Про художній образ

«Художній образ, — писав В. І. Харченко, відомий режисер та викладач, — це ідея, цілеспрямована думка, втілена в конкретну чуттєву форму. Це надає ідеї переконливості, відчутної предметності та емоційної яскравості». «Мислення в образах» — особливість художньої діяльності, що відрізняє мистецтво від усіх інших форм пізнання, наприклад, від науки, котра існує в рамках категорій абстрактного мислення. «Людині дається можливість сприймати всі життєві явища (в тому числі й художній образ) за допомогою органів чуттів, серед яких найрозвиненішими засобами орієнтації й освоєння навколишнього середовища є зір і слух». Саме за їхньою допомогою людина сприймає художні образи на основі зорових (пластичних) та слухових (тональних) вражень.

Цілком слушно, що для більшості людей вплив зорового образу є найсильнішим і найбільш вражаючим. Недарма в народі кажуть: кра-ще раз побачити, ніж десять разів почути. Зоровий образ сприймається як щось конкретне, об'ємне й точне. Тому режисерське вирішення загального художнього образу вистави найчастіше конкретизується в глядача через пластичний (зоровий) образ.

У створенні художнього образу всієї вистави відіграє важливу роль музичне оформлення, а також загальноприйняті символи: факели, знамена, емблеми тощо.

У різних видах мистецтв художній образ засвоюється по-різному. Наприклад, у живописі, графіці, скульптурі він сприймається тільки через пластичні засоби, тому вони існують в просторових категоріях, створюючи ілюзію життєвості за допомогою впливу на зір співвідношенням ліній, об'єму та кольору.

Є види мистецтва, які впливають тільки тональними засобами, наприклад, музика, і тому існують в часових категоріях, викликаючи ілюзію життєвості за допомогою впливу на слух співвідношення звуків різної частоти, висоти, тривалості тощо. Є такі види мистецтва, в яких художній образ виражений одночасно як пластичними, так і тональними засобами (наприклад, кіно, телебачення, театр). Вони існують у просторі й часі, поєднують зорові й слухові враження, досягаючи певної єдності та цілісності відображення життєвого процесу.

Розглянемо, які різновиди зорового художнього образу найчастіше використовуються в театралізованих виставах.

Образ-епіграф — незмінно присутній протягом усієї вистави й конкретизований в її межах. Він немовби вносить допоміжну точку зору митця на предмет зображення, на те чи інше явище дійсності, прояснює й акцентує його суттєве навантаження. Образ статичний, його особливості: прямолінійність і спрощеність подій та процесів, що відбуваються на сценічному майданчику. Наприклад, на одному з оглядів художніх агітвистав на сцені встановили макет великої (у півтора метри) пляшки з самогоном. Вся сценічна дія розгорталася навколо нього. Так режисер наочно, прямолінійно показував, що прогули, аварії на шляхах та виробництві, руйнування сім'ї — все це пов'язано з горілкою. Ще один приклад: на сцені, на під-вищенні стоїть великий письмовий стіл, за столом велике крісло, в якому сидить маленька, але «відповідальна» людина. Поруч із великим столом, з обох боків сцени, стоять ще два столи, за ними теж сидять маленькі «відповідальні» чоловічки. З'являються прохачі від фермерів, підприємств та інших закладів. Вони по черзі ідуть від одного столу до іншого, немов по колу. Частіше прохачі виходять з резолюціями «Відмовити», «Заборонити». Проте деякі, хитріші, виходять і з іншою резолюцією! Це ті, котрі знають, де, в яку шухляду і скільки треба покласти бюрократу. У наведеному прикладі режисер вистави відверто, без натяків каже: ось те зло, яке, на його погляд, гальмує, не дає рухатися суспільству вперед.

Образ-алегорія — статичний, як і епіграф. Вирішується на контрастному співставленні дійсного, реального з вигаданим, тобто тим, що видається за реальність. Наприклад, в одній із вистав ішлося про роботу кандидата в депутати до Верховної Ради. Він красиво розповідав своїм виборцям, як відстоюватиме їхні інтереси, коли його оберуть. Запрошував усіх віддати свої голоси за його кандидатуру.

Як режисер вирішив цю сцену? Художник, який оформлював виставу, на заднику сцени намалював «красиве життя», яке обіцяв кандидату депутати. Перед цим «красивим життям» той і виголошує свої обіцянки народу. Як тільки цей кандидат стає депутатом, він забуває про свої обіцянки й у Верховній Раді відстоює тільки власні інтереси. Задник на сцені міняється. Тепер глядач бачить намальований депутатський маєток із «красивим життям». А виборці стоять під ним жебраками.

