.

Алогізм — сполука суперечливих понять, свідоме порушен­ня логічних звязків, ініційоване задля створення певного сти­лістичного та смислового ефекту; непослідовність у міркуванні.

Антипод — художній образ, який своїм змістом, погляда­ми, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому.

Апофеоз — заключна, урочиста масова сцена вистави, про­славлення.

Архітектоніка — будова художнього твору як єдиного ціло­го, інтегральний взаємозв'язок основних його складників. Відо­бражаючи загальний план його цілісності, архітектоніка водно­час виявляє свою відмінність від композиції, власне побудови його окремих частин, образів, деталей, сюжетних ліній.

Асоціація — зв'язок, який утворюється між психічними яви­щами, коли виникнення у свідомості якого-небудь із них викли­кає (відновлює) думку про інше.

Асоціативний образ — образ, який викликає в пам'яті пов'язані з ним інші відчуття, ніж ті, які він віддзеркалює, за суміжністю чи протилежністю.

Буфонада — комедійна гра актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів і ситуа­цій; сценічне видовище, побудоване на блазнюванні, підкресле­но комедійних положеннях.

Види мистецтва — структуровані прояви художньої твор­чості, об'єктивовані в певний матеріал (камінь, метал, дерево, фарбу, звуки, слово, пластику людського тіла, письмо).

Гротеск — зображення людей чи предметів у фантастично­му, ексцентричному, перебільшеному вигляді, частіше в потвор­но-комедійному; поєднання в одному предметі чи явищі несу­місних, контрастних якостей.

Дедраматизація — відмова від драматичної побудови сюже­ту в художньому творі й заміна його хронікальним зображенням подій.

Дія — акт драматичного твору; перебіг подій у творі, через які розкриваються конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа.

Драма — літературний рід, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Драма як жанр — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

Драматургія — драма в широкому значенні слова або ж су­купність драматичних творів певного письменника, певної лі­тератури, певної доби. Термін вживається також для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої ре­жисером.

Епіграф — цитата, крилатий вислів, поданий перед твором. Визначає основну ідею чи тему твору.

Епізод — одна з подій, відносно самостійний компонент сю­жету у творі, органічна ланка його в загальній системі та ком­позиції.

Епілог — фінал, віддалений від основної дії тексту, підсум­кова частина, в якій повідомляється про подальшу долю героїв твору. Епілог — компонент композиції, покликаний відтінити домінанту в характерах, дати нову інформацію, авторську оцін­ку зображуваної моделі життя.

Жанр — синтез характерних особливостей змісту і форми певного виду творів, відносна художньо-композиційна сталість, здатна до постійного розвитку й оновлення; кут зору митця на події, які відбуваються.

Звичай — стереотипний спосіб людської діяльності, який по­стійно копіюється новими поколіннями.

Зав'язка — перша подія, з якої починається конфлікт.

Ідея — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість ху­дожнього твору, головна думка автора, ідейний висновок.

Імпровізація — складання виступів, віршів тощо на задану тему в момент виконання, без попередньої підготовки.

Інтермедія — невеличка сценка, в основі якої діалог коме­дійних персонажів, побудований на протиріччях.

Інтрига — спосіб організації подій у творі за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів; ланцюг подій, які закручують сюжет.

Квінтесенція — найважливіше, найсуттєвіше.

Колаж — прийом в образотворчому мистецтві, за яким на певну тверду основу наклеюють різні матеріали, що різняться за кольором і фактурою. Мета — створити неочікуваний художній образ.

Комедія — драматичний твір, в якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Композиція — побудова твору, поєднання його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображу­ваного, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом автора, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата. Ком­позиція дисциплінує процес реалізації творчого задуму митця, забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури худож­нього твору. Організація дії і відповідне розташування докумен­тально-художнього матеріалу в розвитку конфліктної ситуації чи побудова і співвідношення окремих частин твору в сценічно­му просторі і часі.

Контекст — уривок тексту із закінченою думкою, який дає змогу визначити зміст окремого слова чи виразу.

Конфлікт — боротьба інтересів, характерів, ідей, поглядів, моральних принципів.

Кульмінація — момент найвищого піднесення, напруження в розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характе­рів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв'язка. При­значенням кульмінації є вирішення конфлікту.

Культура — рівень розвитку суспільства, який характеризу­ється властивими тільки певній епосі матеріальними та духов­ними цінностями.

Лейтмотив — конкретний образ, головна тема чи ідея, ненастанно згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму митця.

Літературно-музична композиція — монтаж різножанро­вих творів мистецтва, які поєднані ідейно-тематично, а також з'єднані сценарно-режисерським ходом.

Мистецтво — художня творчість у цілому.

Монтаж — поєднання окремих частин у ціле, техноло­гічний і художній метод поєднання різножанрового матеріалу з метою отримання нового, неочікуваного результату. Це спосіб мислення митця.

Монтажне мислення — здатність аналізувати, розкласти твір на частини, а потім об'єднати їх в єдине ціле з метою ство­рення якісно нового твору.

Наскрізна дія — це низка вчинків дійової особи для досяг­нення своєї мети протягом вистави.

Номер — художній твір, який має власну внутрішню струк­туру.

Обряд — традиційна форма передачі культурних надбань но­вим поколінням. Обряд наповнений символікою і символічними діями.

Пародія — іронічне наслідування якому-небудь творові з до­держанням зовнішньої форми і тону першоджерела, але з відхи­ленням від суті при внутрішній відповідності.

Подія — дієвий факт, який відбувається тут, зараз, на наших очах. Сума запропонованих обставин з однією дією. Якісна змі­на дієвої лінії персонажу.

Пролог — початковий етап твору, який розкриває першопри­чини подальших подій або повідомляє про мету твору; ідейно-тематичне входження в дію.

Публіцистика — вид літератури, що висвітлює актуальні суспільно-політичні та інші проблеми суспільства.

Ремарка — пояснення автора тексту, яке уточнює чи допов­нює деталі поведінки дійових осіб.

Ритуал — кульмінаційна частина обряду, де відбувається перехід особистості з однієї особисто-соціальної якості в іншу.

Розв'язка — вирішення конфлікту.

Семіотика — наука про функціонування інформаційних зна­кових систем.

Символ — речовий чи умовний «графічний/звуковий» знак, який виражає сутність певного явища, позначає чи нагадує якесь поняття.

Сценарій — предметно-зображальна й композиційна основа сценічної вистави, скорочена або максимально деталізована.

Сценарно-режисерський хід — образно-змістовний стри­жень, який поєднує весь сценарний твір в єдине ціле і цементує дію в її логічному розвитку.

Сценічна форма вистави (художня форма) — це гармоній­не поєднання звукової та візуальної сторін вистави.

Сюжет — система подій, покладена в основу п'єси, послі­довний розвиток конфлікту. Це безперервний ланцюг ситуацій і подій, пов'язаних між собою логікою розвитку дії, які розкрива­ють у своєму русі ідею п'єси.

Творча уява — психічний процес, який виявляється у ство­ренні нових образів на основі раніше набутих конкретно-чуттє­вих вражень.

Тема — коло подій, життєвих явищ, представлених у творі в органічному поєднанні з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення.

Традиція — те, що перейшло у спадщину від одного поколін­ня до іншого.

Фабула — хронологічно послідовне зображення подій у тво­рі, схема розвитку життєвих подій, подана послідовно.

Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він творить художньо-естетичну вартість. До них належать тро­пи, стилістичні фігури, принципи фоніки, формотвірні засоби роду літератури. Водночас художні засоби виступають прийо­мами характеротворення, засобами художньої типізації.