Сценарій «чорнобильська зірка»

Пролог

(Тихо. Здалеку наближається передзвін дзвонів. Через зал іде Пророк, одягнений як монах. Він піднімається на сцену і повер­тається до глядача.)

Пророк. Слухайте! Ви чуєте дзвін? Це дзвін скорботи, дзвін жалоби, це дзвін — заклик до людини подумати про заподіяне нею лихо. Чорнобильське лихо! Настав час визнати свою про­вину. Провину перед людьми і землею. Чуєте дзвін? А вас усіх застерігали, а всіх попереджали! Лихо могло б і не статися тієї страшної ночі! Ночі 1986 року... А ви всі не чули... чи не хотіли чути. Людині здалося, що вона всемогутня. І сталося те, про що попереджали нас усіх ще задовго до того... І засяяла на увесь світ Чорнобильська зірка.

(Якщо буде можливість — на задник сцени можна проекту­вати документальний фільм про Чорнобиль.)

Пророк (У руках у нього книга, він читає, а дзвін лунає, лу­нає). І третій янгол затрубив, і впала з неба велика зірка, що горіла як світильник! І впала на третю частину рік, і на джере­ла вод. Ім'я цієї зірки —- Полин. І третя частина вод зробилася полиновою. І багато людей померло від тих вод, тому що вони стали гіркими. І п'ятий янгол затрубив, і я побачив зірку, що впала з неба на землю, і дано було їй ключ від криниці-прір-ви. Вона відкрила криницю-прірву, і вийшов дим із криниці, як дим з великої печі — і потьмяніло сонце, і здригнулася земля, і не могла отямитись, і не могла збагнути, що сталося.

(Дзвін не вщухає. Тихо виходить ведуча, це Природа. На голо­ві в неї великий вінок із трав та квітів.)

Епізод 1. Як же так сталося?

Природа. В зеленім лісі я була царівна,

В зеленім лісі я була жива.

Рудим став ліс, рудими стали тіні,

Рудою стала крона і трава.

Іржавий ліс. Пустеля. Мертва зона.

Апокаліпсис? Марсіанський краєвид?

Табличка: «Дихати й ходити заборонено».

І незбагненне «Не торкатися трави».

А я просила вас, благала — схаменутись,

Що до добра не приведе ваше зухвальство, люде!

Пророк. Чи вам замало чого було? Пригадайте, як було до­бре! Тоді, з початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою кра­сою.

Природа. Скрізь була гармонія, ясне, повне життя.

Пророк. Цвіла божа мрія, розкішна й лагідна. Людське життя плило тихими хвилями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спокійне море.

Природа. Великий спокій був на землі...

Пророк. ...та й люди жили в спокою. Так було довго. Але ж вам захотілося чогось кращого. Захотілося полегшити й так лег­ке життя! І сотворили ви реактор! Раділи! Безтурботно раділи! Потьмарився ваш розум. Лиш пригадайте, як ви всі раділи тій вбивчій машині!!!

(Хореографічний номер. Сюжет: люди будують реактор, за­пускають його в роботу, реактор працює, люди радіють. На­вкруги вирує життя. Раптом стався вибух. Все навкруги охо­пило полум 'я.)

Природа. Як же так сталося!? Та хіба ви не розуміли, що ви живете в мені, і, гублячи мене, ви губите і себе? Невже не розу­мієте!?

Пророк. Були й такі, що розуміли! Були й такі, що душу і тіло поклали за спасіння майбутнього. Були...

Епізод 2. За ким дзвін? Природа. Дзвін! За ким він дзвонить? Пророк. За багатьма річками та озерами України. Природа. Це мої діти. А за ким він зараз дзвонить? Пророк. За тими, хто народився, і за тими, хто ще на­родиться.

Природа. Це теж мої діти. А зараз за ким дзвін? Пророк. А це за першими пожежниками, які вступили в бій із вогнем!! Я їх пам'ятаю поіменно: Володимир Правик Віктор Кібенок Микола Титенок Микола Ващук Василь Ігнатенко Володимир Тищура.

