Сценарій «в бой идут одни «старики»

Епізод 1. Пісня

(Тихо, немовби здалеку, чутна мелодія пісні. Вона набирає силу і тепер звучить на повний голос. Це всім знайома пісня із кінофільму Леоніда Викова «В бой идут одни «старики» — «Смуглянка».

Із-за куліс виходять дві дівчини, ведучі заходу. Вони тихо стоять, прислуховуючнсь до знайомої мелодії.)

Ведуча 1. Коли звучить ця мелодія, відразу згадується кіно­фільм Леоніда Бикова «В бой идут одни «старики».

Ведуча 2. Старі. А цим «старим» на той час було стільки, скільки і багатьом з тих хто знаходиться зараз у залі.

Ведуча 1. Коли почалася війна, більшість із цих «старих» до­бровольцями пішли на фронт, а деякі, закінчивши прискорені курси молодших командирів, теж були кинуті в пекло війни.

Ведуча 2. А проводжали їх на фронт рідні та близькі. Про­воджали їх — матері.

Ведуча 1. Відпускали своїх дітей на смерть. І деякі з них си­віли на очах...

Ведуча 2. Бо серце матері знало, куди і навіщо вони йдуть.

Епізод 2. Минуле не вернуть

(Продовжує тихо звучати мелодія пісні. На сцену виходить хлопець, який один із перших, добровольцем пішов на фронт.) Хлопець. Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре. Здрастуй, свіжосте нив. Я воскрес, щоб із вами жити Під шаленством весняних злив. («Тиша і грім», В. Симоненко.)

Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди.

(«Скільки б не судилося страждати...», В. Симоненко.)

Ведуча 1. Минуле не вернуть,

Не виправить минуле.

Вчорашнє — ніби сон,

Що випурхнув з очей.

Як луки навесні

Ховаються під мулом,

Так вкриється воно

Пластами днів, ночей.

Але воно живе —

Забуте й не забуте,

А час не зупиняється, біжить.

А молодість біжить,

І миті жодної

Не можна повернути,

Щоб заново,

По-іншому прожить.

(«Минуле не вернуть», В. Симоненко.)

Епізод 3. Добровольці

(Мелодію пісні перекривають вибухи. Затемнення. І знову світло. На сцені біля військомата стоїть група хлопців та ді­вчат. Це добровольці. Вони на когось чекають. На передньому плані сцени — невеличка група матерів. Виходить командир. Усі замовкають.)

Командир. Струнко. За наказом наркома оборони від 22 лип­ня 1941 року призвати до лав Червоної армії...

(Звучить мелодія пісні «Вставай, страна огромная». Глядач бачить, що командир викликає добровольців. Вони по одному підходять до командира, отримують пілотки як символ вій­ськової форми й стають у стрій.)

Командир. Шикуйсь. Струнко. Кроком руш.

(Колона бійців починає рух. їхні кроки озвучені, їхні кроки чує весь зал.)

Ведуча 1. Так вони йшли, повзли, бігли в атаку, падали і зно­ву піднімались 1418 днів і ночей.

Епізод 4. Спогади

(Поступове затемнення, затихають солдатські кроки, чутно декілька вибухів — і тиша. Сцена поступово освіт­люється. Привал. Бійці відпочивають. Звучить мелодія піс­ні «Темная ночь». На відпочинку солдати думають про свою домівку, про дружин, дітей, матерів. І коли почала звучати мелодія пісні, в уяві багатьох солдат з'явилася мати. Вона підходить то до одного бійця, то до іншого. Хто спить — по­правляє шинель, біля інших постоїть. І під час цієї ходи вона говорить.)

Мати. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги, Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибирать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. («Лебеді материнства», В. Симоненко.)

Епізод 5. Лист від матері

(Чути вибухи, солдатські видіння зникають.) Дівчина-боєць. Кому кип'яточку? Старшина. Будь ласка. Мені гаряченького. (Дівчина наливає окріп старшині і ще декільком бійцям.) Дівчина (інша, когось побачила). Йде, йде..! Медсестра. Хлопці, дівчата, налітайте! (Показує листи.) Я щойно зустріла поштаря, і він передав для вас листи. (Медсестра роздає листи бійцям.)

Медсестра, (підходить до одного з хлопців і віддає йому лис­та) Мабуть, від матері? Так? Боєць. Так, від матері! (Дівчина відходить.)

Епізод 6. Вісті з дому

(Боєць починає читати листа. На сцені затемнення, висвічу­ється хлопець, який отримав листа від матері. Він читає вго­лос перше речення. Виходить мати і продовжує читати лист.)