«Алегорія завжди грала помітну роль у режисурі масових ви-став усіх часів і народів. Значення алегорії для режисури передусім у тому, що вона завжди припускає двоплановість. Перший план — художній образ, другий план — інакомовний, визначений знаннями ситуації, історичними обставинами, асоціативністю».

Образ-символ. В ідейно-художньому відношенні він багатший за попередні образи. Він увесь час у русі, немовби бере участь у сценічних подіях та процесах; тобто через нього, його ставлення до подій виявляється авторська, громадянська позиція митця.

У програмі видовищно-театралізованої вистави по ходу розвитку сюжету в боротьбу вступають дві основні сили, вирішені автором у кольоровому співвідношенні червоного і чорного (сценічний майданчик оформлений двома полотнищами цих кольорів). Перекриваючи один одного відповідно до подій, які відбувалися на сценічному майданчику, ці кольори несуть ідейно-емоційне навантаження через художнє ставлення та бачення режисера, умілу виконавську майстерність колективу. У кінці вистави, коли йдеться про людську пам'ять, про загиблих у Великій Вітчизняній війні, ці два полотнища, два кольори, переплітаються і створюють траурний (червоно-чорний) вінок, який розташовується на середині сценічного майданчика. У гармонійному поєднанні з симфонічною музикою художній образ-символ підсилює життєву достовірність, захоплює глядача силою емоційного та творчого перетворення.

Чудовий приклад вирішення художнього образу спортивно-художньої вистави зробила режисура на відкритті літніх Олімпійських ігор у Барселоні, Іспанія, у 1992 р. Художній образ — символ цього свята — Олімпійський стяг, який спочатку пронесли по стадіону кращі спортсмени світу, а потім підняли його на флагштоці над стадіоном. А далі учасники марш-параду, котрі вишикувалися на футбольному полі стадіону, були покриті цим сим-волічним Олімпійським прапором, розмір якого 120x60 метрів. У наведеному прикладі режисер прямо показує — ось символ, що об'єднує та згуртовує всіх спортсменів світу.

Образ-асоціація. У художньому оформленні театралізованої вистави це такий образ, який не подається глядачеві в закінченому вигляді. Він немовби визріває в думках глядача не зразу, а поступово. Тут складні асоціації народжуються від багатопланових порівнянь розрізнених явищ, на перший погляд, навіть не пов'язаних одне з одним. «Це система послідовно виникаючих зорових образів, які тонко й непомітно для глядача поступово спрямовують життєві враження на шлях глибоких сприйнятті і осягнень суті всього сценічного твору». «Метод асоціацій спрямований на те, щоб із допомогою знайомих образів посилити звучність тих чи інших компонентів сюжету, зробити яскравішим, зрозумілішим реальний образ сучасника». Отже, художній образ народжується в результаті сконцентрованого впливу на почуття, уяву, думки глядача і визріває як самостійне емоційне ставлення й оцінка сценічної діяльності. Це переважно синтетичний-образ, який створюється за допомогою не тільки зорових вражень, а й концентрації всіх засобів виразності. Цей процес активного сприйняття завершується розумінням головної ідеї програми.

«Асоціація — це створення у свідомості людей змістовної чи емоційної паралелі до явищ, що відбуваються, мимовільне замі- щення їх уже знайомим синонімом, що примушує домислювати те, про що тільки-но заявлено, намічено. Від рівня інтелекту й життєвого досвіду в багатьох випадках залежить оцінка того, що відбувається».

Художній образ, на думку Г. О. Товстоногова, складається з трьох основних компонентів. По-перше, це життєва правда й достовірність. «Коли нема правди, нема довіри глядача — значить, і мови бути не може ні про яку художню образність». По-друге, це вигадка, бо для того, щоб реальність перетворилася на художнє відображення даного життєвого відрізку, необхідно відірватися від дійсності, вигадати і дофантазувати те, чого в даному періоді немає. «Вигадка, коли вона тільки плід пустої фантазії, коштує недорого. Вигадка пуста, коли за нею немає відчуття реальності». По-третє, це заразливість, і відбувається це тоді, коли гармонічно зливаються правда життя та вигадка. «Справжній реалістичний художній образ повинен захопити глядача, на довгий час запасти в його пам'ять». Далі: «Художній образ коренями чіпляється за дійсність: життєві враження, реальні обличчя, прототипи, події, свідком і учасником яких був драматург. Загальновідомо, що драматург (як і прозаїк), створюючи та вимальовуючи героя, складає риси характеру різних людей, а не однієї людини. При цьому багато що й вигадувалося, бо без цього, мабуть, створити образ неможливо. Отже, «першоджерело» художнього образу — явище надзвичайно складне».