(Виходять чотири жінки, які по ходу дії стають матерями, дружинами, коханими. Чути вибух, ще один, а потім завивання сирен.)

Пророк. І зойкнула земля чаїним криком...

Жінка 1. Чуєте?! Вибух!

Жінка 2. Дивіться — дим!!!

Жінка 3. А тепер сирена!

Жінка 2. А ось і наші...

Жінка 4. Дивіться, дивіться.., машини, машини.., скільки їх!

Жінка 1. Синку, нехай тобі щастить. Збережи і захисти!

Пророк. Вийшла мати із іконним ликом.

Жінка 2. Йди, синочку, хто ж, коли не ти?

Пророк. Спалахнуло небо, впало крижнем...

Жінка 3. Любий, вбережи і захисти.

Пророк. Вийшла жінка з немовлятком ніжним...

Жінка 4. Йди, коханий, хто ж, коли не ти!?

(Хореографічна композиція: боротьба пожежників з вогнем. Остання мізансцена в цій боротьбі — пожежники в різних по­зах застигають над незрозумілою квіткою: 3—4 танцівниці, утворивши маленьке коло, сидять навколішках.)

Пророк. Вогонь вони подолали, вистояли у двобої, запобіг­ши ще більшому лиху — вибуху ще одного блоку, але з'явилося дещо страшніше. Невидимий ворог — Радіація!

Епізод 3. Атомне дитя

(Жінки речитативом читають.) Усі жінки. 26 квітня в ніч із забуття Йде страшне створіння — атомне дитя. Суть його безкровна і зіниць нема, Присипляє мозок посвистом глухим, Стронцієву дозу сипле, наче дим.

(Поки вони читають, «квітка», яку вдавали хореографи, на тривожній мелодії починає рухатись, розкручуватись, і рап­том — вибух. «Радіація» (дівчата-хореографи) розлітається по всій сцені, і по ходу руху танцівниці розвішують всім радіаційні значки. Усе завмирає. Тиша. Мертва тиша.)

Пророк. Спить земля, почорніла від болю,

Змерзлась в грудку душа і болить.

Жінка 1. Синку, вернись, будь же зі мною!

Пророк. Мати в тривозі ночами не спить.

Летять журавлі над чорнобильським небом,

Жінки у сльозах проводжають їх знов.

Жінка 1. Я вже не радію,

Жінка 2. Я вже не сміюся!

Усі жінки. Любий, вернись!!! Ти тільки заснув.

(На хвилину світло на сцені згасає. У тиші чути дзвони.

Світло. Сцена в лікарні. Жінки одягнули білі халати. До них виходить один із пожежників, на ньому халат для хворих. Усі жінки стоять обличчям до залу, цю мізансцену вони не зміню­ють до кінця сцени.)

Жінка 1. За що? За що ти загинув?

Жінка 2. За що ви всі загинули?

Жінка 3. Не варті люди вашого подвигу!

Жінка 1. Ми ж кохали один одного! У нас було щасливе життя! Ми з тобою були щасливими молодятами! Жили в гуртожитку. Я завжди знала, де ти і що з тобою! Я любила тебе. Дуже любила!

(Звучить сирена.)

Жінка 1. їх викликали, як на звичайну пожежу.

Жінка 2. їх не попередили...

Жінка 3. І не дали брезентових костюмів!

Жінка 1. У місті переполох! Міліція!

Жінка 2. О сьомій знайшла його в лікарні — і не впізнала... Любила, але ж... Не знала ще, як любила!

Жінка 4. Помер Кібенок...

Жінка 3. Він помер першим. У перший день.

Жінка 1. Але ми не знали, що всі вони перші!!!

Жінка 2. Він сказав мені:

Хлопець. їдь звідси! Тікай! Ти вагітна! Рятуй дитину!!!

Жінка 1. Молоко... У лікарні сказали пити побільше молока.

Жінка 2. Лікарі казали, що вони отруїлись газом!

Усі. Про радіацію ніхто не сказав!!!

Хлопець. Я так хочу побачити нашу дитину...