Боєць. Добрий день, синку!

Мати (читає далі). Добрий день, синку. Привіт тобі від на­ших сусідів. Від Микити Кривого і від Ліди. Чому ти їй не пи­шеш? Дівчина хвилюється, так не можна, так не по совісті, але це все потім... Як ти там? У нас все добре, прибрали все з горо­ду, а поле, на якому учні засіяли хліб, так і стоїть не зібране... Зерно починає осипатися. Пропаде, напевно. Шкода. Як прига­даєш, скільки вашої праці залишилося на тім полі...

(Мати тихо йде зі сцени. Хлопець сидить задуманий. До ньо­го підходить дівчина.)

Дівчина. Що мати пише?

Боєць. Жалкує, що хліб з нашого шкільного поля не встигли зібрати.

Ех, хлопці, а який смачний свіжий хліб, та ще з молоком. Вранці мати всіх нас збудить, посідаємо всією родиною за стіл, мати наллє кожному парного молока... ми сміємося і п'ємо. І за­вжди поруч вона, наша матуся.

Боєць 2. От, якби нам зараз та по скляночці (ляскає по горлу, натякаючи на горілку) такого молочка...

Дівчина 2. Кому що, а курці просо.

(Усі сміються.)

Дівчина 3 (до всіх). Та тихіше! (До хлопця.) Що там далі?

Ведуча 2. Били ворога на своїй землі, били в Європі й дійшли до Берліна.

Ведуча 1. Але це було потім, а в перші роки було страшно і дуже важко.

Командир. Як не крути,

На одне виходить,

Слід би катюгам давно зазубрить:

Можна прострелити мозок,

Що думку народить,

Думки ж не вбить.

(«Як не крути», В. Симоненко.)

Ведуча 2. Вони йшли. Ховали друзів і товаришів. Уривками спали, недоїдали.

Ведуча 1. А підтримували, надавали їм сили листи від рід­них, і особливо листи від матерів.

Командир. Так. 19. Ну, а тепер виконуйте! І повертайтеся! Ми на вас чекаємо!

(Бійці йдуть виконувати завдання, усі проводжають їх.) Дівчина 1. Повертайтесь! Дівчина 2. Ми на вас чекаємо.

Епізод 7. Успіх залежить від вас Командир. Старшина, до мене!

(Старшина підбігає до командира, який розгорнув карту.)

Командир. Потрібно розвідати цей і ось цей квадрат (показує на карті) і негайно назад. Зрозумів? Від цього залежить успіх нашого наступу. З вами піде капітан Мороз, вона добре знає ні­мецьку, і радист, а також два бійця — це ваше прикриття. Зро­зумів!?

Старшина. Усе ясно. Усе зрозумів. Дозвольте виконувати? Командир. Дозволяю. Виконуйте!

(Старшина бере з собою декількох бійців, і вони швидко йдуть.)

Епізод 8. Сподівання, сподівання...

Медсестра. Ех, дівчата! А я відразу після закінчення школи хотіла вступати до медичного, але не встигла. Почалася війна. Ми з подругами побігли до військомату, і нас відразу направили на прискорені курси медсестер.

Дівчина 5. А я встигла і вступила.

Дівчина 4. І я вступила.

Медсестра. Ну нічого. Як тільки закінчиться війна, відразу й вступлю.

(Виходить старшина з бійцями. Вони шикуються перед ко­мандиром.

Командир проходить перед бійцями, дивиться, як вони під­готувалися до походу.)

Командир. Так, нічого не заважає? Нічого не бряцає, не дзве­нить?! А ну, пострибайте. (Бійці стрибають на місці.) Добре. А зараз здайте особисті речі.

(Бійці підходять по одному до командира і віддають йому особисті речі.)

Командир. Ну все! Ідіть.

Телефоністка. Командире, позивні ті ж самі?

(Світло забирається з артиста, далі читає Командир.)

Командир. Жди меня, и я вернусь,

Не жалей добра

Всем, кто знает наизусть,

Что забыть пора.

Пусть поверят сын и мать

В то, что нет меня,

Пусть друзья устанут ждать,

Сядут у огня,

Выпьют горькое вино

На помин души...

Жди. И с ними заодно

Выпить не спеши.

(Далі читає артист.)

Артист. Жди меня, и я вернусь,

Всем смертям назло.

Кто не ждал меня, тот пусть

Скажет: повезло.