Розберемо тональні засоби виразності — звук, тональність. Слухові враження від сприйняття музичного твору викликають у людей різні, неоднакові почуття, як складні, так і сильні емоції. А порівняння конкретних музичних образів допомагає сильніше та глибше відчувати, чіткіше сприймати їх, збагачує й організовує емоційний світ людей. Звукові (тональні) образи поділяються на такі ж типи, як і зорові.

Образ-епіграф. Коли буде дозволено так висловитися про музику, то музика, яка створює образ-епіграф, дещо спрощена, прямолінійна. Вона своєю незмінною мелодією чи лейтмотивом підкреслює і заявляє настрій і думки, вимагаючи від глядача оцінки дії. Наприклад, одна з програм видовищно-театралізованих вистав починалася з фонограми роботи серця з тривожним, але ритмічним звуковим ладом. Фонограма проходила через усю програму вистави. Вона підкреслювала напружену сценічну атмосферу, спрямовуючи увагу й емоції глядача на сприймання сюжету та подій, які відбувалися на сценічному майданчику, та на розвиток конфліктів.

Образ-алегорія — це музичний образ, який надає постійну оцінку подіям, прямо розкриває їх зміст (наприклад, коли чуємо святкові дзвони чи марш духового оркестру, під звуки яких, немовби з їх «благословення», відбувається гніт та беззаконня).

Чудовим прикладом музичних образів-алегорій є сцени з художнього кінофільму «Покаяння» режисера Т. Абуладзе. Наприклад, група інтелігенції приходить до мера міста з проханням не руйнувати давній храм — пам'ятник культури міста. Мер обіцяє їхнє прохання задовольнити, але в цей час починає звучати у гротесковому виконанні «Танець з шаблями» А. Хачатуряна, і через це бравурне музичне вирішення фіналу сцени ми починаємо розуміти всю брехливість щойно даних мером обіцянок.

Інша сцена. Героїня фільму разом із подругою співають «Оду до радості» Л. Бетховена — і в цей час ведуть на страту її чоловіка, який не захотів бути зрадником ідеї. Паралельний монтаж, багаторазово посилений урочистістю бетховенської «Оди», на фоні якої відбувається беззаконна страта, створюють незабутнє емоційне враження саме силою музичного образу — алегорії.

Образ-символ — це «музичний образ із системою, яка має зміну музичних чи шумових лейтмотивів, що виникають протягом усієї програми. Звучать вони то мінорно, то мажорно, в залежності від зміни обставин та поведінки дійових осіб, прямо чи контрастно підкреслюючи ці дії та обставини. Тут часто знаходять втілення всі можливості в зміні тональності, тембру, ритму і темпу». Мелодія неодноразово з'являється протягом усієї програми, надає сценічній дії пустотливе, жартівливе, інколи трагедійне звучання. Вона немовби живе в подіях та відношенні героїв до них.

Наприклад, у спектаклі «Принцеса Турандот» за твором К. Гоцці одноманітна мелодія, яка проходить крізь усю виставу, залежно від подій, що там відбуваються, звучить то мажорно, то мінорно. Змінюється її темп, ритм, тембр і тональність; залежно від змін обставин змінюється поведінка головних героїв. Таким чином, мелодія постійно бере участь у виставі, і виступає не «фоном», прикрашаючи чи поглиблюючи страждання чи радість героїв, а як один із діючих персонажів, що розкриває ставлення автора та виконавців до подій та обставин, що відбуваються на сцені.

Образ-метафора та образ-асоціація — це образи, «котрі виявляють хід думок та переживань дійових осіб за допомогою складних переплетень звукових та музичних тем, вони акцентують розвиток конфлікту, дають філософське узагальнення подіям та явищам, відображеним у виставі».

Для кожної програми режисеру важливо знати її «тональний» лад, характер загального звучання відповідно до постановчого плану. Це може бути, наприклад, камерно-психологічний тон, якому близька тиха, довірлива розмова, м'яке й ненав'язливе звучання музичних інструментів тощо.

Образ-асоціація в тональному рішенні — це музичний образ, який, як і зоровий образ, не дається глядачеві в закінченому вигляді. Він створюється в уяві глядача поступово, не зразу. І тут складні асоціації народжуються від багатопланових співвідношень різних явищ, на перший погляд, навіть не пов'язаних між собою. Це ціла система послідовно виникаючих образів, які поступово тонко і непомітно для глядача спрямовують його життєві враження на шлях глибокого сприймання.

«Основний образ у клубному заході, образ головної теми, завжди складався із суми художніх образів. Він визначається епізодами і сценами, в яких найдосконаліше втілилося режисерське розуміння основної ідеї розробки».

Режисер досягає наміченої мети за допомогою різних видів мистецтв і різних засобів виразності. Бо кожний вид мистецтва, який відображає матеріальні предмети та явища, має свої виражальні й образотворчі засоби, прийоми та можливості створення художнього образу.