Жінка 1. Яке ім'я ми їй дамо?

Хлопець. Ну, це вже ти сама вигадуй!

Жінка 1. Чому сама? Нас двоє!

Хлопець. Тоді, якщо народиться хлопчик, то назви його Ва­сею, а якщо дівчинка — то Наталя.

Жінка 1. Як це Вася? У мене вже є один Вася, це ти! Мені іншого не треба! (Пауза.)

Наступного ранку ховали Вітю Кібенка та Володю Правика. Ми товаришували родинами. Щасливі були! Тривожно... Теле­фоную в лікарню, а там мені кажуть, що він 15 хвилин тому як... (Хлопець йде зі сцени.) Скоро мала з'явитись дитина. Боялася, дуже боялася, що Чорнобиль і її забере! У нас народилася ді­вчинка — Настуся. Це я... я її вбила, я не послухала його, не по­їхала з міста! А вона врятувала мені Життя! Усю радіацію взяла на себе. Я жива, а вона...

Жінка 2. Багато людей, що жили там і працювали — помер­ли. Помирали раптово! Помирали часто. Помирали уві сні і на ходу!

Жінка 3. Вони помирали, але ніхто їх не розпитав, що пере­жили, що бачили!

Жінка 2. А ті, заради кого вони віддали життя — мовчать, немовби нічого і не було! За що вони помирали?!

Жінка 1. Скільки ще життів треба віддати, скільки ще родин треба в жертву покласти, щоб ви почули?

Епізод 4. І знову дзвони!

Пророк. А дзвони дзвонять! А дзвони дзвонять! За ким на цей раз!?

Природа. Це дзвонять за мною. Від ваших рук, люди, по­страждала я, від ваших рук постраждали й ви самі. А скільки лиха завдали тим, кого не ви створили? Зараз ви вдаєте, що до цього не причетні!

Пророк. А ви їм нагадайте!

(Лунають дзвони. Виходять дві дівчини — Флора і Фауна і хлопець Аеро (повітря).)

Природа. Скажи-но, Аеро-повітря! Хто скривдив тебе так?

Аеро. Людина!

Природа. Людина!?

Аеро. Так-так! Мій брат, що наймолодший,

Жінка 3. Електрички і потяги не ходять,

Жінка 1. Вулиці миють якимось білим порошком!!!

Усі. Про радіацію ніхто не казав!!!

Жінка 2. їх вивезли літаком до Москви!

Жінка 3. Поїхала за ним! Мусила його побачити!

Хлопець. Не підходь близько! Не можна.

Жінка 1. Вигадки все це! Ти бачив, де стався вибух?

Хлопець. Що там?

Жінка 2. Ви ж перші потрапили!

Хлопець. Перші! Перші 28! І тепер усі тут.

Жінка 3. Але ж тепер все позаду!

Усі. Усе буде гаразд!!?

(Хлопець опускає голову.)

Жінка 2. Я варила бульйон на шістьох! Шістьох хлопців з од­нієї зміни! Вони всі чергували тої ночі.

Хлопець. Ігнатенко, Ващук, Кібенок, Титенок, Правик, Ти-щура!

Не треба більше годувати, люба! Шлунки вже не приймають їжу!

Жінка 1. Він з кожним днем змінювався. Жінка 2. Опіки виходили назовні.

Жінка 3. Колір тіла та шкіри — червоний, синій, сіро-бурий.

Жінка 1. Але воно все моє, таке любе!

Жінка 2. Це не можна пережити!

Жінка 1. Дев'ятого Травня він завжди мені казав:

Хлопець. Ти не уявляєш, яка гарна Москва! Особливо на День Перемоги, коли салют. Я хочу, щоб ти це побачила.

Жінка 1. Сиджу в палаті біля нього.

Хлопець. Зараз день чи вечір?

Жінка 1. Дев'ята вечора.

Хлопець. Відчиняй вікно! Починається салют!

Жінка 1. Дивовижно. І я плачу.

Хлопець. Я обіцяв тобі, що покажу Москву. Я обіцяв тобі, що все життя на свята буду дарувати квіти?