Не понять не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Как я выжил, будем знать

Только мы с тобой, —

Просто ты умела ждать,

Как никто другой.

Артист. Дякуємо вам за увагу і бажаємо перемогти клятого ворога і живими повернутися до своїх рідних і близьких.

Епізод 9. Приїхали артисти

(Бійці пішли виконувати наказ. Входить боєць і звертається до командира.)

Боєць. Товаришу командире, дозвольте звернутися? Командир. Так, будь ласка.

Боєць. До нас приїхала бригада фронтових артистів. Коман­дир батальйону попросив їх виступити перед нашими бійцями. Командир. Так це ж чудово! Запрошуй їх скоріше. Боєць. Слухаюсь! (Виходить артист.)

Артист. Доброго дня, дорогі наші захисники. Почнемо наш невеличкий концерт. Першим номером нашої програми...

(У цьому концерті може бути три номери. Перші два — ви­конання на баяні чи акордеоні знайомого музичного твору, тре­тій номер — спів чи невеличкий танок на дві-три особи. Після виконання цих номерів виходить ведучий концерту.)

Артист. Поет Костянтин Сімонов написав чудовий вірш «Жди меня». Нам відомо, що багато бійців переписують цей вірш для себе.

Справді, цей твір того вартий. Послухайте, я зараз вам його прочитаю.

(Артист зачитує вірш, на нього спрямоване світло.)

Жди меня, и я вернусь.

Только очень жди,

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди,

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара.

Жди, когда других не ждут,

Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

Боєць (продовжує). А якби ви знали, як співає моя матуся, а сестри їй допомагають.

(Боєць закриває очі і в думках поринає далеко-далеко. Його губи шепочуть перші слова пісні. Виходить мати і тихо починає співати. Усі спочиваючі теж поринули в спогади, і теж немов­би чують цю музику. Це лірична народна українська пісня.)

Епізод 10. Мрії

Медсестра. Ех, дівчата, скоріше б закінчилася війна. Я так хочу бути лікарем.

Боєць. А я хочу бути хліборобом. Коли я був у десятому кла­сі, колгосп виділив нашій школі невеличке поле. На ньому ми самі працювали: сіяли, орали, ось тільки зібрати врожай нам не довелося. Ні, хлопці, після війни я обов'язково стану хлібо­робом, як мої батьки. Вони цього дуже хотіли, а особливо моя матуся. Ось уявіть собі: вранці, щойно зійде сонце, виходили наші дівчата і, як колись наші батьки, з піснею засівали поле до­брим зерном. А потім хліб визрівав — і виходили в поле косарі.

(На розповіді хлопця виходять спочатку дівчата і в пластич­ному етюді засівають поле зерном, а потім виходять косарі. Уся робота проходить на фоні веселої народної пісні.)

Боєць. Гарна робота. Так і хочеться взяти в руки косу і...

Епізод 11. Мертвим і живим стати в стрій!

Телефоністка. Тихо! Я чую позивні розвідників! (Бійці по­вертаються до телефоністки й слухають.) «Всім, всім, всім, хто мене чує! Передайте для 19, передайте для 19. У квадраті 7 і 8 нашим військам готується пастка. Передайте для 19, у квадра­ті 7 і 8 готується пастка. (Чути стрілянину, там іде бій. І знову чути голос.) Передайте для 19...» (Тиша.)

(Починає звучати пісня «Степом, степом», (слова М. Т. Не­годи, музика А. М. Дашкевича).

Поки звучить перший куплет, бійці після страшної звістки застигли на місцях, немов закам 'яніли. На другому куплеті пісні деякі бійці, щоб стримати сльози, відвертаються, а деякі ді­вчата плачуть. На останньому куплеті пісні виходить мати. У руках у неї глечик з молоком. Вона обходить бійців і наливає їм молоко. (Кухлі й молоко уявні.) Раптом вона зупинилася, з її рук випадає глечик і розбивається... Бійці тихо знімають пілотки.

Чути кроки. Бійці одягають пілотки і стають у колону.)

Командир. Живим і мертвим стати в стрій! (Йде колона. Йдуть бійці! Кроки (в запису) звучать грізно.)

Ведуча 1. Так вони йшли, повзли, бігли в атаку, падали і зно­ву піднімались.

Ведуча 2. Били ворога на своїй землі, били і в Європі, і ді­йшли до Берліна.

(Кроки стають тихішими, звучить метроном.)

Ведуча 1. Робота присвячується матерям, діти яких не по­вернулися з війни!

(У залі спалахує світло. Звучить пісня «День Победы».)