Жінка 1. Мій єдиний і моя любов.

Хлопець. Це теж тобі (простягає їй помаранчу). Ти ж любиш помаранчі!

Жінка 1. А ці помаранчі не те, що їсти, а й поруч з ними зна­ходитися не можна. Я люблю його! І я ладна з'їсти все, аби він не думав про смерть!

Собі він заробляє гроші, У небезпеку їх вкладає,

Отруйний дим в небо пускає.

Людська зухвалість лихо породила,

Рвонув Чорнобильський реактор,

А радіація весь час мене труїла.

І плинув стронцій до озону.

Його невпинно я латаю,

Але, пробачте, не встигаю,

Як буде й далі так тривати,

Я перестану існувати.

Природа. Який це жах. Так, я це чула,

І навіть на собі відчула.

Але на краще сподівалась

І відновитись намагалась.

Ще, бачу, виглядає хворо

Твоя сестра молодша — Флора...

А що це, Флоро, із тобою?

Чому хитаєш головою?

Флора. Так, мамо, правда в тім твоя —

Я хвора, знівечена я.

Колись на луках росли віти,

Гриби збирали малі діти,

Дерева опускали рясні квіти

Й плоди давали соковиті.

Аж тут з'явилася людина:

Звела реактор у раю твоя дитина.

І сталась світова біда.

Людині байдуже було,

І зараз це шкода.

Продовжую рясні плоди давати,

Але не можна їх вживати.

Я під радіаційним пилом

Аж задихаюсь. Я хворію!

Як буде й далі так тривати,

Я перестану існувати.

Природа. Ні, це не жах, це катастрофа!

Невже не дума анітрохи

Моя улюблена дитина!

Що ж ти накоїла, людина?

Можливо, Фауна, з тобою

Вона ведеться, не як з сестрою?

Фауна. Хотіла б втішить тебе, мамо,

Та в мене теж проблем чимало.

Я над дітьми своїми плачу,

Багато з них вже не побачу.

Від радіації мутують мої діти,

Не можу я мовчать, я мушу говорити.

Радіаційний слід залишила людина

Й для риб, пташок, тварин.

Можливо, це остання днина,

Невже не розуміє

Твоя улюблена дитина,

Що від радіаційної багнюки

На неї теж чекають муки!

Як буде й далі так тривати,

Я перестану існувати.

Природа. Навколо неозорий Всесвіт,

Він батько кожної планети,

Він бачить все і він розсудить,

Наскільки завинили люди...

А я не знаю, чи пробачу.

(Флора і Фауна йдуть зі сцени.)

Якщо я навіть вам пробачу,

А чи пробачать ваші діти!?

Бо в кожнім з них була своя мрія...

Епізод 5. Наша доля залежить від вас!

(На сцену виходить дівчинка в білому, готується танцюва­ти, виходять ще дві.)

Природа. Хто ви такі, і що збираєтесь робити?

Дівчинка 1. Я збираюсь танцювати.

Природа. Танцювати!?

Дівчинка І. Так. Моя матуся і мій татко, який колись був пожежником, хотіли, щоб я була балериною! (Звертається до залу.) Шановні пані та панове! Перед вами виступає майбутня всесвітньовідома танцівниця — Настуся!

Дівчинка 2. І я, Оленка.

Дівчинка 3. І я, Даринка. Ми маємо мрію, але наша подальша доля залежить від вашого рішення.

(Танцюють танок маленьких лебедів. Раптом влітає «Радіа­ція» і вішає їм радіаційний знак.)

Настуся. Наша мрія тільки народилась... (Усе застигає.)

Природа. Люди, схаменіться, одумайтесь! Згадайте, як їхні батьки кинулися першими в чорнобильську прірву рятувати не тільки своїх близьких. Від вас залежить, що буде з вашими дітьми та їхньою мрією!

Пророк. Слухайте! А тепер ви чуєте дзвін?! Чуєте? Будемо сподіватися, що цей дзвін дзвонить не за вашими думами!